Чи можна проводити паралелі між судовим процесом по справі колишнього українського Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та російського підприємця Михайла Ходорковського? На перший погляд, порівнювати не варто. Ходорковський – бізнесмен, і засуджували його саме за економічні злочини. Тимошенко також колись була бізнесменом, однак вона давно вже діючий політик. І вирок Тимошенко ухвалений саме за дії, які вона вчинила на посаді Прем’єр-міністра.
Однак є те, що об’єднує обидва ці процеси. Коли судили Ходорковського, навряд чи у когось в Росії були сумніви, що колишній «олігарх» буде оголошений виним, навіть якщо його захист доведе зворотнє. Під час другого процесу над Ходорковським свідками виступили тодішній міністр фінансів Олексій Кудрін та колишній міністр економіки, голова правління «Сбербанку Росії» Герман Греф. Вони не залишили від звинувачення каменя на камені, довели всю його безглуздість. І що з того? А нічого. Адже вирок Ходорковському ухвалюється не в судовому кабінеті. Як і вирок Тимошенко.
В Росії завжди підкреслювали повну залежність суду від політичних вказівок, там навіть з’явився відомий термін «басманне правосуддя». В Україні можна говорити про «печерське правосуддя». Адже під час процесу Тимошенко мало у кого в Україні виникали сумніви в тому, що колишньому прем’єру буде винесено обвинувальний вирок і що автором такого вироку є особисто Президент Віктор Янукович.
Особливість цього правосуддя не тільки в тому, що функції судді на себе бере політик, Путін чи Янукович, а й у тому що воно – вибіркове. За звинуваченнями, які інкримінуються Ходорковському, можна було запроторити до колонії майже всіх російських бізнесменів, за звинуваченнями на адресу Тимошенко – майже всіх українських керівників. Проте судовий важіль використовується виключно для того, щоб позбутися тих, хто вважається політичним конкурентом – або тих, чиї гроші потрібні владі та близьким до неї олігархам.
Саме за цими ознаками у нас з’явився свій Ходорковський і ми потрапили до євразійського совкового світу навіть без підписання документів, яких від нас вимагають в Москві. Наша перепустка до Євразійського союзу – це вирок Тимошенко.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Однак є те, що об’єднує обидва ці процеси. Коли судили Ходорковського, навряд чи у когось в Росії були сумніви, що колишній «олігарх» буде оголошений виним, навіть якщо його захист доведе зворотнє. Під час другого процесу над Ходорковським свідками виступили тодішній міністр фінансів Олексій Кудрін та колишній міністр економіки, голова правління «Сбербанку Росії» Герман Греф. Вони не залишили від звинувачення каменя на камені, довели всю його безглуздість. І що з того? А нічого. Адже вирок Ходорковському ухвалюється не в судовому кабінеті. Як і вирок Тимошенко.
В Росії завжди підкреслювали повну залежність суду від політичних вказівок, там навіть з’явився відомий термін «басманне правосуддя». В Україні можна говорити про «печерське правосуддя». Адже під час процесу Тимошенко мало у кого в Україні виникали сумніви в тому, що колишньому прем’єру буде винесено обвинувальний вирок і що автором такого вироку є особисто Президент Віктор Янукович.
Особливість цього правосуддя не тільки в тому, що функції судді на себе бере політик, Путін чи Янукович, а й у тому що воно – вибіркове. За звинуваченнями, які інкримінуються Ходорковському, можна було запроторити до колонії майже всіх російських бізнесменів, за звинуваченнями на адресу Тимошенко – майже всіх українських керівників. Проте судовий важіль використовується виключно для того, щоб позбутися тих, хто вважається політичним конкурентом – або тих, чиї гроші потрібні владі та близьким до неї олігархам.
Саме за цими ознаками у нас з’явився свій Ходорковський і ми потрапили до євразійського совкового світу навіть без підписання документів, яких від нас вимагають в Москві. Наша перепустка до Євразійського союзу – це вирок Тимошенко.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
