Як висловився російський президент Дмитро Медведєв, Україна весь час хоче отримати, як казала його бабуся, «за рибу – гроші», дайте знижку на газ – і все. Одним словом – «утриманці».
Цікаво, як би тоді назвала бабуся російського президента «пільгове» перебування Чорноморського флоту на українській території? Чи незаконно захоплені росіянами маяки в Криму? Чи відмову платити лоцманські збори за проходження Керченської протоки?
Або ще одна цікава справа. Вже кілька місяців міністерство оборони Росії намагається умовити українських колег віддати унікальний тренажерний комплекс для пілотів корабельної авіації в Криму. Міністр оборони Росії Анатолій Сердюков на зустрічі з українським колегою Михайлом Єжелем звернувся з проханням передати його країні в оренду тренажерний комплекс, відомий за російським скороченням «НІТКА» (Наземний випробувальний тренувальний комплекс авіації, Саки, Крим). «Я підписав звернення до міністра оборони України з проханням передати в оренду або в якусь іншу форму полігон «НІТКА» для тренувань палубної авіації», – сказав Сердюков.
Керівник українського оборонного відомства Михайло Єжель відгукнувся на цю пропозицію. «Я думаю, що питання буде вирішене позитивно. Це серйозна робота, і вона буде виконана», – сказав міністр. Цей полігон не має великого інтересу для України, бо в України немає ні авіаносців, ні, відповідно, корабельної авіації.
Платити росіяни не хочуть
Але чи така вже непотрібна ця «НІТКА» для України? Дійсно, для української армії та флоту цей тренажер не дає зиску. Немає у нас авіаносців та корабельної авіації, і не буде. І слава Богу! Але міноборони України, мабуть, з найкращих альтруїстичних мотивів, уже 20 років утримує цей комплекс за свій кошт. Росія регулярно готувала на «НІТКА» своїх пілотів і взагалі не платила Україні. Тому, дійсно, «НІТКА», в основному, була джерелом головного болю для українських військових.
Не можна сказати, що українська сторона не намагалась змінити ставлення росіян до цієї справи. Були і переговори, і умовляння, і навіть заборона на проведення тренувань у 2008 році. Але марно. Росія, здається вважає, що Україна повинна пишатися, що на її території безкоштовно відпрацьовують свою майстерність російські аси. Росіяни ще й знущались з недалеких українців: «Не потрібна нам ваша «НІТКА»: ось збудуємо собі таку саму під Єйськом – і взагалі будете сидіти з розбитим коритом».
Із Єйськом, у Краснодарському краї, у них нічого не вийшло. Адже авіаносний крейсер у Росії всього один. І будувати під нього новий тренувальний комплекс за 24 мільярди рублів (близько 890 мільйонів доларів США) – саме така сума називалася російською стороною – занадто дорого навіть для Росії. Про що й заявив нещодавно російський міністр Анатолій Сердюков.
Весь 2010 рік і першу половину нинішнього року росіяни намагалися умовити міністра оборони Михайла Єжеля віддати «НІТКА». Скажімо, росіяни висували ідею створення на базі комплексу «НІТКА» спільного російсько-українського підприємства на дуже «цікавих» умовах. За версією міністра оборони Росії Анатолія Сердюкова, Україна має передати в СП сам комплекс і землю під ним. А Росія береться його обслуговувати і вчити своїх льотчиків. У чому була б вигода для України в цьому «бізнесі по-російськи», сказати складно.
«Кузнєцов» у ремонті
Жвавість росіян щодо «НІТКА» легко пояснюється, якщо спробувати проаналізувати реальну ситуацію довкола цього комплексу.
Перше і, по суті, головне: ВМФ Росії відправляє у 2012 році свій єдиний авіаносний крейсер «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» на капітальний ремонт. Як стверджують росіяни, ремонт завершиться у 2017 році. Хоча деякі російські експерти стверджують, що набагато реальніше говорити про вихід «Кузнєцова» з ремонту у 2020–2021 роках. Це означає, що вчити пілотів корабельної авіації в наступні десять років росіяни зможуть виключно в Україні.
