12 тисяч соцуповноважених захищатимуть права дітей – Павленко

Київ – В Україні працюватиме мережа із 12 тисяч соціальних уповноважених, які відповідатимуть за дотримання прав дітей. Про це заявив уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко. Зараз триває підбір кадрів на ці посади. Водночас Юрій Павленко розповів про те, що до кінця 2012 року в Україні створять окрему гарячу лінію з питань захисту прав дитини. Торік, за офіційними даними, лише кожна двадцята потерпіла від домашнього насильства дитина, яка потребувала кваліфікованої допомоги, отримала її.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

– В Україні є два уповноважених, два омбудсмени: Валерія Лутковська – уповноважений Верховної Ради з прав людини і Ви – уповноважений Президента з прав дитини. Чи немає тут суперечності? Ви перетинаєтеся у своїй діяльності?

– Тут немає суперечності. Це світовий досвід. У 72 країнах світу діють і уповноважений з прав людини, і уповноважений з прав дитини. Тому що права дитини – це теж рішення і ООН, і, зокрема, Ради Європи – потребують специфічної, окремої діяльності й політики. Хоча дитина – це така ж сама людина, але дитина має, по-перше, специфічні права, в силу віку, рівня розвитку і вона потребує інших механізмів свого захисту. Більше того, дитина, як мінімум, не голосує, тому дитина не може змінити владу під час виборів, яка діє проти неї. Більше того, дитина справді є залежна від батьків, від дорослих, які зобов’язані створити всі умови для того, щоб вона стала повноцінним, успішним дорослим. Тому ще 100 років тому, в скандинавських країнах починаючи, і за цей час у 72 країнах створені окремі інституції. У нас з пані Лутковською взагалі немає суперечності. Ми в перші дні її роботи визначили спільний план дій і сьогодні ми один одного доповнюємо. Тому що у неї є повноваження, яких немає в мене, в силу її статусу, який визначений і окремим законом, і Конституцією, і моїм статусом як уповноваженого Президента України, як людини, наділеної певними повноваженнями Президента України в частині впливу на органи державної влади, яких немає у неї. Тому в нас є гарна співпраця. І я переконаний, що об’єднання наших зусиль дасть можливість навести порядок і в закритих дитячих закладах, і в конкретних діях влади, зокрема, стосовно виплат аліментів, стосовно насильства, стосовно багатьох питань прав дитини, які, на жаль, в Україні порушуються.

– Ви говорите, що гаряча лінія з питань захисту прав дитини в Україні буде створена до кінця цього року. Яка це буде лінія? Чи можна уже номер назвати чи ще не визначилися?

– Ні. Не можна назвати. Це ініціатива, яка була запропонована громадськими організаціями. Зокрема, тривалий час уже діє національна гаряча лінія, яка утримується і обслуговується «Ла-Страдою», як міжнародною громадською організацією. Вона для всіх. Безкоштовна. Вона стосується насильства. Разом з тим, ми зробили аналіз 2011 року і початку 2012 року і побачили, що є дуже багато дзвінків. Сім тисяч тільки в минулому році, які стосувалися проблем дітей. При чому, багато дзвінків було, які не стосувалися насильства. Просто дзвонили щодо проблем з аліментами, щодо проблем працевлаштування, щодо проблем виплат соціальної допомоги.

– Хто надає допомогу на гарячій лінії: психологи, правоохоронці?

– Сьогодні там працюють психологи, юристи та соціальні працівники, які надають відповіді на запитання, і ті, які не стосуються насильства. І для того, щоб на кожне питання дитини або її законних представників (в першу чергу, батьків) дати кваліфіковану відповідь, надати кваліфіковану допомогу, правильно спрямувати сім’ю, тому гаряча лінія має підтримуватися уповноваженим з тим, щоб вона була запаралелена на органи влади (як центральної, так і місцевої) і дуже швидко будь-яке звернення дитини включалося в роботу. Я спеціально вивчив досвід Польщі. Вони в минулому році запустили гарячу лінію по захисту прав дітей. Там працює 15 висококваліфікованих спеціалістів, які працюють на зворотній зв’язок. Це і юристи, і психологи, і педагоги, в залежності від того звернення, яке, в першу чергу, від дитини чи від дорослого – іде миттєва реакція і професійна допомога. Бо часто дзвонять просто поскаржитися або шукають підтримки. І в Польщі за рік роботи лінії надійшло 20 тисяч звернень про порушення прав дитини. Ми говоримо, що рівень захищеності дитини в Польщі є дещо вищим, ніж сьогодні в Україні. Тому ми можемо тільки уявити, яка кількість дзвінків може надійти в разі початку лінії. Тому я дуже хочу серйозно підготуватися і тому ми взяли до кінця року час на вивчення системи, на підвищення кваліфікації кадрів, на визначення номера, який має бути дуже простим, який повинна знати кожна дитина.

