Київ – Арешт Юлії Тимошенко може стати для опозиції шансом на перемогу. Щоб цю перемогу наблизити, опозиції потрібно знайти і донести до суспільства аргументи, що вона бореться не лише за звільнення лідера опозиції з-за ґрат, а й за інтереси кожного співвітчизника. Утім, питання, чи є в опозиції конструктивна програма, поки що залишається відкритим.
Арештувавши Юлію Тимошенко, влада додала собі проблем насамперед на міжнародній арені. Проте в Україні акції на підтримку Юлії Тимошенко важко назвати масовими. Тут треба віддати належне тим, хто обрав для арешту лідера опозиції надзвичайно вдалий період – у розпалі літо, коли політична активність на нулі.
Але очевидними стали і серйозні вади опозиції. Адже зараз достатньо тих, хто готовий «за Юлю» голосувати, але за неї не готові масово виходити протестувати. Переконати громадян, що боротися треба не так за лідера опозиції, як за свої права, не вдається.
Симбіоз конкурентів
У відповідь на арешт Юлії Тимошенко опозиція заявила про об’єднання й створення Комітету опору диктатурі. Щоправда, об’єднання це наразі суто декларативне. Зокрема, як у Яценюка, так і в Тимошенко кажуть, що йти на вибори разом їм немає сенсу. Бо разом вони наберуть менше, ніж поодинці. Адже виборці в Сєні та Юлі – надто різні. Тож, попри заяви, опозиціонери навіть формально залишаються конкурентами.
Натомість для опозиції є сенс домовитися про спільну протидію адмінресурсові та фальсифікаціям, а головне – про узгоджене висунення кандидатів у мажоритарних округах (враховуючи той факт, що влада має намір повернутися до пропорційно-мажоритарної системи). Зрештою, розпорошеним опозиційним політсилам треба консолідуватися, щоб іти на вибори бодай двома-трьома, а не шістьма-вісьмома колонами. Чи вдасться їм це зробити, питання залишається відкритим.
Перспективи БЮТ залежать від того, з яким результатом Юлія Тимошенко дійде до виборчої кампанії. Для неї важливо не лише бути брендом, а тримати в руках важелі впливу на соратників. Інакше потенційних перебіжчиків, яких вона кляне після кожної невдачі, може бути значно більше.
Арешт, безумовно, зміцнив політичні позиції Юлії Тимошенко, додав екс-прем’єрові переконливості й може стати для неї шансом на політичну перемогу. Адже в 2001 році вона зайшла до тієї ж камери Лук’янівського СІЗО відставним урядовцем та все ще «газовою принцесою», а через півтора місяця вийшла звідти одним із лідерів опозиції і невдовзі пройшла в парламент на чолі власної (іменної!) політичної сили.
Зараз опозиція консолідувалася довкола захисту Юлії Тимошенко. Утім, мобілізувати суспільство на спротив довкола звільнення її з-під арешту не вдалося. В опозиції зараз розуміють, що гасло «За Юлю! За демократію!» не спрацьовує, проте іншого способу мобілізувати громадськість знайти не можуть. Відтак ініціатива досі залишається в руках влади.
Уроки спротиву
Економічна ситуація в країні на тлі загальних кризових явищ погіршується. Влада, яка не спромоглася забезпечити покращення життя вже сьогодні, розчарувала своїх прихильників, які, втім, не стали прихильниками опозиції. Адже її лідери також були при владі і також багато чого з обіцяного втілити в життя не спромоглися. Відтак в Україні склалася унікальна ситуація: рейтинг влади падає, але й популярність опозиції не зростає.
Арешт Юлії Тимошенко може зламати цю тенденцію. Для цього опозиція повинна переконливо довести, що вона бореться не лише за Тимошенко.
Тут знову варто провести аналогії з подіями десятилітньої давнини. Акція «Україна без Кучми!» сколихнула суспільство і стала генеральною репетицією помаранчевого Майдану. Тоді українці довідалися: їхній президент причетний до того, що журналістові відрубали голову. Утім, хоча симпатії більшості співвітчизників не були на боці Кучми, але акція також не набула масової підтримки. Тоді людей надто цікавило: добре, ми скинемо Кучму, але що буде далі? Хто після нього? Аргументи про те, що проведемо дострокові вибори і оберемо того, кого вважатимемо гідним цієї посади, не спрацьовували. Люди хотіли більшої визначеності. Саме тому акція не могла сподобатися тодішньому прем’єрові Ющенкові, який у підсумку підписав листа, де обізвав маніфестантів фашистами.
