Пікантність нинішньої ситуації в суді навколо контрольованих Чорноморським флотом Росії маяків у Криму полягає в тому, що, власне, Росія в них участі не бере. Суперечки ідуть навколо того, хто з українських установ виконає попередні судові рішення про передачу маяків від Чорноморського флоту Росії до України.
Господарський суд Автономної республіки Крим ухвалив задовольнити скаргу державної установи «Держгідрографія» і зобов’язати Державну виконавчу службу Україні вилучити у Міністерства оборони Росії майно, що використовується військовою частиною 49385 Чорноморського флоту Росії, і передати «Держгідрографії».
У рішенні суду мова іде про сім маяків, десять світлових навігаційних знаків й інше навігаційне майно, яке розташоване на кримському узбережжі, починаючи від мису Аю-Даг до мису Тарханкут. Судова боротьба за маяки триває з 2001 року.
Згідно з міждержавними домовленостями, Росія мала передати Україні все гідронавігаційне обладнання, яке раніше використовував Чорноморський флот СРСР. До речі, і на той час вони були не власністю військових, а власністю Української РСР в оперативному управлінні Міністерства оборони Радянського Союзу.
Москва виконала домовленості лише частково. Згадане вище гідронавігаційне обладнання залишилося під контролем Чорноморського флоту Росії. Москва відмовляється виконувати рішення українських судів про передачу маяків й іншого обладнання.
Високопосадовці Чорноморського флоту Росії твердять, що не визнають українських судів. При тому, що в рамках СНД ухвалено угоду, яка передбачає, що держави визнають і виконують рішення судів одна одної.
Після вердиктів українських судів про передачу майна Україні на маяках зненацька з’явилися російські морські піхотинці. Хоча, згідно з міждержавною угодою, військові моряки не мають права без санкції української влади пересуватися за межами базування Чорноморського флоту. Одним словом, Росія поводиться на українській території як бешкетник, для якого не існує правил.
Хирлявий юнак проти братів Кличків
Виконавча служба нагадує хирлявого юнака, якого суд зобов’язав відлупцювати когось із братів Кличків. Ясна річ, що він вигадає тисячу причин, аби цього не робити. Так і виконавча служба відмовилася виконувати попередні рішення судів, посилаючись на те, що не сказано, коли рішення набирає чинності. Тепер чітко проголошено, що вердикт суду починає діяти з моменту його ухвалення.
І ось доведеться державним виконавцям іти туди, де чатують російські морські піхотинці. Думаєте, вони мають шанс змусити озброєних людей виконати рішення суду? Мабуть, такий же, як і в хирлявого юнака відлупцювати когось із Кличків.
Становище ускладнюється тим, що Москва свого часу проінформувала мореплавців про те, що вона не відповідає за безпеку мореплавства на Чорному морі. Виходить, що відповідальність за це була перекладена на Київ, але навігаційне обладнання, яке забезпечує безпеку, перебуває під контролем російських військових.
Експерти висловлюють припущення, що інтерес росіян становить ще й земля, яка оточує маяки. Тут її, за підрахунками фахівців, налічується близько вісімнадцяти гектарів.
На цій території розташовані і житлові будинки, в яких мешкають громадяни України, котрі свого часу працювали як обслуга маяків. Їх змусили платити квартирну плату Чорноморському флотові Росії.
Отож, Росія не лише нічого не платить за експлуатацію маяків, а ще й стриже купони з українських громадян. Крім того, вони живуть тут як на окупованій території. Щоб потрапити до них в гості, треба просити дозвіл у росіян.
Невже на військових братнього народу не можна знайти управи? Звісно, можна. Але для цього треба виявити політичну волю і наполегливість.
Скажімо, «Держгідрографія» могла б звернутися з листом до Міжнародної морської організації, яка опікується безпекою мореплавства. Але вона цього не робить.
Чи не тому, що на території Криму їй, так би мовити, на дві третини менше мороки, оскільки саме стільки майна контролює Росія? Але фінансування у цієї установи таке, наче вона опікується всіма маяками.
Київ, не зумівши досягти домовленостей на найвищому рівні, міг би звернутися до міжнародних судових інстанцій. Але він цього не робить.
Чому? Бо нинішня влада, либонь, дуже специфічно розуміє дружбу з Росією. Київ ходить перед Москвою на задніх лапках і не вживає жодних заходів, які могли б роздратувати Кремль.
