Словаччина – Кажуть, екс-президент Росії Володимир Путін у розмовах з провідними російськими істориками дуже переймався ідеєю: чи можна б скомбінувати найдавнішу історію Росії таким чином, щоб не згадувати про Київ. Фахівці відповіли йому, що це неможливо.
Чинний президент Росії Дмитро Медведєв також заклопотаний цією проблемою. На зустрічі з істориками у Володимирі 22 липня він виклав причини підписання ним у березні 2011 року указу про (дослівно) «відзначення 1150-річчя російської державності», яке планують здійснити в Росії 2012 року.
Ось його пояснення: «В контексте празднования зарождения русской государственности, российской государственности, – наголосив Медведєв, – мы должны думать о расширении пространства «Русского мира» всеми возможными способами, которые только есть».
Чи «пространство Русского мира» охоплюватиме також нащадків варягів у Скандинавії? А чому б не Грецію? Спробуймо розібратися.
Це не вперше і не вдруге «богопомазанники» Росії – дореволюційні монархи, післяреволюційні генсеки та пострадянські російські президенти – зациклені на питанні, «звідки пішла російська державність».
Історію як науку в Росії, як відомо, дуже часто «вдосконалювали» на вимогу її правителів. Вони вказували придворним історикам напрям, в якому їм «рухатися», на чому наголошувати, що замовчувати.
Неймовірно! На початку ХХІ століття ми є свідками пошуків російської ідентичності та возвеличування погаслої імперської величі Росії. Ці шукання мають ознаки патології.
Звідки виростають її коріння? Гляньмо в минуле.
Як писали історію Росії Петро І та Катерина ІІ
Під кінець свого життя цар Петро І, перетворюючи Московію на Росію, відчитав свого посла в Копенгагені Долгорукого: «Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие перестречь, чтобы печатали Российским, о чем и к прочим ко всем дворам писано». Наказ послу можна тлумачити так: або переконай їх, або підкупи, щоб писали згідно з нашим бажанням.
Пристрасть «вдосконалювати» витоки «отєчественної історії Росії» від «Первого» успадкувала «Вторая». 1783 року цариця створила спеціальну «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России».
Завданням новоствореного органу було скласти «полезные записки о древней истории, преимущественно же касающиеся России, делая краткие выписки из древних русских летописей». Давню історію Російської імперії треба було скомпонувати, наказувала цариця, «по известному довольно своеобразному плану». Про це знала лише «найсвітліша» та нею призначені компілятори.
Російський історик Ключевський згодом напише, що Катерині ІІ вдалося «составить русскую историю посредством особого правительственного учреждения». Ось як треба писати історію «государства Российского» – за допомогою урядових комісій, царських маніфестів і президентських указів! Наукові відкриття, ґрунтовні дискусії вчених можуть лише заважати.
В цю «технологію» вписуються і заходи царя Миколи І. Шеф його жандармів Бенкендорф наказав пильнувати, «чтобы все выводы ученых и писателей клонились к возвышению Российской империи».
Не забуваймо й про «корифея» історичних наук, автора «Краткого курса истории ВКП(б)» Сталіна.
Історія турбот про, вибачте за каламбур, історію Росії-СРСР захоплює своїм розмахом і вигадками. Можна сказати, що тандемові Путіна-Медведєва вже не треба було «винаходити велосипед».
Приниження України – джерело самоповаги Росії?
У червні 2007 року на зустрічі з істориками в Ново-Огарьові Путін пішов шляхом Сталіна – повчання істориків. Президент Російської Федерації радив їм, як писати відповідні підручники і як висвітлювати в них радянську історію ХХ століття.
Путін визнав, що існують і «проблемні сторінки» новітньої історії СРСР. Згадав при цьому сталінські репресії 1937 року. Він навіть сказав, що про це варто пам’ятати, і водночас підкреслив, що «в других странах пострашнее было, … и нельзя позволить, чтобы нам навязывали чувство вины». Іншими словами: у когось було ще страшніше, тому не переймайтеся злочинами «рідної» компартії і її вождів.
Отже, нема чого говорити й про моральну співвідповідальність спадкоємниці СРСР – Росії за злочини більшовиків.
