Луганськ – Акції протесту чорнобильців у Донецьку та Луганську породили в українському суспільстві ілюзію пробудження Донбасу від летаргійного пострадянського сну. Деякі політики та політологи взагалі стали позиціонувати його як такий собі передовий регіон усенародного спротиву режимові Януковича. Насправді ж, не все так просто й радісно на Донбасі, як того хотілось би тим київським панам.
Хоча майже всі позачергові вибори на Донбасі після місцевих виборів 2010 року й засвідчили розчарування його мешканців у своїх ще вчорашніх кумирах від Партії регіонів, вони, як на диво, дали більше користі синьо-білим, ніж опозиції. Хоча б тому, що абсолютна більшість усіх тих нещодавно обраних у нерівній виборчій боротьбі з провладними кандидатами міських та сільських голів уже мають у своїх кишенях квитки членів Партії регіонів.
Я б не став ганити тих нових членів регіональної команди при владі. Хоча б тому, що та влада на Донбасі завжди була тоталітарною і легко вичавлювала стійких опозиціонерів зі своїх лав.
Є й ще один дуже корисний для регіоналів урок із тих позачергових виборів, але про нього трохи пізніше.
Кухонний спротив владі по-луганськи
Сьогодні луганці лають владу всюди, окрім хіба що місцевих ЗМІ, серед яких сьогодні вже зовсім немає по-справжньому опозиційних. Але ця лайка носить виключно совковий характер і є виключно спонтанною. Тобто, все дійство відбувається на кухнях, у чергах та громадському транспорті. Вийти ж із протестами на площі та вулиці міста його населення, як і двадцять років тому під час гекачепістського путчу, не бажає.
Навіть на річницю Майдану замість тисячі луганців (які вийшли в помаранчевих кольорах у 2004 році) на центральній площі зібралося півтора десятка активістів БЮТу. І як би не намагалися наші просунуті політологи пояснити цю апатію розчаруванням у помаранчевих лідерах, справа зовсім не в розчаруванні. Вона, швидше, у відсутності справжніх нових «месій», які тому і не з’являються, що «справжні». І з’являться вони, очевидно, тільки тоді, коли режим Януковича ослабне.
Уперше за останні кільканадцять років про збори громадян у День пам’яті 26 листопада було оголошено на популярному луганському телеканалі. Знаючи в обличчя всіх тих луганців, що приходять на цей захід щороку, я нарахував аж чотирьох (!) нових людей, які прийшли вшанувати пам’ять жертв Голодомору завдяки тому оголошенню в півмільйонному Луганську. Тому нема чого дивуватися, коли повз місце акції протесту чорнобильців у центрі міста щодня проходять байдуже тисячі луганців.
Але, незважаючи на все це, все ж таки приємно чути в Луганську суцільну лайку на адресу можновладців усіх рівнів від Партії регіонів. Не чути навіть поодиноких голосів на їхній захист. Ще рік тому цих захисників синьо-білої влади в місті було більше, ніж незадоволених нею.
І ще одна недобра новина для партії влади. Якщо ще півроку тому луганці соромилися зізнатись у тому, що голосували за неї, то сьогодні вже відверто говорять про свої помилки.
Так що лідерам Партії регіонів, якщо вони бажають залишити Донбас своєю вотчиною завтра, треба вже сьогодні запрошувати закордонних політтехнологів для того, щоб непомітно для свого відданого електорату вкотре поміняти свої політичні кольори.
Промовисті дзвінки з Донецька
Усі вони пролунали у прямому ефірі однієї з FM-станцій упродовж останнього місяця. Перший дзвінок був від чоловіка середніх літ, який відразу заявив, що у 2004 році він разом з іншими донеччанами розганяв помаранчевий Майдан у Донецьку. На запитання ведучого, чи робив він те за гроші, чоловік без вагань відповів, що ні. За його словами, до нього на роботу прийшли невідомі люди й запропонували розігнати «бандерівський шабаш» у центрі міста. Охочим узяти участь у його розгоні в робочий час гарантувалося збереження заробітної плати в повному обсязі.
