Луганськ – Історія знає чимало прикладів того, як були покарані країни та народи, які нехтували застереженнями своїх великих людей, які, по суті, були їхніми пророками. Сьогоднішнє несприйняття керівництвом Франції та Німеччини європейської України на догоду Росії є ще одним проявом такого історичного безпам’ятства, яке може стати фатальним не лише для України, а для Європи в цілому.
Так що та впертість, із якою пані Меркель та пан Саркозі при кожній-ліпшій нагоді зачиняють усі європейські дверцята перед нами, базується, швидше за все, не на їхньому невігластві, а на переконанні в тому, що Росія сьогодні вже не має нічого спільного з тією державою, яка ще два десятиріччя тому наводила жах на весь цивілізований світ.
Зовсім не випадковими тут є й такі особливості з біографії цих достойників, як те, що пан Саркозі є сином емігранта, а пані Меркель сформувалась як особистість у тоталітарній державі і при цьому ніяким чином не належала до дисидентського руху в НДР.
Пропонована стаття є спробою довести ілюзорність тих їхніх переконань не для них самих, а для нас, українців. Аби ми не втрачали надію на нашу європейську перспективу. Бо ставлення Старої Європи може змінитися на краще щодо України вже після наступних виборів у Франції, Німеччині та, звичайно, наших власних.
Про що забули Меркель та Саркозі
Перш за все – про ставлення до Росії великого, як показав час (на відміну від Леніна) співвітчизника пані Меркель, видатного європейського філософа та економіста Карла Маркса: «Політика Івана І була тотожна як політиці Івана III і Петра І, так і теперішній. Єдина різниця полягає в тому, що попередники Петра І боролися проти обмеження могутності Московії, а Петро І намагався досягнути безмежної могутності. Московія породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тоді, коли Московія стала незалежною, вона й далі залишилась країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, якому Чингізхан заповів здобути світ».
Така розлога цитата геніального мислителя потребує певних роз’яснень. Справа в тому, що й Іван Калита, і Борис Годунов та Іван Грозний (всі московські царі до Олексія Романова) були насправді частково етнічними татарами. Крім того, більшість із них були чингізгідами, тобто прямими нащадками того самого Чингізхана. А це означає те, що вони жили та правили за зводом законів (Яссою) завойовника №1 всіх часів та народів. Ті закони, якщо коротко, були спрямовані на прищеплення власному народові всуціль рабської покірності та завоювання на цьому ґрунті всього світу.
Ось звідки та звіряча жорстокість Грозного як до мешканців Новгороду, так і до мешканців Казані. Бо той тиран (що мав домішки угро-фінської крові та хрест на тілі) щиро вважав і православних слов’ян-новгородців, і татар-мусульман Казані своїм народом, котрий потрібно не просто об’єднати з московським, а назавжди зробити його таким самим слухняним рабом, як і той – першодержавний.
Звичайно, одній людині прищепити рабську ментальність власного народу іншим народам практично неможливо. Але перші московські правителі-ординці були в цих намаганнях зовсім не поодинокі. З кінця XIV сторіччя і до початку XVI до них на службу перейшли десятки тисяч чоловіків із числа монголо-татарської військової старшини з інших, менш агресивних, ніж московській, улусів колишньої Золотої Орди.
Їхні нащадки (Ординські, Баскакови, Хованські, Салтикови, Юсупови, Тургенєви, Карамзіни, Чурсіни, Темнікови, Басманови, Наришкіни, Чечетови, Нащокіни, Азарови, Аксакови тощо) стали потім наріжним каменем російської аристократії.
А ось уже Петро І був другим царем із династії бояр угро-фінського походження – Романових. Ось чому він, за Марксом, був з одного боку монгольським рабом, а з іншого – монгольським «володарем». І це не дивно, бо й та, й інша складові особистості Петра були виховані у вікових традиціях Московії, яка вже з кінця ХІІІ сторіччя жила за Яссою Чингізхана.
Саме цю історичну правду навіки сховала від росіян інша німкеня – Катерина ІІ, штучно прив’язавши історію Московії до історії Київської Русі для того, аби було зручніше впроваджувати політику російської експансії в Європі.
Для тих, хто й досі сумнівається в можливості такого масштабного фальшування, наведу цитату співвітчизника Ніколя Саркозі – маркіза де Кюстіна, який, поживши кілька років при царському дворі в Петербурзі у 40-х роках XIX сторіччя, у своїй книзі про Росію зауважив: «Історія є власність царя. Він її змінює як хоче і що хоче, проголошуючи нові історичні «правди», перероблені до потреб поточної політики».
Але, можливо, Маркс усе ж таки не є авторитетом для пані Меркель. Тоді я наведу цитату з «політичного заповіту» безумовного авторитету для всіх німців – Фрідріха Великого: «Справді, божевіллям є те, що короткозора Європа допомагає розбудовувати силу Московії, яка мріє зруйнувати Європу». Це вже посутньо ближче до тієї політики пані канцлера, яку та провадить щодо Росії.