– Безкоштовний?

– Очевидно, що безкоштовний.

– З будь-якої точки України можна буде безкоштовно зателефонувати. Ви говорили щодо звернень дітей в Польщі, а яка є офіційна статистика в Україні? Наскільки поширеними є випадки насильства проти українських дітей? Є тут офіційна статистика, свіжі дані?

– Немає статистики. І ніхто точно не може сказати, яка кількість.

– Ви сказали 7 тисяч звернень протягом минулого року.

– Це тільки кількість звернень, яка надійшла на гарячу лінію, але ми розуміємо, що не кожен, хто постраждав від насильства, сьогодні звертається.

– Далеко не кожен напевно.

– Тому перше – це взагалі сформувати культуру і розуміння того, що фізичне насильство чи по відношенню до жінки, чи по відношенню до чоловіка, чи по відношенню до дитини не тільки заборонено законодавством, а це є пряма заборона сьогодні. Це просто не можна роботи, і це не можна приховувати. Тому що, на жаль, насильник має схильність повторювати на більш жорсткішому рівні свої дії.

– Побутує в народі така думка: якщо батько ременем виховує свого неслухняного сина – що тут такого кепського? Як Ви до цього ставитеся?

– Я вважаю, що фізичне насильство і фізичне покарання в будь-яких проявах з боку батька чи вчителя є забороненим. Це є злочин.

– Кримінальний?

– Він не є кримінальним, але злочин.

– Немає в Кримінальному кодексі..?

– Якщо це середньої тяжкості нанесені будь-ким тілесні ушкодження, то це вже кримінальний злочин.

– Наприклад, хлопчик 6-7 років зазнав таких травм від рідного батька або ж від мачухи – що він може зробити, куди він може піти? До дільничного інспектора? Наприклад, в глухому селі, що він може зробити? Терпіти?

– Для цього є вже сьогодні відповідні органи влади. По-перше, якщо ми говоримо вже про реагування на скаргу, то на це є кримінальна міліція у справах дітей, які зобов’язані негайно обстежити сім’ю.

– Достатньо просто подзвонити за яким номером?

– За номером 102. По-друге, є служба у справах дітей і центр соціальних служб сім’ї, дітей і молоді, які зобов’язані сім’ї надати допомогу. Це не означає, якщо відбулося насильство чи вдарили ременем, то це відразу уже підстава для позбавлення батьківських прав. Ні! Просто головне – не допускати цього далі та вивчити обставини, чому це сталося. Звичайно, це школа. Дитина йде в школу і вчитель бачить, тому вчитель не повинен стояти осторонь і це є в його обов’язках. Чи лікар, тому що діти проходять постійне медичне обстеження і тому лікар теж повинен реагувати на такий випадок. Це сусіди, тому що законодавство передбачає, що всім, кому стало відомо про порушення прав дитини, а в них входить і насильство, зокрема, повинні негайно інформувати відповідальні органи влади для того, щоб вжити заходів. Але знову ж таки, я не говорю, що вжиття державою заходів – це виключно каральні по відношенню до сім’ї. Ні! Це – в першу чергу, соціальна допомога, соціальний супровід, психологічна допомога, реабілітаційна допомога, допомога по виправленню, якщо сім’я, наприклад, алкоголіків чи наркоманів.

– Неблагополучні, так звані, родини.

– Але у нас є проблема. Зараз в соціальній політиці в країні насправді відбувається певна позитивна революція.

– В чому вона полягає?

– В першу чергу, в зміні підходу до сім’ї: не карати, а допомагати, це декларовано чи поставлено Президентом, як завдання в соціальних ініціативах. Це те, що введено 12 тисяч соціальних уповноважених, не державних службовців.

– По регіонах?

– Так. А соціальних працівників, соціальних помічників, як це є в розвинутих країнах світу, які зобов’язані надавати допомогу сім’ї, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Знати і бачити кожну дитину, яка є в кризах.

– Вони збирають інформацію? Звідки вони дізнаються?

