– Останнім часом риторика українських і російських лідерів у справі газу стала жорсткішою. Президент Медведєв називає постійні українські вимоги про зниження ціни утриманством. Чи ми на порозі нової газової війни?
– Важко сказати, адже риторика стає жорсткішою упродовж багатьох років перед підписанням контрактів, які деколи укладають в останній день року. Мені важко уявити, щоб Росія пішла на компроміс щодо ціни, так як це хоче Україна, тому, можливо, що ми на порозі конфлікту. Але я не вірю, що цей конфлікт буде мати такі ж серйозні наслідки, як у січні 2009 року. Щойно завершили будівництво газопроводу Північний потік (від Росії до Німеччини в обхід України – Радіо Свобода). Протягом наступного місяця-двох його обіцяють наповнити газом. До кінця року він працюватиме, хоча ще не на повну потужність. Частина газу прийде в Європу цим шляхом.
– Ви говорите про наслідки для Європи. А як щодо наслідків для України, чи тепер Росія має сильнішу позицію на переговорах із Києвом?
– Росія завжди могла чинити тиск на Україну через те, що та споживає багато газу. Україна споживає газ дуже неефективно.
– Власне, цього літа українська влада оголосила масштабну програму енергозбереження. Міністр енергетики Юрій Бойко оголосив про плани суттєво зменшити закупівлю російського газу впродовж наступних п’яти років. Це декларація чи такі плани можна буде втілити?
– Стосовно пропозицій міністра енергетики Бойка, то я думаю, що вони дуже амбітні. Можна лише вітати, що міністри про це говорять. Із погляду національних інтересів України, це трагедія – бути залежною від Росії, тому нічого не може бути кращого, ніж зменшення залежності від імпорту російського газу. Але я мушу сказати, що опубліковані в газетах цифри є надто оптимістичними. Наприклад, збільшити видобуток газу до 7 мільярдів кубометрів на рік із шельфу Чорного моря. Це дуже стрімке зростання. Проблема в тому, що поки не врегульовано інвестиційний клімат, поки не з’ясовано, звідки прийдуть гроші, обладнання, які компанії там працюватимуть і за якими контрактами ( а це обговорюють уже роками), то такого підвищення не досягти. Якби я був оптимістом, то сказав би, що, нарешті, Бойко та інші урядовці зрозуміли пріоритети, але якщо бути реалістом, то за останні десять років кожен уряд в Україні мав подібні пропозиції, але досі їх не реалізували.
– Цього тижня Україна підписала угоду про розвідку енергоносіїв із британсько-голландською компанією «Шелл». За даними адміністрації Президента України, передовсім шукатимуть сланцевий газ. Коли цей альтернативний вид газу може стати серйозним джерелом в енергетичному балансі України?
– Сланцевий газ, звичайно, має певний потенціал. Але з американського досвіду ми знаємо, що для його масштабного видобутку потрібні великі й малонаселені площі, джерела води, які краще не ділити з місцевими жителями. Процес видобутку вимагає багато води. Це подальше ускладнення, бо якщо навіть незначна кількість хімікатів потрапить у систему водопостачання, то це дуже серйозна загроза для здоров’я людей. Одна справа видобувати сланцевий газ у малонаселеному Техасі, інша – у Польщі та Україні. Я думаю, що сланцевий газ зможуть видобувати в Україні, але, очевидно, через 10, а не через 5 років. Чи його вистачить для того, щоб замістити 5 мільярдів кубометрів газу з Росії, як очікує Міністерство енергетики України? Тут я скептик. На мою думку, наразі не провели достатньо розвідувальних робіт, щоб з певністю казати про таку цифру.
– Як Ви оцінюєте шанси України розв’язати газову суперечку з Росією у Стокгольмському арбітражному суді? Про можливість України іти до суду цього тижня оголосило джерело в українському уряді . Про наміри судитися з Росією заявляли німецькі компанії. Чи варто Україні брати приклад із німців?
– Комерційна розстановка сил така, що німецькі компанії виступають із сильної позиції. «Газпром» явно не хоче втратити свого бізнесу у Європі. До певної міри, німці можуть купувати газ в іншому місці. Я думаю, що «Нафтогаз» України не має такої сильної позиції. Хоча останнім часом ми чули так багато заяв про інші джерела енергопостачання, ці можливості важче реалізувати і для цього потрібен час. Думаю, що «Газпром» це добре розуміє.