Прозріння ж до тієї людини прийшло ще тоді, у 2004-му. Голосувати у третьому турі він з поважної причини прийшов перед самим закриттям виборчої дільниці. Його там зустріли вельми непривітно. Потім запитали: за кого він збирається голосувати? Чоловік відповів, що за Януковича. Тоді йому наказали йти додому, бо, мовляв, за нього вже проголосували…
Другий дзвінок із Донецька також був ще не від старого чоловіка. Спочатку він повідомив про те, що після перемоги Януковича на президентських виборах місцеві організовані злочинні угруповання (ОЗУ) вийшли з підпілля і почуваються на вулицях міста в повній безпеці. Як і перший додзвонювач, цей чоловік розмовляв в ефірі на характерному для мешканців Донбасу діалекті російської мови, характерному для пролетарського прошарку цього регіону.
Потім він розповів, як увечері 22 листопада він випадково опинився в одному донецькому ресторані поруч з одним із таких ОЗУ. За його словами, ті місцеві мафіозі зібралися там з однією метою: відзначити невихід киян на новий Майдан. Цій події було присвячено кілька перших тостів тієї величенької компанії. Після цього пили до самісінького ранку вже за власні справи й процвітання.
Але найбільш уражаючим був усе ж таки третій дзвінок зі столиці Донбасу. Телефонувала багатодітна мати, яка щиро обурювалася з того, що чорнобильці протестують у Донецьку тільки за себе, а не за багатодітних матерів. Тому вона їх не підтримує і вважає дії донецької влади з ліквідації наметового містечка чорнобильців у Донецьку справедливими.
На жаль, радіоведучий не поставив тій жінці запитання: а чому ж вона сама не вийшла на вулицю хоча б на годину-другу (все ж таки багатодітна мати) відстоювати свої права, а заодно й права тих чорнобильців, і та донеччанка так і залишилася впевненою у своїй правоті після дзвінка.
Саме така «громадянська позиція» і є найбільш характерною не тільки для мешканців Донбасу, а й для всієї пострадянської України. А те, що її носіїв небагато на сайтах, теле- та радіо-ефірах, – зайве свідчення рівня їхньої громадянської активності.
Наступні парламентські вибори виграє Партія регіонів
Інформація про поразку регіоналів на позачергових виборах на Донбасі стала відомою на Банковій значно раніше, ніж українському загалу в цілому. Президент Янукович ще навесні цього року створив робочу групу з розробки нового законопроекту по виборах народних депутатів. До його обговорення були залучені широкі верстви населення з майже нульовою політичною культурою, які, звичайно ж, захотіли обирати депутатів власноруч у своїх мажоритарних округах.
Тому, гадаю, не зайвим буде нагадати, як проходили парламентські вибори 2002 року на Луганщині саме по мажоритарних округах. Тодішній голова Луганської ОДА Олександр Єфремов був тоді на сто відсотків упевнений у перемозі провладних кандидатів. Так воно і сталося – ті кандидати перемогли у 13-ти округах із 14-ти. А хіба могло бути інакше, коли вони тоді використовували на повну адміністративний і бюджетний ресурси у своїх передвиборних кампаніях? Саме вони проводили шосейні дороги до луганських сіл, газифікували їх, вирішували проблеми з тепло- та водопостачанням у шахтарських містечках.
А для лідерів КОДу нагадаю, що в загальнонаціональному виборчому окрузі у 2002 році провладна «За єдину Україну» набрала лише 11,77% голосів, але легко сформувала свою більшість у Верховній Раді за рахунок своїх переможців у мажоритарних округах.
Сьогодні ситуація з мажоритаркою у регіоналів дещо інша. Враховуючи результати позачергових виборів 2010-2011 року на Донбасі, вони не можуть навіть там, у своїй вотчині, йти на мажоритарні округи під своїми партійними стягами. Саме тому на вулицях та автошляхах шахтарського краю з’явилися білборди з такими собі правильними та всемогутніми безпартійними дядьками нізвідки, які обіцяють вирішити усі нагальні проблеми донбасівців.
Що стосується виборів за партійними списками, то Партія регіонів і сьогодні все ж таки більш популярна у південно-східній Україні, ніж свого часу прокучмівська «ЗаЄдУ».
А ті голоси, що відішли від Партії регіонів останнім часом на Донбасі, ніколи не приєднаються до опозиційних партій. Мабуть, ними скористаються комуністи, які вже продемонстрували свої м’язи на виборах луганського міського голови 2010 року.