Невдовзі очолена Ющенком опозиція зуміла переконати суспільство в тому, що вони не такі і зможуть провадити якісно іншу політику: не в інтересах великого бізнесу та корумпованої владної верхівки, а в інтересах усього суспільства. У 2004-му Віктора Ющенка українці обрали і відстояли свій вибір, тому що пов’язували з ним свої надії про зміни на краще.
Про що заявить опозиція у річницю Незалежності?
А тут в опозиції – криза жанру. Тіньові уряди, які були створені під егідою Тимошенко та Яценюка, не проявляють активності, не пропонують зрозумілих загалові альтернатив. Зараз про їхню діяльність взагалі нічого не чути.
Опозиція майже не звертає уваги на зловживання влади, зокрема, у сфері держзакупівель. На судовому засіданні перед арештом Юлія Тимошенко назвала Миколу Азарова «перевіреним корупціонером», який своєму синові «відстьогує гроші з бюджету кожен рік». Проте чому опозиція не говорила про це вголос і з доказами до цього історичного моменту? За час, що минув від обрання Януковича, опозиція жодним гучним антикорупційним розслідуванням не уславилась. Невже праві скептики, які кажуть, що влада і опозиція ведуть боротьбу за контроль над корупційними схемами, лише прикриваючись політичними гаслами?
Перед опозицією дві перспективи: з мінімальними втратами дотягти до парламентських виборів жовтня-2012 або спробувати перехопити ініціативу. Для цього мало казати про те, що влада в Україні злочинна, неефективна і просто погана. Потрібно запропонувати конструктивну програму – що і як опозиція може змінити в Україні.
Опозиція запланувала альтернативне святкування Дня Незалежності. Проте питання, чи запропонує вона 24 серпня своїм прихильникам конструктивну програму боротьби – не лише за Юлю і демократію, але й за інтереси пересічного виборця, – залишається відкритим.
Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Арештувавши Юлію Тимошенко, влада додала собі проблем насамперед на міжнародній арені. Проте в Україні акції на підтримку Юлії Тимошенко важко назвати масовими. Тут треба віддати належне тим, хто обрав для арешту лідера опозиції надзвичайно вдалий період – у розпалі літо, коли політична активність на нулі.
Але очевидними стали і серйозні вади опозиції. Адже зараз достатньо тих, хто готовий «за Юлю» голосувати, але за неї не готові масово виходити протестувати. Переконати громадян, що боротися треба не так за лідера опозиції, як за свої права, не вдається.
Симбіоз конкурентів
У відповідь на арешт Юлії Тимошенко опозиція заявила про об’єднання й створення Комітету опору диктатурі. Щоправда, об’єднання це наразі суто декларативне. Зокрема, як у Яценюка, так і в Тимошенко кажуть, що йти на вибори разом їм немає сенсу. Бо разом вони наберуть менше, ніж поодинці. Адже виборці в Сєні та Юлі – надто різні. Тож, попри заяви, опозиціонери навіть формально залишаються конкурентами.
Натомість для опозиції є сенс домовитися про спільну протидію адмінресурсові та фальсифікаціям, а головне – про узгоджене висунення кандидатів у мажоритарних округах (враховуючи той факт, що влада має намір повернутися до пропорційно-мажоритарної системи). Зрештою, розпорошеним опозиційним політсилам треба консолідуватися, щоб іти на вибори бодай двома-трьома, а не шістьма-вісьмома колонами. Чи вдасться їм це зробити, питання залишається відкритим.
Перспективи БЮТ залежать від того, з яким результатом Юлія Тимошенко дійде до виборчої кампанії. Для неї важливо не лише бути брендом, а тримати в руках важелі впливу на соратників. Інакше потенційних перебіжчиків, яких вона кляне після кожної невдачі, може бути значно більше.