– Є для цього методики, є для цього функціональні обов’язки, є для цього технології, як це робити, щоб не порушувати з одного боку приватність сім’ї, права сім’ї, але з іншого боку бачити і вчасно допомагати сім’ї.

– Наприклад, які методики? Можете розкрити таємницю? Це зв’язок із правоохоронцями? Яким чином можна дізнатися інформацію?

– Я уже назвав перші способи: це і школа, це і сусіди, це і загальне обстеження. Плюс ми говоримо, що є певні категорії, які відразу потребують допомоги – це, наприклад, якщо є або дитина, або батьки з особливими потребами, тобто інваліди, або якщо був привід із міліцією в когось із батьків. З будь-якої причини. Або виявлені в стані алкогольного сп’яніння, або якщо ми говоримо про громаду, то громада бачить, що хата була нормальна, а потім вона почала осипатися і падати, а в ній багато дітей. Це багатодітна сім’я, де однозначно зразу рівень життя падає. Це люди, які отримують субвенції, соціальні допомоги з держави. Це ті категорії, які одразу мають бути в полі зору соціального уповноваженого, який зобов’язаний їм допомагати, не карати, не перевіряти, не рахувати скільки вони з’їли. Ні! Він повинен вивчити, що треба допомогти ще цій родині, щоб вони нормально і стабільно жили, що зробити так, щоб дитина не опинилася в інтернаті чи на вулиці й батьки не були позбавлені батьківських прав. Єдине, я чітко знаю, що межа між соціальною допомогою, між соціальним супроводом і каральною функцією держави – це позбавлення батьківських прав – вона дуже тонка. Тому соціальний уповноважений, на моє переконання, має бути висококваліфікованою людиною, людиною, насправді, з великим серцем. Це не повинен бути каратель, це має бути, в першу чергу, помічник. І в цьому плані перше зрушення. Вони ще не почали працювати, зараз іде підготовчий момент.

– В чому перше зрушення відбулося?

– Те, що вони з’явилися. Вони ще не діють, але зараз іде підбір кадрів. Іде навчання.

– Коли почнуть діяти?

– Як планує Міністерство соціальної політики, з 28 червня починається їхній стаж роботи.

– Де їхні офіси будуть?
​
– Вони будуть в складі центрів соціальних служб сім’ї, дітей і молоді, які діють уже тривалий час, в штаті, яких уже є 4 тисячі спеціалістів, які мають методики, уже мають досвід, є певні бази даних (і родин в складних життєвих обставинах, і багатодітних родин, цілої низки інших категорій), тому ця робота починається не з нуля. Багато було зроблено. Є відповідне законодавство. Питання в тому, що не було кому його виконувати. Сьогодні з’являються руки і ноги, які зможуть якісно виконати законодавство, зокрема, статтю 5 Сімейного кодексу про допомогу сім’ї у виконанні батьківських обов’язків. І це теж є обов’язок держави, про який чомусь держава на якийсь час просто забула.

– Ви, як уповноважений Президента з прав дитини, напевно, брали участь у засіданні міністерства щодо цього питання.

– Це було засідання комітету Верховної Ради.

– Але конкретні випадки? До вас звертаються люди зі своїми проблемами? Самі діти мають змогу до Вас звернутися чи в цьому немає сенсу?

– Ні. Я ж не міністерство, я не підміняю функції жодного міністерства.

– Ви – омбудсмен…

– Тому моя, в першу чергу, робота – це робота зі зверненнями і скаргами, які до мене надходять.

– Як ви їх збираєте?

– За 10 місяців до мене надійшло більше ніж дві тисячі скарг і звернень. У половині випадків вдалося або дати роз’яснення, або вирішити справу по суті. Вони надходять різними джерелами: і офіційною поштою, і електронною поштою, і через Фейсбук, працює сторінка, яка, до речі, дуже активно використовується, і телефоном, і, зокрема, дуже багато людей знають мій мобільний телефон, він уже пішов по колу. Тому будь-яке звернення, будь-яким способом, яке до мене надходить, відразу береться мною до виконання.

– Назвіть конкретні приклади, коли Вам вдалося допомогти людині.

– Так багато їх було, що не хочеться виділяти.

– Бодай один.

