Авіаконструктора Сікорського позбавляють київського помешкання

Київ – Велику синицю, яку зоологи офіційно іменують Parus major, в Україні називають по-своєму – сикором. Невідомо коли і чому, але саме ця птаха долучилася до найменування якогось далекого предка Ігоря Сікорського - інженерного генія ХХ століття. І в цьому, зрештою, немає нічого дивного – адже у прізвищі людини, що сконструювала перший у світі гелікоптер, цілком справедливо має звучати пернате начало.

Ігор Сікорський народився у Києві 1889 року. Тут будував і сам випробовував свої перші літальні апарати. «16 червня о 5-й ранку відбувся перший пробний політ першого вітчизняного моноплану «Б. і С.». Політ здійснив Ігор Сікорський над Куренівським аеродромом на висоті 12–15 метрів» – так лаконічно написала про подію газета «Киевская мысль» за 1910 рік.

Всього чотири роки перегодя київська преса повідомляла про переліт Сікорського з Петербурга до Києва значно велемовніше: «Надзвичайна подія! Вчора вранці до Києва прилетів Сікорський на своєму аероплані «Ілля Муромець». Попри колосальні розміри і вагу (350 пудів), аероплан просто приголомшує своєю надзвичайною симетрією та легкістю. Потужність аероплану 520 кінських сил, рухається у повітрі він з неймовірною швидкістю – 100 км на годину!»

Зустрічати земляка на Куренівський аеродром вийшло пів міста. Кияни чудувалися крилатому апаратові і, за словами репортерів, «хапали кожне слово Сікорського про перебіг польоту».

Хапати, звичайно, було що. Адже це нині нікого не здивуєш розповідями про політ над хмарами. А на початку ХХ століття почути з уст очевидця про те, що «надхмар’я подібне до безмежної льодової рівнини», – було справжньою сенсацією. Газети дослівно друкували враження Сікорського від перельоту: «В мить, коли апарат спускався і пробивався крізь хмари, здавалося, що він ось-ось вдариться об льодову брилу. Але врешті-решт ми щасливо пробились крізь кілька шарів хмар, і перше, що побачили київського, – це куполи Лаври».

Тоді на урочистій зустрічі був присутній також Петро Нестеров, і старі газетні шпальти зберегли його відгук на подію: «Я не можу заперечувати безумовні переваги аероплана Сікорського перед дирижаблями. Але дозволю собі висловити жаль з того приводу, що безпека польотів на таких аеропланах зводить нанівець майстерність пілота, перетворюючи його на простого капітана повітряного корабля»… Свої слова Нестеров спростував всього через 3 роки, виконавши мертву петлю і поклавши цим початок вищому пілотажеві.

Загалом впродовж періоду від 1909 до 1917 року Ігор Сікорський створив 25 основних типів літаків і два гелікоптери. Але життя та надзвичайно активну діяльність на батьківській землі перебили події 1917 року, і 1919-го авіаконструктор емігрував до США. Там він зорганізував власну авіабудівну фірму «Сікорські Ейркрафт», де працював до кінця свого життя – до 1972 року.

В Америці Сікорський сконструював ще 17 основних типів літаків та 18 основних типів вертольотів, серед яких вертольоти-крани, вертольоти-тральники, турбінні вертольоти, десантні, санітарні, а також знаменита модель S-92, якою донині користуються президенти США.

Сьогодні гелікоптери Сікорського експлуатуються як у військових, так і в цивільних цілях більш ніж у п’ятдесяти країнах світу. Хоча, як стверджує син авіаконструктора Сергій Сікорський, «головним завданням вертольотів батько вважав саме порятунок людей, а не участь у бойових діях». І, власне, донині здатність вертикального зльоту та посадки робить ці літальні апарати незамінними у найскладніших рятувальних операціях. До слова, сьогодні на рахунку ґвинтокрилів Сікорського понад півтора мільйона врятованих людських життів.

У США за численні світові рекорди, встановлені на літальних апаратах конструктора, йому присвоїли титул «Містер Гелікоптер». У світі за створення перших міжконтинентальних лайнерів, Сікорського іменували «людиною, що поєднала континенти».

У радянській Україні творець авіації мав тавро емігранта, що автоматично зараховувало його до класово-ворожих елементів та унеможливлювало шану й визнання робітничо-селянських мас.

