Варшава – У Польщі відзначили п’яті роковини від дня смерті Ришарда Капусцинського – видатного польського репортера-мандрівника, якого називають «королем репортажу» та «Геродотом нашого часу». У чому секрет феноменального успіху його літературних репортажів, таких, як «Імперія», «Імператор» чи «Подорожі з Геродотом»? Якою Капусцинський був людиною? Про це під час урочистих заходів у Варшаві говорили родичі, друзі та шанувальники творчості Капусцинського.
Учасники варшавських заходів, присвячених вшануванню пам’яті Ришарда Капусцинського, наголошують, що цього року вони виняткові. Вперше вдалося здійснити мрію Капусцинського, яку він не встиг втілити за свого життя: одного з найздібніших молодих польських журналістів нагородили стипендією, яку він отримуватиме впродовж року.
Фонд імені Капусцинського призначив на цю мету гроші, що надходять із гонорарів за видані у світі його книжки. Переможець конкурсу Анджей Мушинський хоче використати отриману стипендію для написання книжки про М’янму (раніше відому як Бірму) – країну, якою 50 років керували військові і де розмовляють 135 мовами.
Стипендію вручила вдова Ришарда Капусцинського Аліція Капусцинська.
За її словами, Фонд імені Капусцинського хоче, щоб у майбутньому в конкурсі на отримання щорічної стипендії могли брати участь талановиті молоді репортери із сусідніх із Польщею країн. Яких саме?
«У Ришарда була ідея, і це є в наших планах, щоб у конкурсі на отримання стипендії могли брати участь громадяни сусідніх країн. Це точно була б Білорусь, звідки Ришард походив, а також Україна, тобто країни, найближчі до наших кордонів, близькі до нас своєю культурою і мовою», – каже Аліція Капусцинська Радіо Свобода.
Репортер у своїй «найдовшій подорожі», та його книжки перевидаються
Вдова Капусцинського поділилася з Радіо Свобода деякими секретами творчої «кухні» свого чоловіка. Зокрема, вона розповіла: «До кожної нової теми він дуже довго готувався, збирав додаткову інформацію, читав. Його девізом було: «Якщо матиму перше речення, то матиму книжку». Тому він дуже довго готувався до писання, багато про це думав. Я намагалася йому допомагати таким чином, щоб не перешкоджати, щоб ніхто не порушував його спокою аж до моменту, коли він з полегшенням казав: «Ну, нарешті я почав писати». Тільки тоді я знала, що процес писання піде вперед».
Саме на плечі родичів репортера, а передусім його вдови, ліг обов’язок упорядкування й популяризації його великої творчої спадщини. Пані Капусцинська зізнається: «Мені все ще важко повірити, що його нема. За довгі роки життя з ним я звикла, що його довго не було вдома, адже він часто подорожував. Тому мені здається, що й тепер він у дорозі, у своїй далекій і найдовшій подорожі. Так, як колись під час його відсутності я займалася його справами, так і тепер моє завдання – це культивування пам’яті про Ришарда, щоб читачі, колишні та нові, про нього знали, не забували».
Пані Аліція відзначає, що книжками її покійного чоловіка цікавиться сучасна молодь. Про це свідчить факт, що дедалі частіше репортажі Капусцинського перевидають як електронні книги. Упродовж останнього часу, відзначає пані Аліція, книжки Капусцинського перекладали й видавали в Бразилії, у В’єтнамі, в Гонконгу, на Тайвані…
Походив з Полісся – був відкритий до людей інших культур
Ришард Капусцинський походив із багатокультурного регіону, з поліського Пінська, що лежить на білорусько-українському прикордонні. Це одна з причин його особливої відкритості до інших культур, яка сильно впливала на творчість репортера, кажуть дослідники літературної спадщини Капусцинського.
Учень і багатолітній приятель Капусцинського, репортер Марек Міллер з нагоди 5-ї річниці смерті свого наставника видав книжку. «Писання. З Ришардом Капусцинським розмовляє Марек Міллер» – це епічне інтерв’ю, яке Міллер записував упродовж тридцяти років.