А ось які застереження європейцям залишив великий співвітчизник пана Саркозі – Наполеон Бонапарт: «Свобода матиме на московський народ такий вплив, як міцне вино на людину, що не звикла до нього. Коли якийсь новий Пугачов з університетською освітою стане на чолі невдоволених, коли московський народ вчинить революцію, то... мені бракує слів, щоби сказати вам, яке тоді там буде пекло. Москвини не лише найжорстокіші дикуни, але й найпідліші, бо не мають жодного уявлення про мораль. Європейці вшанують моє ім’я тоді, коли Московія загарбає Європу».
Сьогодні це пророкування Наполеона багатьом видається маячнею. Але схоже, що це така сама маячня, як і та, коли він 1815 року передрік наслідки жовтневого перевороту в Росії 1917-го.
А ось що казав Богдану Хмельницькому на Переяславській Раді козацький полковник Іван Богун: «У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя (ось чому «Газпром» сьогодні практично є власністю Путіна – О.К.)». Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У Московщині продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу - це гірше, як скочити живим у вогонь».
Якщо коли-небудь Україна все ж таки стане українською, то в тій державі обов’язково постане величний пам’ятник цьому нашому славетному козакові. Тільки за те його віще пророцтво.
Сьогодні російська ментальність та ж сама
Як відомо, ментальні раби ненавидять усіх вільних людей разом з їхньою культурою, особливо якщо та культура вища їхню власну. Ось ті чинники, які, за Федором Достоєвським, керують учинками росіян у Європі: «Це народ, який блукає по Європі і шукає, що можна зруйнувати, знищити лише заради розваги».
Наївні ті, хто вважає, що сьогодні росіяни вже зовсім інші. Адже вони й сьогодні ладні захищати «исконно русскую землю» в Чечні. Без будь-яких «заградотрядов» за власними спинами, а виключно виходячи з власних переконань. Так само, вони були щирими, коли «умиротворяли» Грузію, яка намагалася відновити свою територіальну цілісність. І жодних суттєвих акцій протесту в самій Росії з цього приводу, як відомо, не було. Бо ті війни там, на відміну від усього іншого світу, вважалися праведними.
Завойовницький дух Чингізхана, Івана Грозного, Петра І, Сталіна, Путіна дозволить їхнім ментальним рабам у військових одностроях вже завтра пройтися переконаними у власній правоті вулицями Києва, а післязавтра – вулицями Берліна та Парижа. До речі, таке вже раз було в історії, яка часто-густо повторюється для тих народів, які не засвоїли її уроків.Бо рабська жага росіян підкорювати під проводом своїх «божественних» ханів, царів, генсеків та президентів вільні народи нікуди не поділася.
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Так що та впертість, із якою пані Меркель та пан Саркозі при кожній-ліпшій нагоді зачиняють усі європейські дверцята перед нами, базується, швидше за все, не на їхньому невігластві, а на переконанні в тому, що Росія сьогодні вже не має нічого спільного з тією державою, яка ще два десятиріччя тому наводила жах на весь цивілізований світ.
Зовсім не випадковими тут є й такі особливості з біографії цих достойників, як те, що пан Саркозі є сином емігранта, а пані Меркель сформувалась як особистість у тоталітарній державі і при цьому ніяким чином не належала до дисидентського руху в НДР.
Пропонована стаття є спробою довести ілюзорність тих їхніх переконань не для них самих, а для нас, українців. Аби ми не втрачали надію на нашу європейську перспективу. Бо ставлення Старої Європи може змінитися на краще щодо України вже після наступних виборів у Франції, Німеччині та, звичайно, наших власних.
Про що забули Меркель та Саркозі
Перш за все – про ставлення до Росії великого, як показав час (на відміну від Леніна) співвітчизника пані Меркель, видатного європейського філософа та економіста Карла Маркса: «Політика Івана І була тотожна як політиці Івана III і Петра І, так і теперішній. Єдина різниця полягає в тому, що попередники Петра І боролися проти обмеження могутності Московії, а Петро І намагався досягнути безмежної могутності. Московія породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тоді, коли Московія стала незалежною, вона й далі залишилась країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, якому Чингізхан заповів здобути світ».
Така розлога цитата геніального мислителя потребує певних роз’яснень. Справа в тому, що й Іван Калита, і Борис Годунов та Іван Грозний (всі московські царі до Олексія Романова) були насправді частково етнічними татарами. Крім того, більшість із них були чингізгідами, тобто прямими нащадками того самого Чингізхана. А це означає те, що вони жили та правили за зводом законів (Яссою) завойовника №1 всіх часів та народів. Ті закони, якщо коротко, були спрямовані на прищеплення власному народові всуціль рабської покірності та завоювання на цьому ґрунті всього світу.
Ось звідки та звіряча жорстокість Грозного як до мешканців Новгороду, так і до мешканців Казані. Бо той тиран (що мав домішки угро-фінської крові та хрест на тілі) щиро вважав і православних слов’ян-новгородців, і татар-мусульман Казані своїм народом, котрий потрібно не просто об’єднати з московським, а назавжди зробити його таким самим слухняним рабом, як і той – першодержавний.