Незалежній Україні для Сікорського не шкода вулиці, але будинок – забагато

У незалежній Україні Ігоря Сікорського згадали, визнали, і дуже запишались. Про авіаконструктора почали знімати фільми, писати книжки, зорганізовувати конференції та круглі столи. Нещодавно навіть одну зі столичних вулиць перейменували на честь геніального земляка.

А тим часом зі справжньої київської адреси Містера Гелікоптера почали гнати в три шиї. Річ у тім, що на Ярославому Валу, 15-б, донині стоїть триповерховий будинок, збудований 1904 року батьком Сікорського. Ще донедавна на ньому була меморіальна дошка, встановлена на честь сторіччя від дня народження творця авіації. Саме у дворі цього будинку Ігор Сікорський (тоді студент КПІ) обладнав столярну майстерню, де виготовляв деталі до своїх літальних апаратів. До слова, деталі були важезні, і транспортували їх звідси до Куренівського летовища на причепі до звичайного воза.

У дворі батьківського будинку Сікорський сконструював свій перший гелікоптер, і тут, на місці, зробив фото на пам’ять, яке дійшло до наших днів. З цієї фотографії можна легко впізнати нинішній будинок на Ярославовому Валу, 15-б. І попри те, що будівля кільканадцять років перебуває у запустінні та пережила останнім часом кілька підпалів, вона дотепер залишається живим та правдивим свідком причетності генія авіації до Києва.

Доведення до ладу цього понівеченого свідка і стало б справжнім вшануванням Ігоря Сікорського на батьківщині. Без сумніву, упорядкована садиба всесвітньо відомого авіаконструктора додала б честі та слави українській столиці. Тим більше, що унікальні експонати для створення там музейної експозиції обіцяли надати нащадки Сікорського. Київську домівку творця авіації з гордістю можна було б показувати першим особам іноземних держав під час їхніх візитів до України. Поза сумнівом, що за короткий час будівля на Ярославовому Валу стала б місцем паломництва численних туристів.

Але (даруйте за перефразування), що доступне Юпітеру, те недоступне бику. І дбати про честь та славу для столиці можуть ті, для кого ці поняття зрозумілі і важливі.

Наразі більшість депутатів Київради вкупі з чиновниками Міноборони (саме цьому відомству належить історична будівля) до таких не належать. І тому їхній присуд щодо будинку Сікорського простий – довести пам’ятку до повної руйнації, знести та встромити на її місці чергову висотку торгово-офісного центру.

Звичайно, офіційно такий вердикт вони не оголошують, але тривале запустіння і підпали однозначно свідчать, що садибі Сікорського лишилися лічені дні. Надто привабливе її місце розташування – в самому центрі історичного Києва. І тому так серйозно проти неї ополчились невігластво та зажерливість «власть імущих» української столиці. Вони визначили цінність садиби за мірками київських большевиків 1919 року, котрі збували вилучені з музеїв ювелірні прикраси княжої доби за ціною золотого лому.

Точно за такими ж мірками впродовж останніх років столична влада збула десятки безцінних історичних пам’яток. І сьогодні в кількамільйонному місті лишились буквально одиниці будівель, які здатні надихати та об’єднувати ці мільйони високим духом свого минулого.

До речі, на тлі безпардонних торгів історичною нерухомістю, влаштованих київською владою, у столиці нещодавно постав приклад інакшого ставлення до історії. Три роки тому на території Київської політехніки розпочав роботу Відділ історії авіації та космонавтики імені Сікорського Державного політехнічного музею. Свою експозицію Відділ розгорнув у приміщенні старого авіагаража. Історичну будівлю зі стану реальної руїни відновили своїм коштом (!!!) викладачі та студенти цього навчального закладу. За три роки роботи у музейному відділі побували тисячі відвідувачів, серед яких представники тридцяти країн світу. Причина такого успіху не лише в надзвичайно цікавій експозиції. Особливого духу представленим експонатам додає правдива історична будівля, у котрій на початку ХХ століття студенти політехніки вправлялися у конструюванні літальних апаратів.

За прикладом КПІ можуть діяти і кияни. Бо саме вони – єдина сила, яка здатна сьогодні врятувати садибу Сікорського. Наразі йдеться не про гроші, а про згуртоване висловлення своєї небайдужості і незгоди рішеннями влади.

Але поки що кияни смиренно мовчать.

І поки вони смиренно мовчать, «мати міст руських» невпинно втрачає. І безповоротно змінюється «по понятіям», які визначаються невіглаством та зажерливістю власть імущих української столиці.

Ірина Перешило - журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Фото надані Відділом історії авіації та космонавтики імені Сікорського Державного політехнічного музею.