(Рубрика «Точка зору»)
Йдеться не про піар, хоча його роль під час електоральних перегонів важко переоцінити – особливо сумнозвісного «чорного». Варто сконцентруватися на іншому, а саме: на нинішньому клепанні і ймовірному продавлюванні президентською владою саме такого виборчо-парламентського закону, який і надалі вможливить однозначний і вже давно неприкритий контроль Президента В. Януковича – через «керівну й спрямовуючу» ПР-партію – над майбутньою нардепівською більшістю. А отже – Верховною Радою в цілому. Затим (і що найгірше) – над «правилами гри» за кластерно-регіональними «понятіями» в масштабах усієї країни та геть у всіх сферах.
І якщо ще хтось досі вважає, що від нього особисто та його голосу нічого не залежить, а тому можна вчергове начхати на «ці брудні вибори», то вже завтра нічого буде плакатися, коли інкубаторсько-штамповані «регіональні» закони битимуть бідолаху сильно та багаторазово по голові й інших життєво-наріжних місцях. Причому, закони, що більше нагадують віртуальні бейсбольні бити; з правом же вони мають приблизно таку ж подібність, як драбина і залізнична колія поміж собою.
І знову – вибори «сліпими шлунками»?
Саме такими вони засадничо виглядають в останній – чи то президентській чи фракційно-регіональній версії за № 9265-1, яку найближчим часом має затвердити триголова регіонально-народно-комуністична більшість. Пересічно-масового й далекого від політичних матерій виборця знову змусять голосувати голодними шлунками, щоби той тимчасово – у виборчу кампанію – заповнив їх мажоритарною гречихою й протухлими консервами. А також – чинити свій вибір сліпими кротячими очима закритих партійних списків, щоби не зміг прочитати для себе у поіменному спискові кандидатів у «слуги народу» застережливо-запобіжного: «тут заховалися тушки», котрі ще вчора його тупо й цинічно зрадили.
Назагал, якщо в поверненні до кучмівської «мажоритарки» ще віднаходився недолугий і смішний ПР-аргумент «близькості до народу», то навіщо залишати закрито-віртуальні партсписки – про це не міг правдоподібно-казуїстично «збрехати» навіть перший ПР-юрист Олександр Лавринович. Вочевидь, навіть очільник «найсправедливішої у світі регіональної юстиції» не наважився аж так безсоромно передати куті меду – на тлі чіткої передвиборчо-президентської обіцянки Віктора Януковича про те, що він неодмінно відкриє партійні списки «для людей». І що до парламенту більше не пройдуть особисті водії, охоронці, двірники, масажистки й гувернантки та подібні до них парламентські «проффесіонали»… До того ж, і Венеціанська комісія (куди законопроект імені Лавриновича невідомо навіщо подавався) жорстко розкритикувала повернення нинішньої влади до фантасмагоричного мажоритарно-закритосписочного гібриду. Втім, починаючи з дня засудження екс-прем’єра Юлії Тимошенко до 7-річного ув’язнення, Європа для Януковича і камарильї відтепер – не дороговказ. Бо ж там не існує такого феномену й ноу хау як «регіональне право».
Багатьом осудним і ще не одуреним владою громадянам апріорі зрозуміло, що таке мажоритарка у виконанні сатрапів чинного Президента на місцях. Недавня заява першого заступника голови Партії регіонів, донбаського «аксакала» Володимира Рибака про те, що «губернатори» не балотуватимуться до парламенту-2012, лишень зайвий раз підкреслює очевидне. Бо ж їхня наріжна роль – за будь-яку законну чи кримінальну ціну забезпечити правлячій партії заплановані «центром» відсотки. У цьому контексті долі обласних і районних ПР-«положенців» і «смотрящих» не позаздриш – як не виграють потрібні кандидати в округах, тоді вочевидь доведеться страдницьки відростати «з м’ясом» од власних крісел, а декому – прощатися зі щільно присмоктаними до бюджету бізнесами, чи навіть міняти прописку з феодального палацу – на загратовану, темно-вологу комірчину площею три на чотири. Отже, владні ставки на всіх рівнях є надміру високі, як ніколи.
Тож геть не дивно, що місцеві «регіонал»-канцелярії адміністрації Президента фактично зірвали лідеру партії «Удар» Володимиру Кличку зустрічі з громадськістю Хмельниччини та Рівненщини, не допустивши його в школи, лікарні, на підприємства, а людей під страхом звільнення з роботи не пускали на зустрічі з політиком. І це, завважимо, аж за рік до виборів. Можна собі лишень уявити, як блокуватимуть опозиційних кандидатів під час власне виборчої кампанії.
Нечистий ховається у деталях
Попри те, що в Раді зареєстровано ще три паралельно-опозиційні законопроекти, жодної інтриги тут не передбачається. Як казав химерно-сюрреалістичний герой культової соловйовської стрічки, президентська вертикаль (в тому числі й парламентська) вже давно брутально-відверто «кладе з прибором» на опозицію. Щоправда, можливо й помнуться поміж собою мляві шкурно-«ідеологічні» списи навколо запланованого прохідного бар’єру в п’ять відсотків (зокрема, у сенсі залишення нинішніх трьох). Бо ж існують значні соціологічні сумніви щодо проходження крізь таку вузьку електоральну дірку тих, що за своєю піар-ідеологією мали б найближче стояти до народу – литвинівців і комуністів. Якщо би було властиво так – то чого тоді боятися з приводу якоїсь там жалюгідної пари відсотків?
