Фраза третього Президента України Віктора Ющенка «я не займався вашим вонючим газом жодного дня свого життя» вже увійшла в історію. Пролунала вона у розпал газової кризи, коли Президент критикував уряд Юлії Тимошенко за усунення з газового ринку «РосУкрЕнерго». Не знаю достеменно, чи кривив тоді душею Віктор Ющенко, однак щиро вірю, що йому той газовий конфлікт справді остобісів. Але така вже доля українських прем’єрів і президентів – мати справу із «вонючим» російським газом, його власниками, покупцями і споживачами. Останніх уособлюють місцеві олігархи – Ринат Ахметов, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ та ще, мабуть, кілька десятків осіб.
Однак який стосунок до усієї цієї історії має решта – більше 45-ти мільйонів громадян України? Чому мене і нас усіх має хвилювати питання, за якою ціною – 350 чи 500 доларів за тисячу кубометрів – будуть купувати газ підприємства Коломойського або Ахметова? Якого дідька нинішній Прем’єр-міністр Микола Азаров стогне щодня в телекамери про завищену ціну на російський газ? Чому він так не побивається щодо здирницьких цін на продукти, ліки, товари першої необхідності, комунальні послуги? Чому не намагається анулювати кабальні постанови, закони і угоди, які впливають на їх формування? Ні Москва, ні Брюссель у цьому випадку точно не перечили б.
Але для того щоб, український уряд до такої міри змінив акценти у своїй політиці, він мав би стати урядом народу, а не групи осіб, увесь бізнес і надприбутки яких залежать не лише від дешевої робочої сили, але й дешевого російського газу. Нагадаю, що за даними журналу Forbes сукупні статки 100 найбагатших українців становлять 56 мільярдів доларів. Деякі із них лише за рік подвоїли своє багатство. І Президент, і уряд щодня й надалі дбають лише про їхнє подальше стрибкоподібне збагачення.
Саме цій групі багатіїв і потрібен дешевий російський газ. Адже ціна останнього для населення не залежить від українсько-російських газових оборудок (ми отримуємо газ із вітчизняних родовищ). Тому так і хочеться попросити: «Хлопці, не зчиняйте зайвого галасу. Газ – це ВАША проблема!».
Особисто я давно вже став прихильником нових російських газогонів до Європи в обхід України. Тоталітарно-олігархічна, корумпована Україна від їх запуску, безперечно, що програє, – насамперед, зникне можливість «наварювати» мільярди доларів за лічені роки. Але Україна демократична і ринкова від цього має лише виграти. Насамперед, знизиться рівень тотальної корупції в газовій сфері. Український політикум стане більш згуртованим у відстоюванні національних інтересів. Власники індустріальних гігантів і звичайних підприємств змушені будуть впроваджувати енергозберігаючі технології, щоб не «зашкалювала» собівартість продукції. Будуть інвестовані кошти у власний видобуток газу. Хіба цих аргументів не досить?
Тому дайте нам спокій із вашим «вонючим» газом! У нас і без того від вашої влади голови болять...
Однак який стосунок до усієї цієї історії має решта – більше 45-ти мільйонів громадян України? Чому мене і нас усіх має хвилювати питання, за якою ціною – 350 чи 500 доларів за тисячу кубометрів – будуть купувати газ підприємства Коломойського або Ахметова? Якого дідька нинішній Прем’єр-міністр Микола Азаров стогне щодня в телекамери про завищену ціну на російський газ? Чому він так не побивається щодо здирницьких цін на продукти, ліки, товари першої необхідності, комунальні послуги? Чому не намагається анулювати кабальні постанови, закони і угоди, які впливають на їх формування? Ні Москва, ні Брюссель у цьому випадку точно не перечили б.
Але для того щоб, український уряд до такої міри змінив акценти у своїй політиці, він мав би стати урядом народу, а не групи осіб, увесь бізнес і надприбутки яких залежать не лише від дешевої робочої сили, але й дешевого російського газу. Нагадаю, що за даними журналу Forbes сукупні статки 100 найбагатших українців становлять 56 мільярдів доларів. Деякі із них лише за рік подвоїли своє багатство. І Президент, і уряд щодня й надалі дбають лише про їхнє подальше стрибкоподібне збагачення.
Саме цій групі багатіїв і потрібен дешевий російський газ. Адже ціна останнього для населення не залежить від українсько-російських газових оборудок (ми отримуємо газ із вітчизняних родовищ). Тому так і хочеться попросити: «Хлопці, не зчиняйте зайвого галасу. Газ – це ВАША проблема!».
Особисто я давно вже став прихильником нових російських газогонів до Європи в обхід України. Тоталітарно-олігархічна, корумпована Україна від їх запуску, безперечно, що програє, – насамперед, зникне можливість «наварювати» мільярди доларів за лічені роки. Але Україна демократична і ринкова від цього має лише виграти. Насамперед, знизиться рівень тотальної корупції в газовій сфері. Український політикум стане більш згуртованим у відстоюванні національних інтересів. Власники індустріальних гігантів і звичайних підприємств змушені будуть впроваджувати енергозберігаючі технології, щоб не «зашкалювала» собівартість продукції. Будуть інвестовані кошти у власний видобуток газу. Хіба цих аргументів не досить?
Тому дайте нам спокій із вашим «вонючим» газом! У нас і без того від вашої влади голови болять...