З приводу зустрічі екс-президента з істориками в Ново-Огарьові у червні 2007 року російський вчений Сергій Іванов розповів, що Путін в минулому часто «пытался выяснить, что нельзя ли как-нибудь выстроить так древнерусскую историю, чтобы Киева не упоминать».
«Но когда ему твердо сказали, что нет, это невозможно, без Киева древнерусская история непредставима, он немедлено отыграл назад: ну нет, так нет, ученым виднее» (Радіо Свобода, передача Володимира Тольца «Кляча истории и ее погонщики», 30.6.2007).
Путін пішов шляхом цілеспрямованого приниження України як незалежної держави. Це він зробив, наприклад, у квітні 2008 року під час роботи Ради Росія – НАТО у Бухаресті в розмові з президентом США Бушем (молодшим), переконуючи його, що Україна складається здебільшого з «подарованих» сусідами територій.
У травні 2009 року (вже) прем’єр-міністр Путін поклав квіти на освячену (патріархом Кирилом) могилу царського генерала Денікіна. Після церемонії, розмовляючи з журналістами, Путін порадив їм ознайомитися з щоденниками білогвардійського генерала: «Обов’язково прочитайте! Там у нього є міркування про велику і малу Росію, Україну. Він (Денікін) говорить, що нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії! Злочин, це якщо хтось навіть починає говорити про розділення Росії та України», – наголосив Путін.
Якщо історію Росії не можна компонувати без згадки про Київ, то треба слідом за денікінами і путіними доводити, що Україна – це частина Росії, а українці – таке собі «малоросійське плем’я». А говорити про різниці між двома народами – «це злочин».
Ось як розв’язуються питання давньої історії «государства Российского». Враження таке, що приниження України є для Путіна-політика джерелом величі Росії, лікувальним засобом від імперської неповноцінності.
Медведєв «пише» історію Росії державним указом
Чинний президент Росії Медведєв пішов шляхом «ліберала» царя Олександра ІІ, який 1862 року оголосив народам імперії про святкування «тисячоліття Росії». Також «ліберал» Медведєв на 150 років пізніше замість маніфесту підписав указ – про святкування 2012 року 1150-річчя Росії.
Для цього (як, звісно, і для царя Олександра ІІ) послужила згадка у «Повісті врем’яних літ», що 862 року слов’янські (словени, кривичі) й фінські (чудь, меря, весь) племена звернулися до варягів (норманів, або по-сучасному скандинавів) з проханням панувати над ними. І так почали варяги княжити в Ладозі, згодом у Новгороді, Білоозері й Ізборську, потім і в Києві.
Вимальовується цікава картина. Серед російських істориків Путінові не пощастило створити історію Росії без згадки про Київ. Його колишній (?) помічник і теперішній президент Медведєв знайшов інший вихід. Він сперся на згадку в літописі «Повість врем’яних літ» (Руський літопис) та послався на царя Олександра ІІ, мовляв, я нічого нового не вигадую.
Треба припускати, що цей хід повністю влаштовує і Путіна. В пошуках початку «російської державності» згадка про Київ російським політикам начебто вже не потрібна.
Але вся ця конструкція в майбутньому може стати не потрібною. 9 серпня 2011 року російське державне телебачення повідомило про археологічні відкриття на Таманському півострові, що в Краснодарському краї. Там розкопують залишки давньогрецького міста Фанагорія, яким понад дві з половиною тисячі років. Ареал розкопок відвідав російський прем’єр Путін. Навіть пірнув у воду, щоб побачити рештки давньої пристані. Заохочував археологів продовжувати роботу і пообіцяв щедру фінансову допомогу. Пропіарився Путін бездоганно!
Оскільки в Росії правителі виявляють неабияку пристрасть до переписування історії, то не виключено, що у зв’язку з розкопками в Краснодарському краї, якщо чинний або наступний президент Росії підпише відповідний указ, придворні історики Кремля візьмуться за розробку нової теорії початку російської державності. І що, коли її метрику знайдуть в Елладі-Греції?
Нав’язлива пропаганда програми «Русский мир» Скандинавію та Грецію, звісно, обійде. Вона ж призначена насамперед для українців та білорусів, яких Москва прагне перетворити на демографічне добриво в неоімперії, яку вона так запопадливо намагається реанімувати.