Втім, і попередня влада, яка нібито не боялася Москви, не зуміла вирішити питання. Ймовірно, тому, що, крім гучних декларацій, потрібна воля для здійснення продуманих поступальних кроків. А з цим у нас проблеми.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Господарський суд Автономної республіки Крим ухвалив задовольнити скаргу державної установи «Держгідрографія» і зобов’язати Державну виконавчу службу Україні вилучити у Міністерства оборони Росії майно, що використовується військовою частиною 49385 Чорноморського флоту Росії, і передати «Держгідрографії».
У рішенні суду мова іде про сім маяків, десять світлових навігаційних знаків й інше навігаційне майно, яке розташоване на кримському узбережжі, починаючи від мису Аю-Даг до мису Тарханкут. Судова боротьба за маяки триває з 2001 року.
Згідно з міждержавними домовленостями, Росія мала передати Україні все гідронавігаційне обладнання, яке раніше використовував Чорноморський флот СРСР. До речі, і на той час вони були не власністю військових, а власністю Української РСР в оперативному управлінні Міністерства оборони Радянського Союзу.
Москва виконала домовленості лише частково. Згадане вище гідронавігаційне обладнання залишилося під контролем Чорноморського флоту Росії. Москва відмовляється виконувати рішення українських судів про передачу маяків й іншого обладнання.
Високопосадовці Чорноморського флоту Росії твердять, що не визнають українських судів. При тому, що в рамках СНД ухвалено угоду, яка передбачає, що держави визнають і виконують рішення судів одна одної.
Після вердиктів українських судів про передачу майна Україні на маяках зненацька з’явилися російські морські піхотинці. Хоча, згідно з міждержавною угодою, військові моряки не мають права без санкції української влади пересуватися за межами базування Чорноморського флоту. Одним словом, Росія поводиться на українській території як бешкетник, для якого не існує правил.
Хирлявий юнак проти братів Кличків
Виконавча служба нагадує хирлявого юнака, якого суд зобов’язав відлупцювати когось із братів Кличків. Ясна річ, що він вигадає тисячу причин, аби цього не робити. Так і виконавча служба відмовилася виконувати попередні рішення судів, посилаючись на те, що не сказано, коли рішення набирає чинності. Тепер чітко проголошено, що вердикт суду починає діяти з моменту його ухвалення.
І ось доведеться державним виконавцям іти туди, де чатують російські морські піхотинці. Думаєте, вони мають шанс змусити озброєних людей виконати рішення суду? Мабуть, такий же, як і в хирлявого юнака відлупцювати когось із Кличків.
Становище ускладнюється тим, що Москва свого часу проінформувала мореплавців про те, що вона не відповідає за безпеку мореплавства на Чорному морі. Виходить, що відповідальність за це була перекладена на Київ, але навігаційне обладнання, яке забезпечує безпеку, перебуває під контролем російських військових.
Експерти висловлюють припущення, що інтерес росіян становить ще й земля, яка оточує маяки. Тут її, за підрахунками фахівців, налічується близько вісімнадцяти гектарів.
На цій території розташовані і житлові будинки, в яких мешкають громадяни України, котрі свого часу працювали як обслуга маяків. Їх змусили платити квартирну плату Чорноморському флотові Росії.
Отож, Росія не лише нічого не платить за експлуатацію маяків, а ще й стриже купони з українських громадян. Крім того, вони живуть тут як на окупованій території. Щоб потрапити до них в гості, треба просити дозвіл у росіян.
Невже на військових братнього народу не можна знайти управи? Звісно, можна. Але для цього треба виявити політичну волю і наполегливість.
Скажімо, «Держгідрографія» могла б звернутися з листом до Міжнародної морської організації, яка опікується безпекою мореплавства. Але вона цього не робить.
Чи не тому, що на території Криму їй, так би мовити, на дві третини менше мороки, оскільки саме стільки майна контролює Росія? Але фінансування у цієї установи таке, наче вона опікується всіма маяками.
Київ, не зумівши досягти домовленостей на найвищому рівні, міг би звернутися до міжнародних судових інстанцій. Але він цього не робить.
Чому? Бо нинішня влада, либонь, дуже специфічно розуміє дружбу з Росією. Київ ходить перед Москвою на задніх лапках і не вживає жодних заходів, які могли б роздратувати Кремль.
Втім, і попередня влада, яка нібито не боялася Москви, не зуміла вирішити питання. Ймовірно, тому, що, крім гучних декларацій, потрібна воля для здійснення продуманих поступальних кроків. А з цим у нас проблеми.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