Про цю книжку Міллер каже: «Я майже тридцять років регулярно зустрічався з Капусцинським і записував інтерв’ю на одну тему. Цією темою була журналістська майстерність репортера, його творчий метод. Лише це мене цікавило. Я з ним не говорив про політику, але завжди розмовляв про майстерність. У Польщі він був такою людиною, яка творила високі стандарти майстерності репортажу, яка досягла в цій сфері найбільше».
Що ж принципово нового вніс у мистецтво репортажу Капусцинський? На це запитання Міллер відповідає так: «У світову літературу факту Ришард зробив свій істотний внесок. Він був новатором. Він використав у репортажі літературні методи, які застосував для опису великих історичних та суспільних подій. Таким чином він, наприклад, описав іранську революцію у книжці «Шахін-Шах» або ж втечу португальських колонізаторів із Анголи в репортажі «Ще один день життя». Інакше кажучи, він описував щось, що важливе з точки зору журналіста, але розповідав про це засобами літератури».
Марек Міллер переконаний, що Капусцинський-репортер не відбувся б, якби не мав таких особистих якостей, як безпосередність і відкритість до іншого. Саме такі якості, каже Міллер, допомагали Капусцинському глибоко вникати у проблеми тих країн, куди йому доводилося потрапляти.
Про Капусцинського Міллер говорить: «Він був дуже безпосереднім, завжди цікавився іншою людиною. Якщо він бачив, що хтось сумний, то обов’язково запитував: «Що з тобою? Чому в тебе такий сумний вираз обличчя? Що трапилося?». Він був добросердим, емоційним, був такою людиною з Полісся, зі сходу, яка має серце, відкрите назустріч іншим людям».
Організатори цьогорічних відзначень, присвячених пам’яті Ришарда Капусцинського, зазначили, що серед польських літераторів за кількістю перекладів на інші мови Капусцинського випереджає тільки письменник-фантаст Станіслав Лем. Книжки Ришарда Капусцинського перекладені тридцятьма мовами. Цього року у кількох країнах світу тривають або ж розпочинаються зйомки кількох художніх фільмів за репортажами цього славнозвісного польського журналіста.
Учасники варшавських заходів, присвячених вшануванню пам’яті Ришарда Капусцинського, наголошують, що цього року вони виняткові. Вперше вдалося здійснити мрію Капусцинського, яку він не встиг втілити за свого життя: одного з найздібніших молодих польських журналістів нагородили стипендією, яку він отримуватиме впродовж року.
Фонд імені Капусцинського призначив на цю мету гроші, що надходять із гонорарів за видані у світі його книжки. Переможець конкурсу Анджей Мушинський хоче використати отриману стипендію для написання книжки про М’янму (раніше відому як Бірму) – країну, якою 50 років керували військові і де розмовляють 135 мовами.
Стипендію вручила вдова Ришарда Капусцинського Аліція Капусцинська.
За її словами, Фонд імені Капусцинського хоче, щоб у майбутньому в конкурсі на отримання щорічної стипендії могли брати участь талановиті молоді репортери із сусідніх із Польщею країн. Яких саме?
«У Ришарда була ідея, і це є в наших планах, щоб у конкурсі на отримання стипендії могли брати участь громадяни сусідніх країн. Це точно була б Білорусь, звідки Ришард походив, а також Україна, тобто країни, найближчі до наших кордонів, близькі до нас своєю культурою і мовою», – каже Аліція Капусцинська Радіо Свобода.
Репортер у своїй «найдовшій подорожі», та його книжки перевидаються
Вдова Капусцинського поділилася з Радіо Свобода деякими секретами творчої «кухні» свого чоловіка. Зокрема, вона розповіла: «До кожної нової теми він дуже довго готувався, збирав додаткову інформацію, читав. Його девізом було: «Якщо матиму перше речення, то матиму книжку». Тому він дуже довго готувався до писання, багато про це думав. Я намагалася йому допомагати таким чином, щоб не перешкоджати, щоб ніхто не порушував його спокою аж до моменту, коли він з полегшенням казав: «Ну, нарешті я почав писати». Тільки тоді я знала, що процес писання піде вперед».