Друге: в російській Держпрограмі розвитку озброєнь до 2020 року немає жодної згадки про будівництво нових авіаносців. Відповідно й коштів на цю справу не виділяється. А це, з урахуванням термінів розробки і будівництва такого типу кораблів, означає, що українська «НІТКА» збереже своє унікальне значення для ВМФ Росії ще, як мінімум, до 2030 року.
І ще одне: «НІТКА» дуже цікавить Індію та Китай. Скажімо, авіаносний крейсер «Адмірал Горшков», який Росія продала Індії, буде оснащений російськими винищувачами МіГ-29К/КУБ. Цілком логічно припустити, що саме на комплексі в Саках незабаром будуть проходити навчання індійські корабельні льотчики з авіакрила «Вікрамадітья», колишнього «Адмірала Горшкова», адже альтернативи у Індії просто немає.
Китай, у свою чергу, теж працює над введенням у дію свого першого авіаносця, купленого в Україні. У добудові китайського авіаносця беруть участь українські інженери, а літаки для першого китайського авіаносця, як стверджує преса, розроблені на основі радянського прототипу палубного винищувача Т-10К, теж проданого Китаєві Україною. Це «авіаносне» співробітництво може продовжитися на «НІТКА».
«НІТКА» – для всіх охочих
Чи вистачає наведених аргументів, щоб зрозуміти, що Україна може вигідно для себе використати комплекс «НІТКА»? Його комерційна привабливість забезпечується наявним попитом: стратегічною зацікавленістю Росії у підготовці своїх льотчиків в умовах ремонту крейсера «Кузнєцов» і безальтернативністю «НІТКА» для Індії та Китаю. І цей попит буде зберігатися ще як мінімум 10 років.
Що в цих умовах робити Україні? Передати «НІТКА» росіянам чи все ж виявити політичну волю, відмовити російським друзям і використати тренажер в національних інтересах?
Україна могла б створити на базі «НІТКА» державне підприємство Міноборони або передати комплекс в управління держконцернові «Укроборонпром». І далі займатися комерційним наданням послуг з навчання льотчиків корабельної авіації. Всім охочим, але Росії, звичайно, в першу чергу.
Що стосується Росії, то, за розрахунками Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, вартість послуг «НІТКА» лише для підготовки російських льотчиків повинна складати не менш як 3 мільйони доларів США на рік.
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Цікаво, як би тоді назвала бабуся російського президента «пільгове» перебування Чорноморського флоту на українській території? Чи незаконно захоплені росіянами маяки в Криму? Чи відмову платити лоцманські збори за проходження Керченської протоки?
Або ще одна цікава справа. Вже кілька місяців міністерство оборони Росії намагається умовити українських колег віддати унікальний тренажерний комплекс для пілотів корабельної авіації в Криму. Міністр оборони Росії Анатолій Сердюков на зустрічі з українським колегою Михайлом Єжелем звернувся з проханням передати його країні в оренду тренажерний комплекс, відомий за російським скороченням «НІТКА» (Наземний випробувальний тренувальний комплекс авіації, Саки, Крим). «Я підписав звернення до міністра оборони України з проханням передати в оренду або в якусь іншу форму полігон «НІТКА» для тренувань палубної авіації», – сказав Сердюков.
Керівник українського оборонного відомства Михайло Єжель відгукнувся на цю пропозицію. «Я думаю, що питання буде вирішене позитивно. Це серйозна робота, і вона буде виконана», – сказав міністр. Цей полігон не має великого інтересу для України, бо в України немає ні авіаносців, ні, відповідно, корабельної авіації.
Платити росіяни не хочуть
Але чи така вже непотрібна ця «НІТКА» для України? Дійсно, для української армії та флоту цей тренажер не дає зиску. Немає у нас авіаносців та корабельної авіації, і не буде. І слава Богу! Але міноборони України, мабуть, з найкращих альтруїстичних мотивів, уже 20 років утримує цей комплекс за свій кошт. Росія регулярно готувала на «НІТКА» своїх пілотів і взагалі не платила Україні. Тому, дійсно, «НІТКА», в основному, була джерелом головного болю для українських військових.