– Я пам’ятаю дві перші справи. Перша – коли районна адміністрація вирішила розформувати дитячий будинок сімейного типу і діти забарикадувалися. І ця дія була незаконна з боку місцевої влади. І вдалося це врегулювати просто одним приїздом, візитом. І сьогодні діти щасливі й найстарший з них, правда, теж за моїм клопотанням, але став студентом Суворовського училища імені Богуна. І вони щасливо сьогодні живуть як родина.

– В якому регіоні це відбулося?

– Це в Чернігівській області було. Друге звернення було з Одеської області, коли протягом 5 років мама не могла отримати паспорт громадянина України, а дитина – свідоцтво про народження. Протягом 5 років. Вдалося це врегулювати теж протягом тижня. І якщо брати останнє, то буквально днями Марія, яку виявили 1 червня в СІЗО, дівчина з Житомирської області, яка отримала 3 роки і 1 місяць тюрми за вкрадений велосипед.

– Скільки років їй?

– Їй 17 років зараз, тоді було 16 років. Велосипед, якого навіть фактично й нема, бо рама від «Мінська», 30 років тому випущеного, руль від «України», колеса ще від чогось. І вона його навіть не вкрала, вона його повернула відразу.

– І це в той час, коли в Україні за вбивство дають умовні терміни…

– Так. І вдалося, і разом з прокуратурою, і разом з соціальними службами, і разом з пенітенціарною службою, тому що вони її побачили, зробити так, що Апеляційний суд ухвалив 20 червня рішення, направив справу на дорозслідування і вона була звільнення із зали суду. І сьогодні вона знову з рідними і близькими. Там непроста ситуація в сім’ї. Або ж її меншенька сестричка, яка уже, Слава Богу, не вчиться в інтернаті для дітей з особливими потребами, з вадами розумового розвитку, бо коли поспілкувався з цією дитиною, я зрозумів, що там цього немає. Розумна! Я з’їздив у цю Довбушську школу, я перевірив її атестат – вона відмінниця, староста і взагалі найкраща, це кажуть вчителі.

– І чому такі претензії до неї висуваються?

– А тому що складна родина, не знайшли іншого способу, як направити її в школу для дітей з вадами розвитку. І такий тут механічний підхід, коли дитина не бачиться. Всі формально праві. Але дитина страждає. Сьогодні вже, за моїм дорученням, зробили спеціальну експертизу для неї, виявили, що в неї рівень розвитку відповідає її віку, вона нормальна, розвинута, без жодних вад дитина. Вона вже оформлена в нормальну школу і зараз проходить реабілітацію, скажімо, оздоровлення в «Молодій гвардії» як дитина, яка позбавлена батьківського піклування. Це із останніх. Але кожен день є справа, яка успішно вирішується. Кожен день уже розумієш, що ти не даремно цей день прожив. Але єдине, що я розумію, що кожен день кількість скарг тільки збільшується. В мене апарат дуже невеликий – це 7 людей.

– Скільки існує Ваша посада уповноваженого Президента з прав дитини?

– 11 серпня 2011 року Указом Президента була заснована.

– Менше року…

– Трішки більше ніж 10 місяців. І, я думаю, що саме рішення Президента про створення інституту, про акцентування уваги всіх органів влади на тому, що права дитини, їх захищеність, реагування на порушення прав дитини є таким пріоритетом не на словах, а пріоритетом і дії влади – це рішення Президента, я можу говорити, за ці 10 місяців себе виправдало.

– А який міжнародний досвід використовується у Вашій діяльності щодо захисту прав дітей? Ви польський досвід наводили.

– Я дуже детально вивчив роботу своїх колег у всіх європейських країнах.

– І що можна взяти на озброєння?

– Все, що можна взяти і в межах наших можливостей...

– Назвіть приклади в межах наших можливостей, що можна взяти. Наприклад, ми знаємо купу фактів із преси, коли навіть засуджують батьків у деяких європейських країнах за те, що вони порушили права дитини.

– Якщо говорити взагалі про саму політику, про зміни в законодавстві, то перше, чого я хочу зараз досягти – щоб на 100 відсотків виконувалося діюче законодавство. У нас законодавство не гірше, ніж в інших європейських країнах. Проблема тільки в тому, що значна частина позицій просто не виконується.

– Чому? Проблема в менталітеті, в байдужості, в браку коштів у тих, хто відповідає за виконання? Що заважає виконувати ці закони?

– Проблема в тому, що діти часто не скаржаться.

– Це не їхня провина, це їхня біда.

