Горлаг (так званий «государственный особо режимный лагерь») як окрема табірна структура був виділений із так званого Норильлага у 1948 році. Ознакою ув’язнених був особистий порядковий номер, який нашивали на верхній одяг.
Неподалік від Норильська руками в’язнів тоді будували мідноплавильний завод, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з декількох (щонайменше з шістьох) відділень, у кожному утримувалося по декілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували засудженого як члена ОУН Євгена Грицяка, було понад п’ять тисяч осіб. Коли в березні 1953-му помер Сталін, усі сподівалися пом’якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація повелася ще жорстокіше (розпочалися розстріли непокірних і підозрюваних), що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Грицяк очолив опір у своїй 4-й зоні. 25 травня в’язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в’язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарності з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в’язні виходити відмовилися.
Спроби взяти в’язнів в одній із зон за допомогою солдатів із кийками та й навіть офіцерів, які стріляли перед себе, не увінчалися успіхом – щільний натовп учинив опір, вступив у кулачний бій. Керівництво табору зміцнило охорону, але до якихось рішучих дій не вдалося. В’язні вимагали приїзду комісії з Москви й виконання їхніх вимог: припинити розстріли; скоротити робочий день до 8 годин, гарантувати вихідні дні; дозволити листуватися з близькими; вивезти із Заполяр’я всіх інвалідів; поліпшити харчування; зняти з бараків замки й ґрати, а з людей – номерні знаки; припинити катування на допитах і практику закритих судів; скасувати постанови ОСО (особливої наради) як неконституційного органу; організувати перегляд особових справ усіх політв’язнів. Ці вимоги 6 червня пред’явив Грицяк членам комісії, що приїхала з Москви. Дев’ятого червня в’язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, зокрема, в’язням було дозволено відсилати два листи на місяць, а також мати побачення з родичами; встановлювався 8-годинний робочий день і гарантувалися вихідні дні; було вирішено зняти з бараків замки і ґрати, а з в’язнів – номерні знаки та інше.
Однак після цього не все обіцяне було виконане, зокрема, вивезення на материк усіх інвалідів і повна зміна керівництва Горлагу. Крім того, розпочалися провокації. Страйк довелося продовжити. Тільки в серпні 1953-го, після масового розстрілу в’язнів 3-ї зони, опір був придушений.
Неподалік від Норильська руками в’язнів тоді будували мідноплавильний завод, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з декількох (щонайменше з шістьох) відділень, у кожному утримувалося по декілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували засудженого як члена ОУН Євгена Грицяка, було понад п’ять тисяч осіб. Коли в березні 1953-му помер Сталін, усі сподівалися пом’якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація повелася ще жорстокіше (розпочалися розстріли непокірних і підозрюваних), що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Грицяк очолив опір у своїй 4-й зоні. 25 травня в’язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в’язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарності з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в’язні виходити відмовилися.
Спроби взяти в’язнів в одній із зон за допомогою солдатів із кийками та й навіть офіцерів, які стріляли перед себе, не увінчалися успіхом – щільний натовп учинив опір, вступив у кулачний бій. Керівництво табору зміцнило охорону, але до якихось рішучих дій не вдалося. В’язні вимагали приїзду комісії з Москви й виконання їхніх вимог: припинити розстріли; скоротити робочий день до 8 годин, гарантувати вихідні дні; дозволити листуватися з близькими; вивезти із Заполяр’я всіх інвалідів; поліпшити харчування; зняти з бараків замки й ґрати, а з людей – номерні знаки; припинити катування на допитах і практику закритих судів; скасувати постанови ОСО (особливої наради) як неконституційного органу; організувати перегляд особових справ усіх політв’язнів. Ці вимоги 6 червня пред’явив Грицяк членам комісії, що приїхала з Москви. Дев’ятого червня в’язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, зокрема, в’язням було дозволено відсилати два листи на місяць, а також мати побачення з родичами; встановлювався 8-годинний робочий день і гарантувалися вихідні дні; було вирішено зняти з бараків замки і ґрати, а з в’язнів – номерні знаки та інше.
Однак після цього не все обіцяне було виконане, зокрема, вивезення на материк усіх інвалідів і повна зміна керівництва Горлагу. Крім того, розпочалися провокації. Страйк довелося продовжити. Тільки в серпні 1953-го, після масового розстрілу в’язнів 3-ї зони, опір був придушений.