Звичайно, одній людині прищепити рабську ментальність власного народу іншим народам практично неможливо. Але перші московські правителі-ординці були в цих намаганнях зовсім не поодинокі. З кінця XIV сторіччя і до початку XVI до них на службу перейшли десятки тисяч чоловіків із числа монголо-татарської військової старшини з інших, менш агресивних, ніж московській, улусів колишньої Золотої Орди.
Їхні нащадки (Ординські, Баскакови, Хованські, Салтикови, Юсупови, Тургенєви, Карамзіни, Чурсіни, Темнікови, Басманови, Наришкіни, Чечетови, Нащокіни, Азарови, Аксакови тощо) стали потім наріжним каменем російської аристократії.
А ось уже Петро І був другим царем із династії бояр угро-фінського походження – Романових. Ось чому він, за Марксом, був з одного боку монгольським рабом, а з іншого – монгольським «володарем». І це не дивно, бо й та, й інша складові особистості Петра були виховані у вікових традиціях Московії, яка вже з кінця ХІІІ сторіччя жила за Яссою Чингізхана.
Саме цю історичну правду навіки сховала від росіян інша німкеня – Катерина ІІ, штучно прив’язавши історію Московії до історії Київської Русі для того, аби було зручніше впроваджувати політику російської експансії в Європі.
Для тих, хто й досі сумнівається в можливості такого масштабного фальшування, наведу цитату співвітчизника Ніколя Саркозі – маркіза де Кюстіна, який, поживши кілька років при царському дворі в Петербурзі у 40-х роках XIX сторіччя, у своїй книзі про Росію зауважив: «Історія є власність царя. Він її змінює як хоче і що хоче, проголошуючи нові історичні «правди», перероблені до потреб поточної політики».
Але, можливо, Маркс усе ж таки не є авторитетом для пані Меркель. Тоді я наведу цитату з «політичного заповіту» безумовного авторитету для всіх німців – Фрідріха Великого: «Справді, божевіллям є те, що короткозора Європа допомагає розбудовувати силу Московії, яка мріє зруйнувати Європу». Це вже посутньо ближче до тієї політики пані канцлера, яку та провадить щодо Росії.
А ось які застереження європейцям залишив великий співвітчизник пана Саркозі – Наполеон Бонапарт: «Свобода матиме на московський народ такий вплив, як міцне вино на людину, що не звикла до нього. Коли якийсь новий Пугачов з університетською освітою стане на чолі невдоволених, коли московський народ вчинить революцію, то... мені бракує слів, щоби сказати вам, яке тоді там буде пекло. Москвини не лише найжорстокіші дикуни, але й найпідліші, бо не мають жодного уявлення про мораль. Європейці вшанують моє ім’я тоді, коли Московія загарбає Європу».
Сьогодні це пророкування Наполеона багатьом видається маячнею. Але схоже, що це така сама маячня, як і та, коли він 1815 року передрік наслідки жовтневого перевороту в Росії 1917-го.
А ось що казав Богдану Хмельницькому на Переяславській Раді козацький полковник Іван Богун: «У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя (ось чому «Газпром» сьогодні практично є власністю Путіна – О.К.)». Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У Московщині продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу - це гірше, як скочити живим у вогонь».
Якщо коли-небудь Україна все ж таки стане українською, то в тій державі обов’язково постане величний пам’ятник цьому нашому славетному козакові. Тільки за те його віще пророцтво.
Сьогодні російська ментальність та ж сама
Як відомо, ментальні раби ненавидять усіх вільних людей разом з їхньою культурою, особливо якщо та культура вища їхню власну. Ось ті чинники, які, за Федором Достоєвським, керують учинками росіян у Європі: «Це народ, який блукає по Європі і шукає, що можна зруйнувати, знищити лише заради розваги».
Наївні ті, хто вважає, що сьогодні росіяни вже зовсім інші. Адже вони й сьогодні ладні захищати «исконно русскую землю» в Чечні. Без будь-яких «заградотрядов» за власними спинами, а виключно виходячи з власних переконань. Так само, вони були щирими, коли «умиротворяли» Грузію, яка намагалася відновити свою територіальну цілісність. І жодних суттєвих акцій протесту в самій Росії з цього приводу, як відомо, не було. Бо ті війни там, на відміну від усього іншого світу, вважалися праведними.
Завойовницький дух Чингізхана, Івана Грозного, Петра І, Сталіна, Путіна дозволить їхнім ментальним рабам у військових одностроях вже завтра пройтися переконаними у власній правоті вулицями Києва, а післязавтра – вулицями Берліна та Парижа. До речі, таке вже раз було в історії, яка часто-густо повторюється для тих народів, які не засвоїли її уроків.Бо рабська жага росіян підкорювати під проводом своїх «божественних» ханів, царів, генсеків та президентів вільні народи нікуди не поділася.
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
