Поява Володимира Путіна на мітингу в Лужниках – мабуть, перший серйозний результат, якого домоглися учасники протестів на Болотній площі та проспекті Сахарова в Москві. Щоб не говорила російська влада про свою байдужість до цих людей, про те, що вони представляють аж ніяк не всю Росію, а незначну меншість громадян цієї країни, що «справжня Росія» збирається в Лужниках, – а все ж без мітингів опозиції ніяких Лужників б і зовсім не було.
Російська влада змушена реагувати на пробудження суспільства. І коли Путін виступає на мітингу або коли Медведєв зустрічається з лідерами незареєстрованих політичних партій і вислуховує Бориса Нємцова і Володимира Рижкова, то це просто тому, що влада боїться своїх співвітчизників.
Боїться – і змінюється. Але змінюється зовсім не так, як диктує здоровий глузд.
Володимир Путін всі роки свого перебування при владі не був політиком. Він був чиновником, який отримав владу з рук першого президента Росії Бориса Єльцина. А далі була вже тільки декорація.
Які там мітинги, яке спілкування з народом? Щорічна пряма телевізійна лінія з ретельно підібраними людьми і заздалегідь запропонованими питаннями. Щорічна прес-конференція в Кремлі, на якій регіональні журналістки мало не свідомість втрачали від одного тільки погляду президента. І все.
Путін змушений був вийти на мітинг приблизно так само, як змушені були виходити наприкінці 1980-х комуністичні функціонери, які теж перетворювалися на політиків під впливом потужного руху «неформалів».
Інше питання, що, ставши з чиновника політиком, Путін виявився зовсім не лідером усіх росіян. Національним лідером він міг бути тільки тоді, коли був упевнений в практично одностайній підтримці суспільства, коли його рейтинг зашкалював і не було сили, здатної кинути йому виклик і вивести на вулиці Москви хоча б кілька сотень людей. Сьогодні все інакше.
І Путін – справжній політик громадянської війни, який не приховує ненависті до тих, хто його не підтримує. Коли російський прем’єр читає зігнаним в Лужники співгромадянам лермонтовськe «Бородіно», він нібито порівнює сотні тисяч людей, які не бажають його повернення в Кремль, з окупантами країни.
І виникає питання: невже в окупанти будуть автоматично зараховані не тільки ті, хто ходить на мітинги опозиції, але й ті, хто проголосує проти Володимира Путіна на президентських виборах? І як Путін збирається керувати такою кількістю «окупантів»?
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Російська влада змушена реагувати на пробудження суспільства. І коли Путін виступає на мітингу або коли Медведєв зустрічається з лідерами незареєстрованих політичних партій і вислуховує Бориса Нємцова і Володимира Рижкова, то це просто тому, що влада боїться своїх співвітчизників.
Боїться – і змінюється. Але змінюється зовсім не так, як диктує здоровий глузд.
Володимир Путін всі роки свого перебування при владі не був політиком. Він був чиновником, який отримав владу з рук першого президента Росії Бориса Єльцина. А далі була вже тільки декорація.
Які там мітинги, яке спілкування з народом? Щорічна пряма телевізійна лінія з ретельно підібраними людьми і заздалегідь запропонованими питаннями. Щорічна прес-конференція в Кремлі, на якій регіональні журналістки мало не свідомість втрачали від одного тільки погляду президента. І все.
Путін змушений був вийти на мітинг приблизно так само, як змушені були виходити наприкінці 1980-х комуністичні функціонери, які теж перетворювалися на політиків під впливом потужного руху «неформалів».
Інше питання, що, ставши з чиновника політиком, Путін виявився зовсім не лідером усіх росіян. Національним лідером він міг бути тільки тоді, коли був упевнений в практично одностайній підтримці суспільства, коли його рейтинг зашкалював і не було сили, здатної кинути йому виклик і вивести на вулиці Москви хоча б кілька сотень людей. Сьогодні все інакше.
І Путін – справжній політик громадянської війни, який не приховує ненависті до тих, хто його не підтримує. Коли російський прем’єр читає зігнаним в Лужники співгромадянам лермонтовськe «Бородіно», він нібито порівнює сотні тисяч людей, які не бажають його повернення в Кремль, з окупантами країни.
І виникає питання: невже в окупанти будуть автоматично зараховані не тільки ті, хто ходить на мітинги опозиції, але й ті, хто проголосує проти Володимира Путіна на президентських виборах? І як Путін збирається керувати такою кількістю «окупантів»?
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода