Варшава –У Польщі оприлюднили попередні дані перепису населення, що відбувся минулого року. Однією з головних несподіванок перепису стали кількісні показники національно-етнічних меншин. За даними Головного статуправління, громадян, які декларують своє непольське або подвійне походження, стало набагато більше, ніж 10 років тому. Польські експерти стрімке зростання кількості таких осіб пояснюють новими методами перепису та винятковою мобілізацією організацій національно-етнічних меншин.
Понад 800 тисяч громадян Польщі під час минулорічного перепису населення вказали своє сілезьке походження. Сілезці – це корінні жителі південно-західної Польщі, яких польська держава ще донедавна не вважала окремою групою. У 2002 році, під час попереднього перепису, сілезців у Польщі зареєстрували у п’ять разів менше, ніж торік. Та ще більший кількісний стрибок відбувся у випадку кашубської меншини. Якщо 10 років тому кашубів у Польщі було 5 тисяч, то тепер, за офіційними даними, їх понад 200 тисяч.
Серед найбільших польських національних меншин, на четвертому місці, – українці. Під час перепису їх зареєстровано 48 тисяч – це на 50 відсотків більше, ніж у 2002-му.
У Польщі можна бути і українцем, і поляком одночасно
Польські експерти таке стрімке кількісне зростання національних та етнічних груп пояснюють змінами у методах перепису. Саме таких змін у принципах перепису дружно домагалися організації польських національних та етнічних меншин. Тепер представники меншини в Польщі можуть вказувати подвійну тотожність, скажімо, українсько-польську. Саме ця можливість, декларувати подвійне походження, на думку соціологів, заохотила багатьох громадян Польщі згадати про своє коріння.
Переважна більшість кашубів задекларувала свою подвійну польсько-кашубську ідентичність, а половина сілезців – сілезько-польську, деякі – сілезько-німецьку. 20 тисяч українців Польщі задекларували своє українсько-польське походження. Натомість 10 тисяч громадян у графі «етнічне/національне походження» назвали себе лемками, зокрема лемками-поляками, лемками-українцями.
Спрацювала надзвичайна мобілізація організацій меншин
За словами соціолога Йоанни Конєчної, під час перепису 2011 року в Польщі відбулася, так би мовити, загальна мобілізація національних та етнічних меншин, а передусім їхніх організацій. Як каже Конєчна, національні та етнічні меншості були дуже розчаровані результатами попереднього перепису 2002 року, вважали його не об’єктивним, тож тепер доклали максимум зусиль, щоб статистика відповідала дійсності.
«Національні меншини мобілізувалися, вони зверталися до своїх членів, щоб ті не приховували свого кашубського, українського чи білоруського походження. Та найбільш активними були сілезці. Деякі сілезці борються за те, щоб їх визнали національною меншістю, бо на даний час сілезьку ідентичність вважають регіональною, з точки польського права ця меншість не є ані національною, ані етнічною, тож у випадку сілезців ця мобілізація була подвійною», – зауважує Конєчна.
Українців більше, ніж зареєстрував перепис?
Про виняткову мобілізацію нацменшин під час польського перепису говорить і голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима. Він каже, що кращий результат останнього перепису підніс авторитет української громади в Польщі. «Це дуже важливо, – наголошує Тима, – що попри всі чорні сценарії цей перепис показав, що ми вміємо організуватися. Але також зовнішні чинники – науковці, журналісти, представники інших громадських організацій – побачили, що українці є, що українці не лише чекають, щоб їх порахували, але й самі мають що сказати».
Проте, вважає Тима, останній перепис у Польщі виявив далеко не всіх, хто якимось чином ідентифікує себе з українською нацією. За його словами, під час перепису населення-2011 українська меншина ще не використала всього свого потенціалу. Тима нагадує, що в 1947 році, під час сумнозвісної операції «Вісла», комуністична влада розпорошила територією країни понад 150 тисяч українців.
Петро Тима також відзначає, що великий вплив на ситуацію української меншини в Польщі мають новоприбулі мігранти з України. Часто вони одружуються з місцевими українцями і тим самим зміцнюють українську спільноту.
Під час останнього перепису зареєстровано 15 тисяч громадян України, які проживають у польській державі. Характерно, що це чверть від усіх іноземців, які обрали Польщу місцем свого постійного проживання.
