Протести, бунти, повстання – це головна тема цьогорічного фестивалю правозахисних фільмів «Один світ», який розпочинається у вівторок у Празі. Глядачі також зможуть дізнатися про Україну – в програмі стрічки про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, долю темношкірих сиріт в Україні і українок, жертв сексуального рабства.
Організатори фестиваль «Один світ» кажуть, що не могли ігнорувати протести в арабських країнах та інших куточках світу, включно з Європою, які розгорілися минулого року. Різні причини виводять людей на вулиці, але в них є кілька спільних рис – це дуже сильні емоції і надзвичайна сміливість, говорить директор фестивалю Гана Кулганкова.
«Кінематограф деколи сильно пришвидшується, передовсім у документальному кіно. Ми показуємо, настільки актуальні події, що деякі з них, власне, ще тривають на вулицях», – зазначає організатор.
Цьогорічний фестиваль «Один світ» розпочинається документальним фільмом про революцію в Єгипті канадського режисера чеського походження Петра Лома. У програмі також фільми про події в Сирії, Лівії, Іспанії та Греції.
На фестивалі, який є одним із найвідоміших та найбільших у світі конкурсів документального кіно, представлені 106 фільмів із 44 країн. Цього року немає жодної стрічки українського кінодокументаліста, але про проблеми України глядачі таки зможуть дізнатися.
Бельгійський режисер Ален де Алльо привіз до Чехії свою стрічку «Чорнобиль назавжди» французько-бельгійського виробництва. У фокусі чорнобильське покоління. Так, зокрема, Юлія, що грає на ударних в рок-гурті «Асфальт» втратила маму від раку і сама має проблеми зі щитовидною залозою. Дівчина визнає, що Чорнобиль мало цікавить сучасне покоління українців. Автор фільму закликає не легковажити проблемою. Він звертає увагу на те, що Україна через чверть століття ще остаточно не подолала наслідки аварії на ЧАЕС, але збирається побудувати 20 нових реакторів. Ніхто не наважується сказати молоді, що Чорнобиль – назавжди, наголошує бельгійський кінодокументаліст.
«Ціна сексу»
Американка болгарського походження, фотограф Мімі Чакарова майже десятиліття досліджувала сексуальне рабство, про яке розповідає у фільмі «Ціна сексу». Стрічка – це голоси простих жінок від Молдови і України до Болгарії та Албанії, які стали повіями не за бажанням, а через примус мафії. Ці жінки вірили, що зможуть вирватися зі злиднів, отримавши роботу офіціанток чи прибиральниць, але натомість опинилися в борделях під загрозою фізичної розправи. Торгівля людьми, яку підживлює корупція, процвітає, стає порочним колом. Режисер запитує, як могло статися, що ціле покоління жінок зі Східної Європи, які після краху комуністичної системи повірили, що на Заході здобудуть ліпше життя і щастя, нині мають зламані долі і розтоптану людську гідність.
Сирітство
«Чорно-білий родинний портрет» – це назва канадського фільму, який зняла колишня москвичка Юлія Іванова. Цей фільм передовсім є портретом українки Ольги Нені, яка в Сумах виховує 23 дітей змішаного походження – дітей українок від африканських та арабських студентів. Не всі сусіди розуміють жінку, дехто не дозволяє своїм дітям гратися з темношкірими ровесниками. Зате родині допомагає благодійна організація, дітей запрошують відпочивати за кордоном. Господарі, зокрема в Італії, готові усиновити декого з вихованців Ольги Нені, але вона відмовляється навідріз. «Я не думаю, що Україна така багата країна, що може роздаровувати такі діаманти. Пригодився там, де народився», – говорить жінка.
Як зауважує режисер Юлія Іванова, її героїня ніколи не була за межами України і не підозрює, що її дітям буде легше жити на Заході, де більша толерантність до дітей змішаних рас.
«Я свідомо зняла дуже складний фільм про сирітство, як відчувають себе сироти. Цей фільм для мене не стільки про расизм. Я сподіваюся, що глядачі зрозуміють це краще, співчуватимуть більше і можливо буде більше всиновлень», – сподівається Юлія Іванова.
Кінофестиваль «Один світ» триватиме в Чехії до 15 березня.
Організатори фестиваль «Один світ» кажуть, що не могли ігнорувати протести в арабських країнах та інших куточках світу, включно з Європою, які розгорілися минулого року. Різні причини виводять людей на вулиці, але в них є кілька спільних рис – це дуже сильні емоції і надзвичайна сміливість, говорить директор фестивалю Гана Кулганкова.
«Кінематограф деколи сильно пришвидшується, передовсім у документальному кіно. Ми показуємо, настільки актуальні події, що деякі з них, власне, ще тривають на вулицях», – зазначає організатор.
Цьогорічний фестиваль «Один світ» розпочинається документальним фільмом про революцію в Єгипті канадського режисера чеського походження Петра Лома. У програмі також фільми про події в Сирії, Лівії, Іспанії та Греції.
На фестивалі, який є одним із найвідоміших та найбільших у світі конкурсів документального кіно, представлені 106 фільмів із 44 країн. Цього року немає жодної стрічки українського кінодокументаліста, але про проблеми України глядачі таки зможуть дізнатися.
Бельгійський режисер Ален де Алльо привіз до Чехії свою стрічку «Чорнобиль назавжди» французько-бельгійського виробництва. У фокусі чорнобильське покоління. Так, зокрема, Юлія, що грає на ударних в рок-гурті «Асфальт» втратила маму від раку і сама має проблеми зі щитовидною залозою. Дівчина визнає, що Чорнобиль мало цікавить сучасне покоління українців. Автор фільму закликає не легковажити проблемою. Він звертає увагу на те, що Україна через чверть століття ще остаточно не подолала наслідки аварії на ЧАЕС, але збирається побудувати 20 нових реакторів. Ніхто не наважується сказати молоді, що Чорнобиль – назавжди, наголошує бельгійський кінодокументаліст.
«Ціна сексу»
Американка болгарського походження, фотограф Мімі Чакарова майже десятиліття досліджувала сексуальне рабство, про яке розповідає у фільмі «Ціна сексу». Стрічка – це голоси простих жінок від Молдови і України до Болгарії та Албанії, які стали повіями не за бажанням, а через примус мафії. Ці жінки вірили, що зможуть вирватися зі злиднів, отримавши роботу офіціанток чи прибиральниць, але натомість опинилися в борделях під загрозою фізичної розправи. Торгівля людьми, яку підживлює корупція, процвітає, стає порочним колом. Режисер запитує, як могло статися, що ціле покоління жінок зі Східної Європи, які після краху комуністичної системи повірили, що на Заході здобудуть ліпше життя і щастя, нині мають зламані долі і розтоптану людську гідність.
Сирітство
«Чорно-білий родинний портрет» – це назва канадського фільму, який зняла колишня москвичка Юлія Іванова. Цей фільм передовсім є портретом українки Ольги Нені, яка в Сумах виховує 23 дітей змішаного походження – дітей українок від африканських та арабських студентів. Не всі сусіди розуміють жінку, дехто не дозволяє своїм дітям гратися з темношкірими ровесниками. Зате родині допомагає благодійна організація, дітей запрошують відпочивати за кордоном. Господарі, зокрема в Італії, готові усиновити декого з вихованців Ольги Нені, але вона відмовляється навідріз. «Я не думаю, що Україна така багата країна, що може роздаровувати такі діаманти. Пригодився там, де народився», – говорить жінка.
Як зауважує режисер Юлія Іванова, її героїня ніколи не була за межами України і не підозрює, що її дітям буде легше жити на Заході, де більша толерантність до дітей змішаних рас.
«Я свідомо зняла дуже складний фільм про сирітство, як відчувають себе сироти. Цей фільм для мене не стільки про расизм. Я сподіваюся, що глядачі зрозуміють це краще, співчуватимуть більше і можливо буде більше всиновлень», – сподівається Юлія Іванова.
Кінофестиваль «Один світ» триватиме в Чехії до 15 березня.