Злі язики іронізують, що завдяки Медведєву-Путінові в Росії співатимуть нову частушку на кшталт: «мама – с финнов, отец – грек, а я – русский человек!»…
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Чинний президент Росії Дмитро Медведєв також заклопотаний цією проблемою. На зустрічі з істориками у Володимирі 22 липня він виклав причини підписання ним у березні 2011 року указу про (дослівно) «відзначення 1150-річчя російської державності», яке планують здійснити в Росії 2012 року.
Ось його пояснення: «В контексте празднования зарождения русской государственности, российской государственности, – наголосив Медведєв, – мы должны думать о расширении пространства «Русского мира» всеми возможными способами, которые только есть».
Чи «пространство Русского мира» охоплюватиме також нащадків варягів у Скандинавії? А чому б не Грецію? Спробуймо розібратися.
Це не вперше і не вдруге «богопомазанники» Росії – дореволюційні монархи, післяреволюційні генсеки та пострадянські російські президенти – зациклені на питанні, «звідки пішла російська державність».
Історію як науку в Росії, як відомо, дуже часто «вдосконалювали» на вимогу її правителів. Вони вказували придворним історикам напрям, в якому їм «рухатися», на чому наголошувати, що замовчувати.
Неймовірно! На початку ХХІ століття ми є свідками пошуків російської ідентичності та возвеличування погаслої імперської величі Росії. Ці шукання мають ознаки патології.
Звідки виростають її коріння? Гляньмо в минуле.
Як писали історію Росії Петро І та Катерина ІІ
Під кінець свого життя цар Петро І, перетворюючи Московію на Росію, відчитав свого посла в Копенгагені Долгорукого: «Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие перестречь, чтобы печатали Российским, о чем и к прочим ко всем дворам писано». Наказ послу можна тлумачити так: або переконай їх, або підкупи, щоб писали згідно з нашим бажанням.
Пристрасть «вдосконалювати» витоки «отєчественної історії Росії» від «Первого» успадкувала «Вторая». 1783 року цариця створила спеціальну «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России».
Завданням новоствореного органу було скласти «полезные записки о древней истории, преимущественно же касающиеся России, делая краткие выписки из древних русских летописей». Давню історію Російської імперії треба було скомпонувати, наказувала цариця, «по известному довольно своеобразному плану». Про це знала лише «найсвітліша» та нею призначені компілятори.
Російський історик Ключевський згодом напише, що Катерині ІІ вдалося «составить русскую историю посредством особого правительственного учреждения». Ось як треба писати історію «государства Российского» – за допомогою урядових комісій, царських маніфестів і президентських указів! Наукові відкриття, ґрунтовні дискусії вчених можуть лише заважати.
В цю «технологію» вписуються і заходи царя Миколи І. Шеф його жандармів Бенкендорф наказав пильнувати, «чтобы все выводы ученых и писателей клонились к возвышению Российской империи».
Не забуваймо й про «корифея» історичних наук, автора «Краткого курса истории ВКП(б)» Сталіна.
Історія турбот про, вибачте за каламбур, історію Росії-СРСР захоплює своїм розмахом і вигадками. Можна сказати, що тандемові Путіна-Медведєва вже не треба було «винаходити велосипед».
Приниження України – джерело самоповаги Росії?
У червні 2007 року на зустрічі з істориками в Ново-Огарьові Путін пішов шляхом Сталіна – повчання істориків. Президент Російської Федерації радив їм, як писати відповідні підручники і як висвітлювати в них радянську історію ХХ століття.
Путін визнав, що існують і «проблемні сторінки» новітньої історії СРСР. Згадав при цьому сталінські репресії 1937 року. Він навіть сказав, що про це варто пам’ятати, і водночас підкреслив, що «в других странах пострашнее было, … и нельзя позволить, чтобы нам навязывали чувство вины». Іншими словами: у когось було ще страшніше, тому не переймайтеся злочинами «рідної» компартії і її вождів.
Отже, нема чого говорити й про моральну співвідповідальність спадкоємниці СРСР – Росії за злочини більшовиків.
З приводу зустрічі екс-президента з істориками в Ново-Огарьові у червні 2007 року російський вчений Сергій Іванов розповів, що Путін в минулому часто «пытался выяснить, что нельзя ли как-нибудь выстроить так древнерусскую историю, чтобы Киева не упоминать».