Саме на плечі родичів репортера, а передусім його вдови, ліг обов’язок упорядкування й популяризації його великої творчої спадщини. Пані Капусцинська зізнається: «Мені все ще важко повірити, що його нема. За довгі роки життя з ним я звикла, що його довго не було вдома, адже він часто подорожував. Тому мені здається, що й тепер він у дорозі, у своїй далекій і найдовшій подорожі. Так, як колись під час його відсутності я займалася його справами, так і тепер моє завдання – це культивування пам’яті про Ришарда, щоб читачі, колишні та нові, про нього знали, не забували».
Пані Аліція відзначає, що книжками її покійного чоловіка цікавиться сучасна молодь. Про це свідчить факт, що дедалі частіше репортажі Капусцинського перевидають як електронні книги. Упродовж останнього часу, відзначає пані Аліція, книжки Капусцинського перекладали й видавали в Бразилії, у В’єтнамі, в Гонконгу, на Тайвані…
Походив з Полісся – був відкритий до людей інших культур
Ришард Капусцинський походив із багатокультурного регіону, з поліського Пінська, що лежить на білорусько-українському прикордонні. Це одна з причин його особливої відкритості до інших культур, яка сильно впливала на творчість репортера, кажуть дослідники літературної спадщини Капусцинського.
Учень і багатолітній приятель Капусцинського, репортер Марек Міллер з нагоди 5-ї річниці смерті свого наставника видав книжку. «Писання. З Ришардом Капусцинським розмовляє Марек Міллер» – це епічне інтерв’ю, яке Міллер записував упродовж тридцяти років.
Про цю книжку Міллер каже: «Я майже тридцять років регулярно зустрічався з Капусцинським і записував інтерв’ю на одну тему. Цією темою була журналістська майстерність репортера, його творчий метод. Лише це мене цікавило. Я з ним не говорив про політику, але завжди розмовляв про майстерність. У Польщі він був такою людиною, яка творила високі стандарти майстерності репортажу, яка досягла в цій сфері найбільше».
Що ж принципово нового вніс у мистецтво репортажу Капусцинський? На це запитання Міллер відповідає так: «У світову літературу факту Ришард зробив свій істотний внесок. Він був новатором. Він використав у репортажі літературні методи, які застосував для опису великих історичних та суспільних подій. Таким чином він, наприклад, описав іранську революцію у книжці «Шахін-Шах» або ж втечу португальських колонізаторів із Анголи в репортажі «Ще один день життя». Інакше кажучи, він описував щось, що важливе з точки зору журналіста, але розповідав про це засобами літератури».
Марек Міллер переконаний, що Капусцинський-репортер не відбувся б, якби не мав таких особистих якостей, як безпосередність і відкритість до іншого. Саме такі якості, каже Міллер, допомагали Капусцинському глибоко вникати у проблеми тих країн, куди йому доводилося потрапляти.
Про Капусцинського Міллер говорить: «Він був дуже безпосереднім, завжди цікавився іншою людиною. Якщо він бачив, що хтось сумний, то обов’язково запитував: «Що з тобою? Чому в тебе такий сумний вираз обличчя? Що трапилося?». Він був добросердим, емоційним, був такою людиною з Полісся, зі сходу, яка має серце, відкрите назустріч іншим людям».
Організатори цьогорічних відзначень, присвячених пам’яті Ришарда Капусцинського, зазначили, що серед польських літераторів за кількістю перекладів на інші мови Капусцинського випереджає тільки письменник-фантаст Станіслав Лем. Книжки Ришарда Капусцинського перекладені тридцятьма мовами. Цього року у кількох країнах світу тривають або ж розпочинаються зйомки кількох художніх фільмів за репортажами цього славнозвісного польського журналіста.