Так що сподівання на те, що Донбас ось-ось стане таким собі українським П’ємонтом у боротьбі проти режиму Януковича, не мають під собою ніяких підстав.
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Хоча майже всі позачергові вибори на Донбасі після місцевих виборів 2010 року й засвідчили розчарування його мешканців у своїх ще вчорашніх кумирах від Партії регіонів, вони, як на диво, дали більше користі синьо-білим, ніж опозиції. Хоча б тому, що абсолютна більшість усіх тих нещодавно обраних у нерівній виборчій боротьбі з провладними кандидатами міських та сільських голів уже мають у своїх кишенях квитки членів Партії регіонів.
Я б не став ганити тих нових членів регіональної команди при владі. Хоча б тому, що та влада на Донбасі завжди була тоталітарною і легко вичавлювала стійких опозиціонерів зі своїх лав.
Є й ще один дуже корисний для регіоналів урок із тих позачергових виборів, але про нього трохи пізніше.
Кухонний спротив владі по-луганськи
Сьогодні луганці лають владу всюди, окрім хіба що місцевих ЗМІ, серед яких сьогодні вже зовсім немає по-справжньому опозиційних. Але ця лайка носить виключно совковий характер і є виключно спонтанною. Тобто, все дійство відбувається на кухнях, у чергах та громадському транспорті. Вийти ж із протестами на площі та вулиці міста його населення, як і двадцять років тому під час гекачепістського путчу, не бажає.
Навіть на річницю Майдану замість тисячі луганців (які вийшли в помаранчевих кольорах у 2004 році) на центральній площі зібралося півтора десятка активістів БЮТу. І як би не намагалися наші просунуті політологи пояснити цю апатію розчаруванням у помаранчевих лідерах, справа зовсім не в розчаруванні. Вона, швидше, у відсутності справжніх нових «месій», які тому і не з’являються, що «справжні». І з’являться вони, очевидно, тільки тоді, коли режим Януковича ослабне.
Уперше за останні кільканадцять років про збори громадян у День пам’яті 26 листопада було оголошено на популярному луганському телеканалі. Знаючи в обличчя всіх тих луганців, що приходять на цей захід щороку, я нарахував аж чотирьох (!) нових людей, які прийшли вшанувати пам’ять жертв Голодомору завдяки тому оголошенню в півмільйонному Луганську. Тому нема чого дивуватися, коли повз місце акції протесту чорнобильців у центрі міста щодня проходять байдуже тисячі луганців.
Але, незважаючи на все це, все ж таки приємно чути в Луганську суцільну лайку на адресу можновладців усіх рівнів від Партії регіонів. Не чути навіть поодиноких голосів на їхній захист. Ще рік тому цих захисників синьо-білої влади в місті було більше, ніж незадоволених нею.
І ще одна недобра новина для партії влади. Якщо ще півроку тому луганці соромилися зізнатись у тому, що голосували за неї, то сьогодні вже відверто говорять про свої помилки.
Так що лідерам Партії регіонів, якщо вони бажають залишити Донбас своєю вотчиною завтра, треба вже сьогодні запрошувати закордонних політтехнологів для того, щоб непомітно для свого відданого електорату вкотре поміняти свої політичні кольори.
Промовисті дзвінки з Донецька
Усі вони пролунали у прямому ефірі однієї з FM-станцій упродовж останнього місяця. Перший дзвінок був від чоловіка середніх літ, який відразу заявив, що у 2004 році він разом з іншими донеччанами розганяв помаранчевий Майдан у Донецьку. На запитання ведучого, чи робив він те за гроші, чоловік без вагань відповів, що ні. За його словами, до нього на роботу прийшли невідомі люди й запропонували розігнати «бандерівський шабаш» у центрі міста. Охочим узяти участь у його розгоні в робочий час гарантувалося збереження заробітної плати в повному обсязі.