Арешт, безумовно, зміцнив політичні позиції Юлії Тимошенко, додав екс-прем’єрові переконливості й може стати для неї шансом на політичну перемогу. Адже в 2001 році вона зайшла до тієї ж камери Лук’янівського СІЗО відставним урядовцем та все ще «газовою принцесою», а через півтора місяця вийшла звідти одним із лідерів опозиції і невдовзі пройшла в парламент на чолі власної (іменної!) політичної сили.
Зараз опозиція консолідувалася довкола захисту Юлії Тимошенко. Утім, мобілізувати суспільство на спротив довкола звільнення її з-під арешту не вдалося. В опозиції зараз розуміють, що гасло «За Юлю! За демократію!» не спрацьовує, проте іншого способу мобілізувати громадськість знайти не можуть. Відтак ініціатива досі залишається в руках влади.
Уроки спротиву
Економічна ситуація в країні на тлі загальних кризових явищ погіршується. Влада, яка не спромоглася забезпечити покращення життя вже сьогодні, розчарувала своїх прихильників, які, втім, не стали прихильниками опозиції. Адже її лідери також були при владі і також багато чого з обіцяного втілити в життя не спромоглися. Відтак в Україні склалася унікальна ситуація: рейтинг влади падає, але й популярність опозиції не зростає.
Арешт Юлії Тимошенко може зламати цю тенденцію. Для цього опозиція повинна переконливо довести, що вона бореться не лише за Тимошенко.
Тут знову варто провести аналогії з подіями десятилітньої давнини. Акція «Україна без Кучми!» сколихнула суспільство і стала генеральною репетицією помаранчевого Майдану. Тоді українці довідалися: їхній президент причетний до того, що журналістові відрубали голову. Утім, хоча симпатії більшості співвітчизників не були на боці Кучми, але акція також не набула масової підтримки. Тоді людей надто цікавило: добре, ми скинемо Кучму, але що буде далі? Хто після нього? Аргументи про те, що проведемо дострокові вибори і оберемо того, кого вважатимемо гідним цієї посади, не спрацьовували. Люди хотіли більшої визначеності. Саме тому акція не могла сподобатися тодішньому прем’єрові Ющенкові, який у підсумку підписав листа, де обізвав маніфестантів фашистами.
Невдовзі очолена Ющенком опозиція зуміла переконати суспільство в тому, що вони не такі і зможуть провадити якісно іншу політику: не в інтересах великого бізнесу та корумпованої владної верхівки, а в інтересах усього суспільства. У 2004-му Віктора Ющенка українці обрали і відстояли свій вибір, тому що пов’язували з ним свої надії про зміни на краще.
Про що заявить опозиція у річницю Незалежності?
А тут в опозиції – криза жанру. Тіньові уряди, які були створені під егідою Тимошенко та Яценюка, не проявляють активності, не пропонують зрозумілих загалові альтернатив. Зараз про їхню діяльність взагалі нічого не чути.
Опозиція майже не звертає уваги на зловживання влади, зокрема, у сфері держзакупівель. На судовому засіданні перед арештом Юлія Тимошенко назвала Миколу Азарова «перевіреним корупціонером», який своєму синові «відстьогує гроші з бюджету кожен рік». Проте чому опозиція не говорила про це вголос і з доказами до цього історичного моменту? За час, що минув від обрання Януковича, опозиція жодним гучним антикорупційним розслідуванням не уславилась. Невже праві скептики, які кажуть, що влада і опозиція ведуть боротьбу за контроль над корупційними схемами, лише прикриваючись політичними гаслами?
Перед опозицією дві перспективи: з мінімальними втратами дотягти до парламентських виборів жовтня-2012 або спробувати перехопити ініціативу. Для цього мало казати про те, що влада в Україні злочинна, неефективна і просто погана. Потрібно запропонувати конструктивну програму – що і як опозиція може змінити в Україні.
Опозиція запланувала альтернативне святкування Дня Незалежності. Проте питання, чи запропонує вона 24 серпня своїм прихильникам конструктивну програму боротьби – не лише за Юлю і демократію, але й за інтереси пересічного виборця, – залишається відкритим.
Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