Польське законодавство розрізняє етнічні та національні меншини. Перші – це етнічні групи, які проживають на території країни і не мають своїх державних утворень за межами Польщі (наприклад, кашуби, лемки). Другі, такі як українці, – білоруси, автохтони на польській території, які належать до націй, що мають свої держави.
Понад 800 тисяч громадян Польщі під час минулорічного перепису населення вказали своє сілезьке походження. Сілезці – це корінні жителі південно-західної Польщі, яких польська держава ще донедавна не вважала окремою групою. У 2002 році, під час попереднього перепису, сілезців у Польщі зареєстрували у п’ять разів менше, ніж торік. Та ще більший кількісний стрибок відбувся у випадку кашубської меншини. Якщо 10 років тому кашубів у Польщі було 5 тисяч, то тепер, за офіційними даними, їх понад 200 тисяч.
Серед найбільших польських національних меншин, на четвертому місці, – українці. Під час перепису їх зареєстровано 48 тисяч – це на 50 відсотків більше, ніж у 2002-му.
У Польщі можна бути і українцем, і поляком одночасно
Польські експерти таке стрімке кількісне зростання національних та етнічних груп пояснюють змінами у методах перепису. Саме таких змін у принципах перепису дружно домагалися організації польських національних та етнічних меншин. Тепер представники меншини в Польщі можуть вказувати подвійну тотожність, скажімо, українсько-польську. Саме ця можливість, декларувати подвійне походження, на думку соціологів, заохотила багатьох громадян Польщі згадати про своє коріння.
Переважна більшість кашубів задекларувала свою подвійну польсько-кашубську ідентичність, а половина сілезців – сілезько-польську, деякі – сілезько-німецьку. 20 тисяч українців Польщі задекларували своє українсько-польське походження. Натомість 10 тисяч громадян у графі «етнічне/національне походження» назвали себе лемками, зокрема лемками-поляками, лемками-українцями.
Спрацювала надзвичайна мобілізація організацій меншин
За словами соціолога Йоанни Конєчної, під час перепису 2011 року в Польщі відбулася, так би мовити, загальна мобілізація національних та етнічних меншин, а передусім їхніх організацій. Як каже Конєчна, національні та етнічні меншості були дуже розчаровані результатами попереднього перепису 2002 року, вважали його не об’єктивним, тож тепер доклали максимум зусиль, щоб статистика відповідала дійсності.
«Національні меншини мобілізувалися, вони зверталися до своїх членів, щоб ті не приховували свого кашубського, українського чи білоруського походження. Та найбільш активними були сілезці. Деякі сілезці борються за те, щоб їх визнали національною меншістю, бо на даний час сілезьку ідентичність вважають регіональною, з точки польського права ця меншість не є ані національною, ані етнічною, тож у випадку сілезців ця мобілізація була подвійною», – зауважує Конєчна.
Українців більше, ніж зареєстрував перепис?
Про виняткову мобілізацію нацменшин під час польського перепису говорить і голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима. Він каже, що кращий результат останнього перепису підніс авторитет української громади в Польщі. «Це дуже важливо, – наголошує Тима, – що попри всі чорні сценарії цей перепис показав, що ми вміємо організуватися. Але також зовнішні чинники – науковці, журналісти, представники інших громадських організацій – побачили, що українці є, що українці не лише чекають, щоб їх порахували, але й самі мають що сказати».
Проте, вважає Тима, останній перепис у Польщі виявив далеко не всіх, хто якимось чином ідентифікує себе з українською нацією. За його словами, під час перепису населення-2011 українська меншина ще не використала всього свого потенціалу. Тима нагадує, що в 1947 році, під час сумнозвісної операції «Вісла», комуністична влада розпорошила територією країни понад 150 тисяч українців.
Петро Тима також відзначає, що великий вплив на ситуацію української меншини в Польщі мають новоприбулі мігранти з України. Часто вони одружуються з місцевими українцями і тим самим зміцнюють українську спільноту.
Під час останнього перепису зареєстровано 15 тисяч громадян України, які проживають у польській державі. Характерно, що це чверть від усіх іноземців, які обрали Польщу місцем свого постійного проживання.
Польське законодавство розрізняє етнічні та національні меншини. Перші – це етнічні групи, які проживають на території країни і не мають своїх державних утворень за межами Польщі (наприклад, кашуби, лемки). Другі, такі як українці, – білоруси, автохтони на польській території, які належать до націй, що мають свої держави.