Прозріння ж до тієї людини прийшло ще тоді, у 2004-му. Голосувати у третьому турі він з поважної причини прийшов перед самим закриттям виборчої дільниці. Його там зустріли вельми непривітно. Потім запитали: за кого він збирається голосувати? Чоловік відповів, що за Януковича. Тоді йому наказали йти додому, бо, мовляв, за нього вже проголосували…
Другий дзвінок із Донецька також був ще не від старого чоловіка. Спочатку він повідомив про те, що після перемоги Януковича на президентських виборах місцеві організовані злочинні угруповання (ОЗУ) вийшли з підпілля і почуваються на вулицях міста в повній безпеці. Як і перший додзвонювач, цей чоловік розмовляв в ефірі на характерному для мешканців Донбасу діалекті російської мови, характерному для пролетарського прошарку цього регіону.
Потім він розповів, як увечері 22 листопада він випадково опинився в одному донецькому ресторані поруч з одним із таких ОЗУ. За його словами, ті місцеві мафіозі зібралися там з однією метою: відзначити невихід киян на новий Майдан. Цій події було присвячено кілька перших тостів тієї величенької компанії. Після цього пили до самісінького ранку вже за власні справи й процвітання.
Але найбільш уражаючим був усе ж таки третій дзвінок зі столиці Донбасу. Телефонувала багатодітна мати, яка щиро обурювалася з того, що чорнобильці протестують у Донецьку тільки за себе, а не за багатодітних матерів. Тому вона їх не підтримує і вважає дії донецької влади з ліквідації наметового містечка чорнобильців у Донецьку справедливими.
На жаль, радіоведучий не поставив тій жінці запитання: а чому ж вона сама не вийшла на вулицю хоча б на годину-другу (все ж таки багатодітна мати) відстоювати свої права, а заодно й права тих чорнобильців, і та донеччанка так і залишилася впевненою у своїй правоті після дзвінка.
Саме така «громадянська позиція» і є найбільш характерною не тільки для мешканців Донбасу, а й для всієї пострадянської України. А те, що її носіїв небагато на сайтах, теле- та радіо-ефірах, – зайве свідчення рівня їхньої громадянської активності.
Наступні парламентські вибори виграє Партія регіонів
Інформація про поразку регіоналів на позачергових виборах на Донбасі стала відомою на Банковій значно раніше, ніж українському загалу в цілому. Президент Янукович ще навесні цього року створив робочу групу з розробки нового законопроекту по виборах народних депутатів. До його обговорення були залучені широкі верстви населення з майже нульовою політичною культурою, які, звичайно ж, захотіли обирати депутатів власноруч у своїх мажоритарних округах.
Тому, гадаю, не зайвим буде нагадати, як проходили парламентські вибори 2002 року на Луганщині саме по мажоритарних округах. Тодішній голова Луганської ОДА Олександр Єфремов був тоді на сто відсотків упевнений у перемозі провладних кандидатів. Так воно і сталося – ті кандидати перемогли у 13-ти округах із 14-ти. А хіба могло бути інакше, коли вони тоді використовували на повну адміністративний і бюджетний ресурси у своїх передвиборних кампаніях? Саме вони проводили шосейні дороги до луганських сіл, газифікували їх, вирішували проблеми з тепло- та водопостачанням у шахтарських містечках.
А для лідерів КОДу нагадаю, що в загальнонаціональному виборчому окрузі у 2002 році провладна «За єдину Україну» набрала лише 11,77% голосів, але легко сформувала свою більшість у Верховній Раді за рахунок своїх переможців у мажоритарних округах.
Сьогодні ситуація з мажоритаркою у регіоналів дещо інша. Враховуючи результати позачергових виборів 2010-2011 року на Донбасі, вони не можуть навіть там, у своїй вотчині, йти на мажоритарні округи під своїми партійними стягами. Саме тому на вулицях та автошляхах шахтарського краю з’явилися білборди з такими собі правильними та всемогутніми безпартійними дядьками нізвідки, які обіцяють вирішити усі нагальні проблеми донбасівців.
Що стосується виборів за партійними списками, то Партія регіонів і сьогодні все ж таки більш популярна у південно-східній Україні, ніж свого часу прокучмівська «ЗаЄдУ».
А ті голоси, що відішли від Партії регіонів останнім часом на Донбасі, ніколи не приєднаються до опозиційних партій. Мабуть, ними скористаються комуністи, які вже продемонстрували свої м’язи на виборах луганського міського голови 2010 року.
Так що сподівання на те, що Донбас ось-ось стане таким собі українським П’ємонтом у боротьбі проти режиму Януковича, не мають під собою ніяких підстав.
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