– Важко сказати, адже риторика стає жорсткішою упродовж багатьох років перед підписанням контрактів, які деколи укладають в останній день року. Мені важко уявити, щоб Росія пішла на компроміс щодо ціни, так як це хоче Україна, тому, можливо, що ми на порозі конфлікту. Але я не вірю, що цей конфлікт буде мати такі ж серйозні наслідки, як у січні 2009 року. Щойно завершили будівництво газопроводу Північний потік (від Росії до Німеччини в обхід України – Радіо Свобода). Протягом наступного місяця-двох його обіцяють наповнити газом. До кінця року він працюватиме, хоча ще не на повну потужність. Частина газу прийде в Європу цим шляхом.
– Ви говорите про наслідки для Європи. А як щодо наслідків для України, чи тепер Росія має сильнішу позицію на переговорах із Києвом?
– Росія завжди могла чинити тиск на Україну через те, що та споживає багато газу. Україна споживає газ дуже неефективно.
– Власне, цього літа українська влада оголосила масштабну програму енергозбереження. Міністр енергетики Юрій Бойко оголосив про плани суттєво зменшити закупівлю російського газу впродовж наступних п’яти років. Це декларація чи такі плани можна буде втілити?
– Стосовно пропозицій міністра енергетики Бойка, то я думаю, що вони дуже амбітні. Можна лише вітати, що міністри про це говорять. Із погляду національних інтересів України, це трагедія – бути залежною від Росії, тому нічого не може бути кращого, ніж зменшення залежності від імпорту російського газу. Але я мушу сказати, що опубліковані в газетах цифри є надто оптимістичними. Наприклад, збільшити видобуток газу до 7 мільярдів кубометрів на рік із шельфу Чорного моря. Це дуже стрімке зростання. Проблема в тому, що поки не врегульовано інвестиційний клімат, поки не з’ясовано, звідки прийдуть гроші, обладнання, які компанії там працюватимуть і за якими контрактами ( а це обговорюють уже роками), то такого підвищення не досягти. Якби я був оптимістом, то сказав би, що, нарешті, Бойко та інші урядовці зрозуміли пріоритети, але якщо бути реалістом, то за останні десять років кожен уряд в Україні мав подібні пропозиції, але досі їх не реалізували.
– Цього тижня Україна підписала угоду про розвідку енергоносіїв із британсько-голландською компанією «Шелл». За даними адміністрації Президента України, передовсім шукатимуть сланцевий газ. Коли цей альтернативний вид газу може стати серйозним джерелом в енергетичному балансі України?
– Сланцевий газ, звичайно, має певний потенціал. Але з американського досвіду ми знаємо, що для його масштабного видобутку потрібні великі й малонаселені площі, джерела води, які краще не ділити з місцевими жителями. Процес видобутку вимагає багато води. Це подальше ускладнення, бо якщо навіть незначна кількість хімікатів потрапить у систему водопостачання, то це дуже серйозна загроза для здоров’я людей. Одна справа видобувати сланцевий газ у малонаселеному Техасі, інша – у Польщі та Україні. Я думаю, що сланцевий газ зможуть видобувати в Україні, але, очевидно, через 10, а не через 5 років. Чи його вистачить для того, щоб замістити 5 мільярдів кубометрів газу з Росії, як очікує Міністерство енергетики України? Тут я скептик. На мою думку, наразі не провели достатньо розвідувальних робіт, щоб з певністю казати про таку цифру.
– Як Ви оцінюєте шанси України розв’язати газову суперечку з Росією у Стокгольмському арбітражному суді? Про можливість України іти до суду цього тижня оголосило джерело в українському уряді . Про наміри судитися з Росією заявляли німецькі компанії. Чи варто Україні брати приклад із німців?
– Комерційна розстановка сил така, що німецькі компанії виступають із сильної позиції. «Газпром» явно не хоче втратити свого бізнесу у Європі. До певної міри, німці можуть купувати газ в іншому місці. Я думаю, що «Нафтогаз» України не має такої сильної позиції. Хоча останнім часом ми чули так багато заяв про інші джерела енергопостачання, ці можливості важче реалізувати і для цього потрібен час. Думаю, що «Газпром» це добре розуміє.