Втім, наразі є вагомі підстави для регіоналів не відступати назад до старої цифри. Адже деякі авторитетні соцопитування показують: за умови збереження 3-відсоткового бар’єру, парламентську більшість зможуть цілком ймовірно сформувати опозиційні партії («Батьківщина», «Фронт змін», «Удар» Віталія Кличка й «Свобода»). А це вже – реальний початок кінця Януковича-Президента. Тож, заради перебування при владі та на волі геть не виключається, що «регіонали» легко кинуть свою нинішньо-«союзну» електоральну «дрібноту». Якщо та, звісна річ, не зіллється в неприродно-перверзійному (а чи, навпаки, вельми природному як для них?) політшлюбі з ПР – на взірець «сильного» й «молодшо-комсомольського брата» Сергія Тігіпка.
До речі, за ймовірно-продавленим «регіонами» законом розчинятися у мега-структурах доведеться й невеликим – в тому числі й опозиційним партіям – адже виборчі блоки не передбачаються. Знову ж таки – чому, і наскільки це кореспондується з демократією і дотриманням прав меншості? Осудного пояснення з уст виборчих технологів під орудою Лавриновича так і не прозвучало. Мабуть, «тому що небезпечно» – для Президента і його кишенькової більшості.
Те, що технологічно вищезгаданий законопроект повернутий в один-єдиний цілепокладальний бік – остаточну й беззаперечну перемогу «регіоналізму» в парламенті й тотальне панування в усій країні – свідчать численні «авторитарні» деталі, жорстко критиковані тією ж таки Венеціанською комісією і рядом вітчизняних експертів. Якщо текст буде ухвалено у його нинішньому вигляді (а це – практично поза всілякими сумнівами), то однозначно: у виборчкомах усіх рівнів голоси по-«підрахуйськи» рахуватимуть представники провладних партій; за новим законом, партії чи кандидати відкликати свого члена з комісії вже не зможуть – навіть якщо той нагло «змінить орієнтацію»; апріорі сервільна ЦВК після «двох попереджень» (наприклад, за «об’єктивним мотивом порушення норм передвиборчої агітації) позасудово зніматиме з перегонів нелояльні до влади Януковича партії і кандидатів (хоча головну свою загрозу в особі Тимошенко останній вже «ліквідував», засадивши за грати і прописавши в новому законі заборону балотуватися особам із непогашеною судимістю); бюлетені нумеруватимуться від руки, а графи «Проти всіх» не буде – і тут лишень можна собі уявити «потрібну» циркуляцію порожніх бланків по виборчих дільницях і т. д. й т. п. На такому тлі може й правий був той же Арсеній Яценюк, коли нещодавно казав: опозиційним партіям слід бойкотувати такі очевидно-ганебні «вибори-симулякри».
«Що румун, що болгарин»
А чи, власне, потрібен наріжному джерелу влади – українському народові – саме такий виборчий закон? Чи може варто поставити запитання в іншому вимірі: а хіба його хтось запитував про це? Якщо Янукович з братією, накрапавши свій проект традиційно під номенклатурним сподом, всуціль відгородився від осудних ідей і концептів опозиції і профільних громадських організацій, то тим паче – при чім тут пересічний виборець? До того ж, котрий вже надміру наївся твані українського політичного болота за всі 20 років його остаточно-«регіональної» деградації і гниття.
З іншої руки, жертва, заклання котрої освячується її власною мовчазною згодою, не вправі пізніше нарікати на «погану владу», котра затягує зашморг ката на шиї безправно-віктимної більшості. Поклавши руку на серце, хіба не слід визнати: для левової частки виборців що мажоритарка, що пропорціоналка, що закриті списки, що відкриті, зрештою, «що румун, що болгарин» (до речі, вже громадяни Євросоюзу) – все’дно й до ‘дного місця. Жалобний лемент підніметься вже опісля – коли новообрана законодавча влада надалі штампуватиме вбивчі закони, що гамселитимуть «маленьку українську людину» довбнею по голові, куди б вона не поткнулася – від ЖЕКів і поліклінік до міліції й судів. Отже, якщо не існує народного попиту на безпосередню участь у формуванні виборчих правил, то будь-яка – навіть найкраща і найдемократичніша влада – апріорі піддасться спокусі трансформуватися в мізерно-карликового дуче чи фюрера. Не кажучи вже про Януковича і його ПР-партайгеноссе.
І насамкінець: у Великобританії півроку тому народ вирішив на референдумі не змінювати виборчий алгоритм перегонів до Палати Представників – з нинішньої «мажоритарної системи відносної більшості» на «систему преференційного (або альтернативного) голосу». В Україні ж всього кільканадцять суддів Конституційного Суду за один день змінюють цілу Конституцію вкупі з необраними громадою повноваженнями Президента й парламенту, а якихось 250 депутатів – всю виборчу систему, формально візуючи – без щонайменших альтернатив, стримувань і противаг – владно-безмежне і безкарно-недолуге статус-кво однієї-єдиної людини (популярність і довіра до котрої масово вичахується на очах).
Зрештою, а як інакше? Україна ж бо – не Великобританія. І, судячи з останньої резолюції Європарламенту щодо нашої держави, за нинішньої влади ще не скоро, на жаль, житиме за британськими та європейськими стандартами.
Андрій Коваленко – журналіст, письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
