Незважаючи на те, що партія влади дедалі більше втрачає популярність у суспільстві та дискредитує себе, перемога не впаде автоматично у руки опозиції. Тому дуже актуальним є питання про те, в якому стані опозиція підходить до парламентських виборів 2012 року. Чи зробила вона висновки зі свого невдалого врядування у період 2005-2009 років, чи зрозуміла причини своєї трагічної для України поразки на президентських виборах 2010 року, чи внесла всі необхідні корективи у свою нинішню діяльність?
На жаль, поки що підстав відповідати на всі ці питання ствердно немає. І не лише останні вибори міського голови Обухова на Київщині, де опозиціонери показово провалилися через нездатність ефективно узгоджувати свої дії, засвідчує, що опозиція до перемоги належним чином не готується. І навряд чи брак реальної підготовки можуть компенсувати всілякі ток-шоу, де опозиційна номенклатура залюбки бере участь, хоча виступає далеко не блискуче, надуживаючи давніми заяложеними гаслами, а інколи взагалі банально погано готуючись до публічних виступів.
Усі надії суспільства, опозиційного електорату побачити нову чи принаймні оновлену, розумну, рішучу, енергійну, впевнену в собі, але не самовпевнену опозицію, що випромінює сміливість і відвагу, некорисливість і здатна запропонувати Україні докорінні системні зміни, фундаментальну реконструкцію держави поки що не виправдалися. Вже сьогодні журналісти закидають опозиційним партіям таємне формування виборчих списків без будь-якої транспарентності, навіть лунають заяви про продаж місць у цих списках, що робить неминучим народження нових парламентських зрадників, що на наступний день після перемоги опозиції стануть «тушками» чинної влади. Опозиційні вожді флегматично відмахуються від цих закидів, однак гарантій, що цього немає і не буде, не дають.
Це наслідок того, що ніякого внутрішнього очищення опозиційних, насамперед керівних лав не відбулося. Але бюрократизація – це загроза не лише для влади, але й для опозиції, де вже давно не помітно здорової конкуренції, зміни провідників, партійного керівного активу тощо.
Самодискредитація
Академік Іван Дзюба на одному ток-шоу закликав журналістів і громадськість «не дискредитувати опозицію», бо іншої в Україні все одно немає. З цим можна погодитися, справді, немає. Коли один партійно-комуністичний лідер, призначений керувати спілкою письменників, поскаржився Сталіну на дрібнобуржуазні забобони своїх підлеглих, Сталін йому відповів: «Я не маю для вас інших письменників, працюйте з цими».
Але що робити, коли опозиція сама себе дискредитує і робить це повсякденно і повсякчасно, з неабияким натхненням і завзяттям? Незрідка вона навіть змушує відчувати сумнів щодо її розумової адекватності.
Ось, наприклад, нещодавно одна народна депутатка від «Нашої України – Народної самооборони» зареєструвала законопроект про «Податок на бездітність», що передбачає стягнення грошей з тих людей, які не мають дітей. Цей законопроект є брутальним втручанням в особисте, інтимне життя громадян і викликає поміж більшості не підтримку, а обурення. Аналогічний ганебний закон функціонував у Радянському Союзі, де дотепники назвали податок на бездітність «податком на яйця» (звісно, не курячі). Ця дикість померла разом із «Союзом нерушимим» і треба бути депутатом від націонал-демократів, щоб її відроджувати. Між тим, СРСР трохи дбав про те, щоб його кріпацьке стадо таки розмножувалося (дитячі садки, дитячі лікарні, дитячі табори відпочинку і т.д.). Нинішня олігархократія в Україні давно зняла з себе цей обов’язок, але зберегла суто радянську ментальність, в тому числі в середовищі нац-демів і замість створювати умови людям треба, бажано суворо, наказати народжувати дітей.
Ще краще утнув депутат від «Батьківщини» Андрій Шкіль, який зареєстрував у Верховній Раді законопроект про заборону абортів на теренах України. Можливо, що сам пан Шкіль збирається за підтримки греко-католицької церкви (ініціаторки заборони) йти на вибори в мажоритарному окрузі в одній із галицьких областей. Але всій опозиції це завдасть великої шкоди, бо для мільйонів українських жінок часто не існує вибору, бо народження дитини за нинішніх соціально-економічних обставин для багатьох є життєвою катастрофою. Цей закон викличе обурення і роздратування жіноцтва, що сприйме це як позбавлення права розпоряджатися собою. А Партія регіонів їм докладно розкаже, хто саме підготував такий «сюрприз». На цьому опозиція може втратити сотні тисяч, якщо не кілька мільйонів жіночих голосів. Може, пан Шкіль ревний греко-католик, але явно не мудрий політик…
Інколи здається, що опозиція робить все, щоб викликати у виборців відразу до себе. Можливо, опозиціонери думають, що народ не має альтернативи і все одно її підтримає? Найстрашніше в українських умовах, що люди можуть взагалі зануритися у стан апатії і не прийти на вибори.
