Мережа установ соціальної допомоги безхатченкам збільшується. Однак, і кількість тих, хто звертається за допомогою, зростає, говорять у Міністерстві соціальної політики. А фінансування закладів та соціальний супровід бездомних здійснюються лише за рахунок місцевих бюджетів, розповідає Станіслав Гацанюк, начальник відділу реінтеграції бездомних громадян та інших груп ризику Мінсоцполітики.
«На території України сьогодні функціонує 90 закладів, які надають соціальні послуги бездомним громадянам. Минулого року таких закладів було менше – 77. Тож, їхня мережа зросла. Впродовж 2010 року центрами обліку бездомних громадян було виявлено майже 11 з половиною тисяч таких осіб. У 2009 році – цифра становила 10 тисяч. Ця сфера фінансується виключно за рахунок місцевих бюджетів і не завжди в тій мірі, в якій необхідно. Крім того, не в кожному регіоні досить добре розвинута мережа таких закладів», – зазначає чиновник.
Поновити документи
Щоб повернутися до нормального життя безпритульним потрібне житло і робота. А для цього – необхідні документи. Більшість тих, хто живе на вулиці не мають не лише реєстрації, а й навіть паспорта. Виходить, що вони опиняються у замкнутому колі – бо без одного нема і іншого.
25-річний безпритульний Сергій – саме в такій ситуації. Хоча йому і вдалося влаштуватися на роботу – завдяки знайомству. «Я зараз працюю на СТО, але неофіційно, бо не маю документів. Мені міліціонери спалили паспорт ще в 2004-му – хотіли на мене якісь справи кримінальні таким чином повісити. Зараз я намагаюся поновити документи. Я вчився в інтернаті, в мене досі є папери про те, що я маю отримати квартиру. Але вони нікому нічого не говорять, бо в інстанціях від мене вимагають хоча б тимчасову прописку, а в мене ж її не має, я вважаюся бомжом», – розповідає хлопець.
Вирішувати такі проблеми безхатченків покликані центри обліку бездомних громадян. Людина, звернувшись до такого центру, може поновити особисті документи, паспорт, і згодом – звернутися до соціальних служб, стати на облік у центр зайнятості.
Із 2008 року (коли в Києві був відкритий перший центр обліку бездомних громадян) зареєстровано майже 4000 безпритульних, зазначає Роман Романчук, директор Центру обліку бездомних громадян.
«За останні 3 місяці цього року в Києві взято на облік 450 клієнтів, – каже він. – Реєстрація була відновлена 222 особам, а паспорти відновили 93 людям. Коли людина звертається до нас, ми її ідентифікуємо та даємо посвідчення про взяття на облік. Таке посвідчення дає громадянину можливість звертатися до інших соціальних служб за допомогою, також він може пред’явити це посвідчення органам МВС».
У центрі також можна отримати юридичну допомогу, соціальний супровід, а інколи – навіть роботу, продовжує директор Центру. «До нас звертаються люди, які мають свої підприємства, для того, щоб ми пропонували бездомним громадянам роботу. Був, наприклад, випадок, коли до нас звернувся власник підприємства з переробки вторинної сировини. Він дав людям роботу, заробіток, житло. Навіть був автобус, який відвозив їх на роботу і забирав звідтам», – розповів Роман Романчук.
«Вони настільки зневірені…»
Іншою державною установою, яка допомагає бездомним людям, є будинок соціального піклування. Впродовж 6 місяців у рік безхатченко може жити в ньому, і з допомогою його працівників налагоджувати своє життя, розповідає Вікторія Селіверстова, заступник директора такого будинку.
«Будинок соціального піклування надає допомогу бездомним – це ночівля, вечеря, – зауважує вона. – Дуже хочемо запровадити і сніданки. Але заклади знаходяться на дотації в міста і поки міська влада розглядає це питання. Людина, яка прийшла до нас, сплачує лише 4 гривні на день. Крім цього, наші соціальні працівники надають різносторонню допомогу, щоб реінтегрувати цих людей в суспільство. Адже більшість тих, кому ми допомагаємо, це люди зі складною долею, і багатьох з них дуже складно заохотити змінити своє життя. Вони настільки зневірені».
Люди стають волоцюгами не лише через матеріальні фінансові проблеми, алкоголізм чи наркоманію. Велике значення має і психологія, говорять фахівці. Після безлічі життєвих складнощів, безпритульні втрачають віру в себе та просто пливуть за течією.
Праця – головна засада
Щоб реінтегрувати безпритульного в суспільство, спочатку треба задовольнити його базові потреби – харчування та сон. І з цим держава справляється, говорить Мар’яна Соха, заступник директор громадської організації «Оселя». Однак, далі – складніше. