Коли я ознайомив студентів Українського Вільного Університету у Мюнхені з новелою «Воєнко» незнаного ними доти Клима Поліщука, вони були здивовано-захоплені й кинулися шукати інших творів цього автора. І були прикро розчаровані, натрапивши на романи «Отаман Зелений» та «Гуляйпіль-батько». Я не беруся судити історичну вартість названих творів, але щодо мистецького рівня, то їм далеко до названої тут новелі.
А однак Семен Підгайний у книзі спогадів «Українська інтелігенція на Соловках» запевняє: «Приносив він якось мені свої прекрасно написані вже на підсовєтській Україні новели. Прекрасні речі, але через них він потрапив на Соловки…».
З тих новел мені пощастило прочитати лише одну – це «Горобине болото», що його з харківського журналу «Літературний ярмарок» передрукував журнал «Нові дні» в Торонто. Тож я щиро можу приєднатися до тієї оцінки, що дав Підгайний.
Художник і літератор
Клим Поліщук
Клим Лаврінович Поліщук народився 1891 року в селі Краснопілля біля Житомира. На його малярський хист звернув увагу шкільний учитель. За допомогою цього вчителя юнак 1909 року виїхав до Петербурга, де вступив до «Художественно-рисовального училища пр Академии художеств». Проте скоро Поліщук мусив повернутися на Україну через матеріальне становище та поліційні утиски.
Близкість до «Української громади» в Петербурзі стала 1914 року причиною вислання Поліщука за межі України, а саме – до Курська. Однак звідти він переїхав до Петербурга, а згодом, припускаю, що в 1917 році, – до України.
Від 1917 по 1920 рік Клим Поліщук прожив у Києві, де належав до гуртка символістів «Музагет» і – поруч із Тичиною та Дмитром Загулом – перебував у самому центрі київського літературного життя.
1920 року Поліщук подався на Захід. Він оселився у Галичині, де виходили його книжки: «Воєнко», «Гад Звіринецький» (драматичні сцени), п'єса «Героїчні душі».
Повернулися під репресії
У 1925 році дружина, актриса й літераторка, Галина Орлівна (Орлівна – псевдо, з дому Мневських) намовила його повернутися в радянську Україну.
1925 року вийшли вже згадані тут романи Поліщука «Отаман 3елений» та «Гуляйпільський батько».
Ім'я «Клим Поліщук» я знаю з дитинства – із книги поліського фолкльору:
Качки гречку пелехали –
Де ж я тоді в дідька був?
Що всім хлопцям по дівчині –
Мені чорт бабу впхнув.
Пригадав я ці віршики – і мені відразу на думку спало те, що 1927 року дружина покинула Клима Лавріновича. А вже 1929 року Поліщука заарештували й він потрапив до Соловецького табору. Саму Галину Орлівну теж вислали 1931 року до Середньої Азії. Звідки вона повернулася. Поліщука ж стратили 3 листопада 1937 року у Сандармосі.
Ігор Качуровський, лауреат Шевченківської премії (2006), журналіст Радіо Свобода (1968–1990), викладач Українського Вільного Університету
Довідка з архівів НКВС
Поліщук Клим Лаврінович, 1891 р. н., народився в Краснопіллі Житомирського повіту Волинської губернії (Янушпольського р-ну Вінницької обл.), українець, з селян, вчився в Психоневрологічному інституті в Петрограді і на історико-філологічному факультеті Українського університету в Львові, літератор, редактор державного видання України, проживав: м. Харків, вул. 1 травня, б. 17, кв. 7.
Заарештовано: 4 листопада 1929 р. Колегією ОГПУ 2 січня 1930 р. засуджений по ст.ст. 58-10-13 УК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).