«Но когда ему твердо сказали, что нет, это невозможно, без Киева древнерусская история непредставима, он немедлено отыграл назад: ну нет, так нет, ученым виднее» (Радіо Свобода, передача Володимира Тольца «Кляча истории и ее погонщики», 30.6.2007).
Путін пішов шляхом цілеспрямованого приниження України як незалежної держави. Це він зробив, наприклад, у квітні 2008 року під час роботи Ради Росія – НАТО у Бухаресті в розмові з президентом США Бушем (молодшим), переконуючи його, що Україна складається здебільшого з «подарованих» сусідами територій.
У травні 2009 року (вже) прем’єр-міністр Путін поклав квіти на освячену (патріархом Кирилом) могилу царського генерала Денікіна. Після церемонії, розмовляючи з журналістами, Путін порадив їм ознайомитися з щоденниками білогвардійського генерала: «Обов’язково прочитайте! Там у нього є міркування про велику і малу Росію, Україну. Він (Денікін) говорить, що нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії! Злочин, це якщо хтось навіть починає говорити про розділення Росії та України», – наголосив Путін.
Якщо історію Росії не можна компонувати без згадки про Київ, то треба слідом за денікінами і путіними доводити, що Україна – це частина Росії, а українці – таке собі «малоросійське плем’я». А говорити про різниці між двома народами – «це злочин».
Ось як розв’язуються питання давньої історії «государства Российского». Враження таке, що приниження України є для Путіна-політика джерелом величі Росії, лікувальним засобом від імперської неповноцінності.
Медведєв «пише» історію Росії державним указом
Чинний президент Росії Медведєв пішов шляхом «ліберала» царя Олександра ІІ, який 1862 року оголосив народам імперії про святкування «тисячоліття Росії». Також «ліберал» Медведєв на 150 років пізніше замість маніфесту підписав указ – про святкування 2012 року 1150-річчя Росії.
Для цього (як, звісно, і для царя Олександра ІІ) послужила згадка у «Повісті врем’яних літ», що 862 року слов’янські (словени, кривичі) й фінські (чудь, меря, весь) племена звернулися до варягів (норманів, або по-сучасному скандинавів) з проханням панувати над ними. І так почали варяги княжити в Ладозі, згодом у Новгороді, Білоозері й Ізборську, потім і в Києві.
Вимальовується цікава картина. Серед російських істориків Путінові не пощастило створити історію Росії без згадки про Київ. Його колишній (?) помічник і теперішній президент Медведєв знайшов інший вихід. Він сперся на згадку в літописі «Повість врем’яних літ» (Руський літопис) та послався на царя Олександра ІІ, мовляв, я нічого нового не вигадую.
Треба припускати, що цей хід повністю влаштовує і Путіна. В пошуках початку «російської державності» згадка про Київ російським політикам начебто вже не потрібна.
Але вся ця конструкція в майбутньому може стати не потрібною. 9 серпня 2011 року російське державне телебачення повідомило про археологічні відкриття на Таманському півострові, що в Краснодарському краї. Там розкопують залишки давньогрецького міста Фанагорія, яким понад дві з половиною тисячі років. Ареал розкопок відвідав російський прем’єр Путін. Навіть пірнув у воду, щоб побачити рештки давньої пристані. Заохочував археологів продовжувати роботу і пообіцяв щедру фінансову допомогу. Пропіарився Путін бездоганно!
Оскільки в Росії правителі виявляють неабияку пристрасть до переписування історії, то не виключено, що у зв’язку з розкопками в Краснодарському краї, якщо чинний або наступний президент Росії підпише відповідний указ, придворні історики Кремля візьмуться за розробку нової теорії початку російської державності. І що, коли її метрику знайдуть в Елладі-Греції?
Нав’язлива пропаганда програми «Русский мир» Скандинавію та Грецію, звісно, обійде. Вона ж призначена насамперед для українців та білорусів, яких Москва прагне перетворити на демографічне добриво в неоімперії, яку вона так запопадливо намагається реанімувати.
Злі язики іронізують, що завдяки Медведєву-Путінові в Росії співатимуть нову частушку на кшталт: «мама – с финнов, отец – грек, а я – русский человек!»…
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
