Прага – Київ – Речник російської газової компанії «Газпром» Сергій Купріянов заявив у середу, що в майбутньому «транзитне значення України для експорту російського газу дорівнюватиме нулю». За його словами, так станеться після реалізації всіх запланованих «Газпромом» газотранспортних проектів: майбутнього «Південного потоку» після виведення його на максимальну продуктивність та «Північного потоку», коли до нього додадуть додаткові нові нитки, – і враховуючи вже наявні у компанії транспортні потужності в Білорусі та в Чорному морі.
Раніше цього ж дня голова правління «Газпрому» Олексій Міллер знову звинуватив у несанкціонованому відборі транзитного російського газу в окремі дні лютого. Ці звинувачення Україна відразу заперечила.
Директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар в інтерв’ю Радіо Свобода відповів на запитання, наскільки серйозно Україні треба сприймати такі погрози «Газпрому».
– Слід згадати ще події 90-х років, коли попередній глава «Газпрому» Рем В’яхирев обіцяв вимкнути Україну по транзиту, як тільки Росія збудує газопровід «Ямал – Європа». Газопровід «Ямал – Європа» є, Рема В’яхирева нема, транзит через Україну є. Тому до подібних висловлювань «Газпрому» треба підходити достатньо скептично. Звичайно, що нічого не буває вічного, і якщо Росії вдасться десь у віддаленому майбутньому реалізувати проект газопроводу «Південний потік», а це реально зробити десь після 2020 року, то звичайно, що газові потоки між Росією і Європейським Союзом можуть зазнати серйозної трансформації. Але разом з тим слід мати на увазі, що найбільш привабливим і економічно доцільним варіантом залишається транзит через Білорусь і через Україну. Росія реалізує проекти обхідних газопроводів для того, щоб вести енергетичні війни, а для того, щоб вести бізнес із Європою, їй потрібні білоруська і українська газотранспортні системи.
– У відповідь на заяви «Газпрому» «Нафтогаз України» заявив, що з початку року не відбирав жодного кубометра природного газу з тих транзитних обсягів, які «Газпром» транспортує до Європи. Чи ця заява, на Вашу думку, відповідає дійсності?
– Я думаю, що тут «Газпром» витягнув стару тезу пронафталінену про те, що Україна краде газ, і якщо «Газпром» певен у тому, що це саме сталося цього року, то тоді він має можливість, відповідно до міжнародно-правових процедур, подати на українську сторону до суду. Незважаючи на те, що протягом багатьох років ця теза дуже активно мусувалась «Газпромом», разом з тим історія, так би мовити, знає лише один прецедент, коли «Газпром» звертався до суду в 2001 році з позовом до української сторони, до «Нафтогазу» щодо несанкціонованого відбору газу. І суд, а це був суд арбітражний при торгово-промисловій палаті СНД, що в Москві, відхилив цей позов «Газпрому».
– То ж як Ви зараз передбачаєте розвиток подій?
– Передбачаю розвиток подій так, що зараз відбувається те ж саме. Просто політична тріскотнява. Оскільки ціла низка подій, які відбувались упродовж останньої такої «софт-газової кризи», свідчать про те, що насправді проблеми не в Україні, проблеми в самій Росії зосереджені, і в «Газпромі», зокрема. В даному випадку відповідь, ніби зводиться до одного: те, що ми зараз спостерігаємо, це, з одного боку, прояв наближення президентських виборів у Росії, де потрібно показати тріумф лінії Путіна, а з іншого боку, спроба домогтися свого від України за аналогом з Білоруссю, яка вже капітулювала не тільки в газовому стосунку, але й в цілому і зараз готує аукціони небаченої щедрості з продажу об’єктів державної власності, в тому числі й в енергетичному секторі.
Раніше цього ж дня голова правління «Газпрому» Олексій Міллер знову звинуватив у несанкціонованому відборі транзитного російського газу в окремі дні лютого. Ці звинувачення Україна відразу заперечила.
Директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар в інтерв’ю Радіо Свобода відповів на запитання, наскільки серйозно Україні треба сприймати такі погрози «Газпрому».
– Слід згадати ще події 90-х років, коли попередній глава «Газпрому» Рем В’яхирев обіцяв вимкнути Україну по транзиту, як тільки Росія збудує газопровід «Ямал – Європа». Газопровід «Ямал – Європа» є, Рема В’яхирева нема, транзит через Україну є. Тому до подібних висловлювань «Газпрому» треба підходити достатньо скептично. Звичайно, що нічого не буває вічного, і якщо Росії вдасться десь у віддаленому майбутньому реалізувати проект газопроводу «Південний потік», а це реально зробити десь після 2020 року, то звичайно, що газові потоки між Росією і Європейським Союзом можуть зазнати серйозної трансформації. Але разом з тим слід мати на увазі, що найбільш привабливим і економічно доцільним варіантом залишається транзит через Білорусь і через Україну. Росія реалізує проекти обхідних газопроводів для того, щоб вести енергетичні війни, а для того, щоб вести бізнес із Європою, їй потрібні білоруська і українська газотранспортні системи.
– У відповідь на заяви «Газпрому» «Нафтогаз України» заявив, що з початку року не відбирав жодного кубометра природного газу з тих транзитних обсягів, які «Газпром» транспортує до Європи. Чи ця заява, на Вашу думку, відповідає дійсності?
– Я думаю, що тут «Газпром» витягнув стару тезу пронафталінену про те, що Україна краде газ, і якщо «Газпром» певен у тому, що це саме сталося цього року, то тоді він має можливість, відповідно до міжнародно-правових процедур, подати на українську сторону до суду. Незважаючи на те, що протягом багатьох років ця теза дуже активно мусувалась «Газпромом», разом з тим історія, так би мовити, знає лише один прецедент, коли «Газпром» звертався до суду в 2001 році з позовом до української сторони, до «Нафтогазу» щодо несанкціонованого відбору газу. І суд, а це був суд арбітражний при торгово-промисловій палаті СНД, що в Москві, відхилив цей позов «Газпрому».
– То ж як Ви зараз передбачаєте розвиток подій?
– Передбачаю розвиток подій так, що зараз відбувається те ж саме. Просто політична тріскотнява. Оскільки ціла низка подій, які відбувались упродовж останньої такої «софт-газової кризи», свідчать про те, що насправді проблеми не в Україні, проблеми в самій Росії зосереджені, і в «Газпромі», зокрема. В даному випадку відповідь, ніби зводиться до одного: те, що ми зараз спостерігаємо, це, з одного боку, прояв наближення президентських виборів у Росії, де потрібно показати тріумф лінії Путіна, а з іншого боку, спроба домогтися свого від України за аналогом з Білоруссю, яка вже капітулювала не тільки в газовому стосунку, але й в цілому і зараз готує аукціони небаченої щедрості з продажу об’єктів державної власності, в тому числі й в енергетичному секторі.