Кадрові фокуси
Дуже багато на парламентських виборах для опозиції і для України буде залежати від якості виборчих списків. Досить кількох сумнівних персоналій, щоб виборці, що вже страшенно втомилися від усіляких парламентських «тушок», геть втратили довіру до опозиційних сил. Між тим, уже сьогодні є чутки, що таких осіб, принаймні в «Батьківщині», цілком вистачає, а це означає, що хибна практика керівників цієї структури, та тактика, що забезпечила президентський провал Юлії Тимошенко в 2010 році, зберігається.
Колись, після перемоги Помаранчевої революції Юлію Тимошенко запитували, навіщо вона взяла до лав своєї політичної сили багатьох колишніх кучмістів? Тимошенко відповіла, що вона їх перевиховує. Це «перевиховання» довело її до в’язниці. «Перевиховані» першими перебігли до Віктора Януковича та Партії регіонів.
Кадрова нерозбірливість «Батьківщини» є її політичним прокляттям, якого вона аж дотепер не може позбавитися. Як стверджують деякі поінформовані політологи, нібито на парламентських виборах від «Батьківщини» по одному з мажоритарних округів Сумської області буде висунуто Олександра Волкова, який був одним із стовпів режиму Леоніда Кучми і навіть намагався реанімувати цього політика в період 2005-2009 років. Якщо таке станеться, то дуже багато виборців відсахнуться від «Батьківщини» і не лише в Сумській області. Та користь (матеріальна і нематеріальна), яку принесе Олександр Волков опозиції, аж ніяк не компенсує загальної електоральної шкоди і масового розчарування громадськості, що відповідно врятує Партію регіонів від, здавалося б, цілком вірогідної поразки.
На жаль, схоже на те, що опозиція перед парламентськими виборами власноруч готує ще один власний провал, продемонструвавши рідкісне вміння не вчитися ані на чужих, ані на своїх помилках.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На жаль, поки що підстав відповідати на всі ці питання ствердно немає. І не лише останні вибори міського голови Обухова на Київщині, де опозиціонери показово провалилися через нездатність ефективно узгоджувати свої дії, засвідчує, що опозиція до перемоги належним чином не готується. І навряд чи брак реальної підготовки можуть компенсувати всілякі ток-шоу, де опозиційна номенклатура залюбки бере участь, хоча виступає далеко не блискуче, надуживаючи давніми заяложеними гаслами, а інколи взагалі банально погано готуючись до публічних виступів.
Усі надії суспільства, опозиційного електорату побачити нову чи принаймні оновлену, розумну, рішучу, енергійну, впевнену в собі, але не самовпевнену опозицію, що випромінює сміливість і відвагу, некорисливість і здатна запропонувати Україні докорінні системні зміни, фундаментальну реконструкцію держави поки що не виправдалися. Вже сьогодні журналісти закидають опозиційним партіям таємне формування виборчих списків без будь-якої транспарентності, навіть лунають заяви про продаж місць у цих списках, що робить неминучим народження нових парламентських зрадників, що на наступний день після перемоги опозиції стануть «тушками» чинної влади. Опозиційні вожді флегматично відмахуються від цих закидів, однак гарантій, що цього немає і не буде, не дають.
Це наслідок того, що ніякого внутрішнього очищення опозиційних, насамперед керівних лав не відбулося. Але бюрократизація – це загроза не лише для влади, але й для опозиції, де вже давно не помітно здорової конкуренції, зміни провідників, партійного керівного активу тощо.
Самодискредитація
Академік Іван Дзюба на одному ток-шоу закликав журналістів і громадськість «не дискредитувати опозицію», бо іншої в Україні все одно немає. З цим можна погодитися, справді, немає. Коли один партійно-комуністичний лідер, призначений керувати спілкою письменників, поскаржився Сталіну на дрібнобуржуазні забобони своїх підлеглих, Сталін йому відповів: «Я не маю для вас інших письменників, працюйте з цими».
Але що робити, коли опозиція сама себе дискредитує і робить це повсякденно і повсякчасно, з неабияким натхненням і завзяттям? Незрідка вона навіть змушує відчувати сумнів щодо її розумової адекватності.
Ось, наприклад, нещодавно одна народна депутатка від «Нашої України – Народної самооборони» зареєструвала законопроект про «Податок на бездітність», що передбачає стягнення грошей з тих людей, які не мають дітей. Цей законопроект є брутальним втручанням в особисте, інтимне життя громадян і викликає поміж більшості не підтримку, а обурення. Аналогічний ганебний закон функціонував у Радянському Союзі, де дотепники назвали податок на бездітність «податком на яйця» (звісно, не курячі). Ця дикість померла разом із «Союзом нерушимим» і треба бути депутатом від націонал-демократів, щоб її відроджувати. Між тим, СРСР трохи дбав про те, щоб його кріпацьке стадо таки розмножувалося (дитячі садки, дитячі лікарні, дитячі табори відпочинку і т.д.). Нинішня олігархократія в Україні давно зняла з себе цей обов’язок, але зберегла суто радянську ментальність, в тому числі в середовищі нац-демів і замість створювати умови людям треба, бажано суворо, наказати народжувати дітей.
Ще краще утнув депутат від «Батьківщини» Андрій Шкіль, який зареєстрував у Верховній Раді законопроект про заборону абортів на теренах України. Можливо, що сам пан Шкіль збирається за підтримки греко-католицької церкви (ініціаторки заборони) йти на вибори в мажоритарному окрузі в одній із галицьких областей. Але всій опозиції це завдасть великої шкоди, бо для мільйонів українських жінок часто не існує вибору, бо народження дитини за нинішніх соціально-економічних обставин для багатьох є життєвою катастрофою. Цей закон викличе обурення і роздратування жіноцтва, що сприйме це як позбавлення права розпоряджатися собою. А Партія регіонів їм докладно розкаже, хто саме підготував такий «сюрприз». На цьому опозиція може втратити сотні тисяч, якщо не кілька мільйонів жіночих голосів. Може, пан Шкіль ревний греко-католик, але явно не мудрий політик…
Інколи здається, що опозиція робить все, щоб викликати у виборців відразу до себе. Можливо, опозиціонери думають, що народ не має альтернативи і все одно її підтримає? Найстрашніше в українських умовах, що люди можуть взагалі зануритися у стан апатії і не прийти на вибори.
Кадрові фокуси
Дуже багато на парламентських виборах для опозиції і для України буде залежати від якості виборчих списків. Досить кількох сумнівних персоналій, щоб виборці, що вже страшенно втомилися від усіляких парламентських «тушок», геть втратили довіру до опозиційних сил. Між тим, уже сьогодні є чутки, що таких осіб, принаймні в «Батьківщині», цілком вистачає, а це означає, що хибна практика керівників цієї структури, та тактика, що забезпечила президентський провал Юлії Тимошенко в 2010 році, зберігається.
Колись, після перемоги Помаранчевої революції Юлію Тимошенко запитували, навіщо вона взяла до лав своєї політичної сили багатьох колишніх кучмістів? Тимошенко відповіла, що вона їх перевиховує. Це «перевиховання» довело її до в’язниці. «Перевиховані» першими перебігли до Віктора Януковича та Партії регіонів.
Кадрова нерозбірливість «Батьківщини» є її політичним прокляттям, якого вона аж дотепер не може позбавитися. Як стверджують деякі поінформовані політологи, нібито на парламентських виборах від «Батьківщини» по одному з мажоритарних округів Сумської області буде висунуто Олександра Волкова, який був одним із стовпів режиму Леоніда Кучми і навіть намагався реанімувати цього політика в період 2005-2009 років. Якщо таке станеться, то дуже багато виборців відсахнуться від «Батьківщини» і не лише в Сумській області. Та користь (матеріальна і нематеріальна), яку принесе Олександр Волков опозиції, аж ніяк не компенсує загальної електоральної шкоди і масового розчарування громадськості, що відповідно врятує Партію регіонів від, здавалося б, цілком вірогідної поразки.
На жаль, схоже на те, що опозиція перед парламентськими виборами власноруч готує ще один власний провал, продемонструвавши рідкісне вміння не вчитися ані на чужих, ані на своїх помилках.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
