Володимир Путін, який переміг на третіх у своєму житті президентських виборах, виступає за підняття «інтеграційного проекту» на «якісно новий рівень». Сусіди Росії розмірковують над тим, що б це могло означати їхніх країн.
Одним із пунктів довгострокової програми Володимира Путіна є посилення інтеграції в межах колишнього Радянського Союзу. І хоча сусіди Росії навипередки вітають Путіна з обранням на посаду президента, багато з них занепокоєні тим, як буде проходити ця інтеграція і чи буде вона забезпечувати інтереси усіх учасників, чи лише тих, які керують Росією.
На думку киргизького політолога Марса Сарієва, новому кремлівському лідеру йдеться про престиж.
«Після цих виборів, я думаю, Путін намагатиметься реалізувати своє бачення євразійської моделі, – каже політолог. – Росія намагатиметься змусити Киргизстан увійти до Митного союзу та євразійського союзу. Якщо Росії не вдасться об’єднати країни СНД, вона сама розвалиться і перетвориться на задвірки Європи і джерело корисних копалин для Китаю. Для Росії немає іншого шляху».
Хто хоче сиру, хай готується до…
У своєму передвиборному «маніфесті» в газеті «Ізвестія» Путін наголосив, що Росія нікого не буде змушувати чи підштовхувати. І країни повинні підписувати інтеграційні документи тільки у тому випадку, якщо це відповідає їхнім довготерміновим національним інтересам. Але останні події у відносинах між Росією й Україною свідчать про те, що в Москві і Києві по-різному розуміють українські національні інтереси.
Член російсько-української міжпарламентської групи Олег Зарубінський зазначає, що незважаючи на те, що номінальним президентом Росії упродовж останніх років був Дмитро Медведєв, саме Володимир Путін визначав не лише внутрішню, але і зовнішню політику Росії. Тому особливих змін Зарубінський не очікує.
«Путін буде сповідувати свій же стиль такої жорсткої, прагматичної, почасти грубої політики, в тому числі і в зовнішній сфері», – говорить український парламентар.
Одним із прикладів такої політики в Києві називають заборону росіян на ввезення українського сиру. Українські оглядачі згадують, що в арсеналі Москви є ще й газова зброя, яку мешканці Кремля не цуралися використовувати у минулому.
Гегемонія під маскою спільності культур
Не очікують позитивних змін від нового кремлівського правителя ані в Туркменистані, ані на Кавказі. Наприклад, Азербайджан побоюється, що політика Москви буде спрямована не на вирішення конфлікту між ним і Вірменією щодо Нагірного Карабаху, а на утримування впливу Москви на обидві країни.
Туркменський аналітик Аманмурад Буґаєв важає, що Путін намагатиметься утвердити гегемонію Росії в Центральній Азії, особливо коли йдеться про такі енергетично багаті країни, як Туркменистан.
У статті, що була опублікована в газеті «Ізвестія», Володимир Путін написав, що Євразійський Союз має бути збудований на спадщині Радянського Союзу, «інфраструктурі, розвинутій системі регіональної спеціалізації у виробництві, спільному мовному, науковому та культурному просторі». Але виглядає, що спадщина Радянського Союзу, як у його власних уявленнях, так і в побоюваннях його сусідів, є набагато живучішою і виходить далеко за межі добрих намірів.
Матеріал підготували Марія Щур та Robert Coalson
Одним із пунктів довгострокової програми Володимира Путіна є посилення інтеграції в межах колишнього Радянського Союзу. І хоча сусіди Росії навипередки вітають Путіна з обранням на посаду президента, багато з них занепокоєні тим, як буде проходити ця інтеграція і чи буде вона забезпечувати інтереси усіх учасників, чи лише тих, які керують Росією.
На думку киргизького політолога Марса Сарієва, новому кремлівському лідеру йдеться про престиж.
Якщо Росії не вдасться об’єднати країни СНД, вона сама розвалиться і перетвориться на задвірки Європи і джерело корисних копалин для КитаюМарса Сарієва
«Після цих виборів, я думаю, Путін намагатиметься реалізувати своє бачення євразійської моделі, – каже політолог. – Росія намагатиметься змусити Киргизстан увійти до Митного союзу та євразійського союзу. Якщо Росії не вдасться об’єднати країни СНД, вона сама розвалиться і перетвориться на задвірки Європи і джерело корисних копалин для Китаю. Для Росії немає іншого шляху».
Хто хоче сиру, хай готується до…
У своєму передвиборному «маніфесті» в газеті «Ізвестія» Путін наголосив, що Росія нікого не буде змушувати чи підштовхувати. І країни повинні підписувати інтеграційні документи тільки у тому випадку, якщо це відповідає їхнім довготерміновим національним інтересам. Але останні події у відносинах між Росією й Україною свідчать про те, що в Москві і Києві по-різному розуміють українські національні інтереси.
Член російсько-української міжпарламентської групи Олег Зарубінський зазначає, що незважаючи на те, що номінальним президентом Росії упродовж останніх років був Дмитро Медведєв, саме Володимир Путін визначав не лише внутрішню, але і зовнішню політику Росії. Тому особливих змін Зарубінський не очікує.
Путін буде сповідувати стиль жорсткої, прагматичної, почасти грубої політикиОлег Зарубінський
«Путін буде сповідувати свій же стиль такої жорсткої, прагматичної, почасти грубої політики, в тому числі і в зовнішній сфері», – говорить український парламентар.
Одним із прикладів такої політики в Києві називають заборону росіян на ввезення українського сиру. Українські оглядачі згадують, що в арсеналі Москви є ще й газова зброя, яку мешканці Кремля не цуралися використовувати у минулому.
Гегемонія під маскою спільності культур
Не очікують позитивних змін від нового кремлівського правителя ані в Туркменистані, ані на Кавказі. Наприклад, Азербайджан побоюється, що політика Москви буде спрямована не на вирішення конфлікту між ним і Вірменією щодо Нагірного Карабаху, а на утримування впливу Москви на обидві країни.
Туркменський аналітик Аманмурад Буґаєв важає, що Путін намагатиметься утвердити гегемонію Росії в Центральній Азії, особливо коли йдеться про такі енергетично багаті країни, як Туркменистан.
У статті, що була опублікована в газеті «Ізвестія», Володимир Путін написав, що Євразійський Союз має бути збудований на спадщині Радянського Союзу, «інфраструктурі, розвинутій системі регіональної спеціалізації у виробництві, спільному мовному, науковому та культурному просторі». Але виглядає, що спадщина Радянського Союзу, як у його власних уявленнях, так і в побоюваннях його сусідів, є набагато живучішою і виходить далеко за межі добрих намірів.
Матеріал підготували Марія Щур та Robert Coalson