Не можна сказати, що українська сторона не намагалась змінити ставлення росіян до цієї справи. Були і переговори, і умовляння, і навіть заборона на проведення тренувань у 2008 році. Але марно. Росія, здається вважає, що Україна повинна пишатися, що на її території безкоштовно відпрацьовують свою майстерність російські аси. Росіяни ще й знущались з недалеких українців: «Не потрібна нам ваша «НІТКА»: ось збудуємо собі таку саму під Єйськом – і взагалі будете сидіти з розбитим коритом».
Із Єйськом, у Краснодарському краї, у них нічого не вийшло. Адже авіаносний крейсер у Росії всього один. І будувати під нього новий тренувальний комплекс за 24 мільярди рублів (близько 890 мільйонів доларів США) – саме така сума називалася російською стороною – занадто дорого навіть для Росії. Про що й заявив нещодавно російський міністр Анатолій Сердюков.
Весь 2010 рік і першу половину нинішнього року росіяни намагалися умовити міністра оборони Михайла Єжеля віддати «НІТКА». Скажімо, росіяни висували ідею створення на базі комплексу «НІТКА» спільного російсько-українського підприємства на дуже «цікавих» умовах. За версією міністра оборони Росії Анатолія Сердюкова, Україна має передати в СП сам комплекс і землю під ним. А Росія береться його обслуговувати і вчити своїх льотчиків. У чому була б вигода для України в цьому «бізнесі по-російськи», сказати складно.
«Кузнєцов» у ремонті
Жвавість росіян щодо «НІТКА» легко пояснюється, якщо спробувати проаналізувати реальну ситуацію довкола цього комплексу.
Перше і, по суті, головне: ВМФ Росії відправляє у 2012 році свій єдиний авіаносний крейсер «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» на капітальний ремонт. Як стверджують росіяни, ремонт завершиться у 2017 році. Хоча деякі російські експерти стверджують, що набагато реальніше говорити про вихід «Кузнєцова» з ремонту у 2020–2021 роках. Це означає, що вчити пілотів корабельної авіації в наступні десять років росіяни зможуть виключно в Україні.
Друге: в російській Держпрограмі розвитку озброєнь до 2020 року немає жодної згадки про будівництво нових авіаносців. Відповідно й коштів на цю справу не виділяється. А це, з урахуванням термінів розробки і будівництва такого типу кораблів, означає, що українська «НІТКА» збереже своє унікальне значення для ВМФ Росії ще, як мінімум, до 2030 року.
І ще одне: «НІТКА» дуже цікавить Індію та Китай. Скажімо, авіаносний крейсер «Адмірал Горшков», який Росія продала Індії, буде оснащений російськими винищувачами МіГ-29К/КУБ. Цілком логічно припустити, що саме на комплексі в Саках незабаром будуть проходити навчання індійські корабельні льотчики з авіакрила «Вікрамадітья», колишнього «Адмірала Горшкова», адже альтернативи у Індії просто немає.
Китай, у свою чергу, теж працює над введенням у дію свого першого авіаносця, купленого в Україні. У добудові китайського авіаносця беруть участь українські інженери, а літаки для першого китайського авіаносця, як стверджує преса, розроблені на основі радянського прототипу палубного винищувача Т-10К, теж проданого Китаєві Україною. Це «авіаносне» співробітництво може продовжитися на «НІТКА».
«НІТКА» – для всіх охочих
Чи вистачає наведених аргументів, щоб зрозуміти, що Україна може вигідно для себе використати комплекс «НІТКА»? Його комерційна привабливість забезпечується наявним попитом: стратегічною зацікавленістю Росії у підготовці своїх льотчиків в умовах ремонту крейсера «Кузнєцов» і безальтернативністю «НІТКА» для Індії та Китаю. І цей попит буде зберігатися ще як мінімум 10 років.
Що в цих умовах робити Україні? Передати «НІТКА» росіянам чи все ж виявити політичну волю, відмовити російським друзям і використати тренажер в національних інтересах?
Україна могла б створити на базі «НІТКА» державне підприємство Міноборони або передати комплекс в управління держконцернові «Укроборонпром». І далі займатися комерційним наданням послуг з навчання льотчиків корабельної авіації. Всім охочим, але Росії, звичайно, в першу чергу.
Що стосується Росії, то, за розрахунками Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, вартість послуг «НІТКА» лише для підготовки російських льотчиків повинна складати не менш як 3 мільйони доларів США на рік.
Михайло Самусь – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