– І не завжди відповідальне ставлення чиновників, і не розуміння, що є формальний підхід, а є принцип найвищих інтересів дитини, який, на жаль, не імплементований. Це одне із завдань – імплементувати принцип найвищих інтересів дитини.

– Як можна зробити цю імплементацію?

– Через законодавство, через підготовку кадрів. Наприклад, є Національний план дій на виконання конвенції ООН про права дитини до 2016 року як закон. Згідно з цим законом щорічно Кабінет Міністрів має затверджувати план заходів на його виконання. Закон, я був одним з його співавторів у 2009 році, передбачає 100 індикаторів: охорони здоров’я, насильства, життя в сім’ї, освіти – тобто 100 індикаторів, за якими визначають. Вони відповідають таким самим індикаторам, як і в будь-якій країні світу. Я беру національний план заходів, затверджений Кабінетом Міністрів – лише 40 індикаторів, а інші 60 – взагалі ніяким чином, по них навіть система не відпрацьована. Більше того, він затверджується 31 травня, а не 31 січня. Уже півроку минуло, як треба його виконувати. З цього приводу є окреме доручення Президента. Я думаю, що й цю традицію подолаємо. Що стосується змін, то, без сумніву, нам треба міняти кримінальне судочинство по відношенню до дитини – переходити від карального до виховного правосуддя. Нам треба змінювати підхід до родини – не каральний підхід позбавлення батьківських прав, а соціальна допомога, соціальний супровід, недопущення позбавлення батьківських прав.

– Але ж є випадки, коли цього уникнути неможливо?

– Без сумніву. Коли є пряма загроза життю і здоров’ю дитини, тут не треба думати і тут головне – не зволікати. І це, до речі, одна з позицій, яку я намагаюся донести до відповідальних служб. Я чому й кажу, що межа дуже тонка, її треба бачити. Бо від цієї межі залежить доля дитини. Або якщо не вилучили вчасно – дитина загинула. І, на жаль, такий трагічний випадок буквально тиждень тому стався в Тернопільській області, коли чекали рішення суду, щоб вилучити дитину із сім’ї, її таки вбили там. А інші випадки є, коли без будь-яких чітких пояснень і підстав вилучають дитину із сім’ї. І тут має бути професійна робота. Вона зараз починається. Про це треба говорити, треба ці факти виявляти. Але, я ще раз кажу, наша система, яка формується в системі захисту прав дитини, є не найгіршою, але, звичайно, нам є що брати і, більше того, найголовніше – не потроювати чужих помилок. А, зокрема, реформа по розвитку сімейних форм виховання для дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківських прав була визнана взагалі однією з кращих в Європі стосовно того, як вона була проведена і яких результатів було досягнуто. Тому з нас сьогодні, в окремих позиціях в сфері захисту прав дітей, беруть приклад навіть країни, які вже давно цю реформу зробили, наприклад, ті ж самі поляки, угорці чи румуни.

– Будемо сподіватися, що буде набагато більше приводів брати з України приклад щодо захисту прав людей і дітей, зокрема.

– Але, я вам скажу, що досвід моїх колег показує, що чим більше проблем ти вирішив, чим більше ти зробив позитивних змін, тим більше їх з’являється. І це добре. Тому що багато особливо нематеріальних проблем і нематеріальних порушень прав дитини ми сьогодні навіть не бачимо. Ми не вважаємо навіть, що це – порушення. Питання дискримінації, питання почути і вислухати дитину, звернути увагу на думку дитини – вони сьогодні, як само собою розуміється, але насправді це є порушення часто. Ми і до цього дійдемо. І тут політика. Сьогодні головне завдання – це дуже швидко, оперативно вирішити матеріальні права дитини. Це – де дитина вчиться, в яких умовах, по яких книжках, як дитину лікують, щоб не допустити втрати нею здоров’я, на яких ліжках вона в лікарні лікується. Це й питання насильства в школі чи в будь-якому іншому державному закладі, це й питання допомоги найбільш уразливим категоріям: дітям-сиротам або діти з особливими потребами. Від безбар’єрності до інклюзивної освіти, щоб ці діти вчилися в звичайних школах. Що ж ми їх ховаємо по інтернатах за зачиненими дверима, викидаємо із суспільства? Тобто сьогодні у нас є багато першочергових речей. Але є ще дуже багато прав, які будуть з’являтися. Кожен день з’являється нова і нова проблема, яка вчора ще такою не була, не тому що її не було, а тому що ми про неї не знали, що це є право дитини, яке ми зобов’язані поважати.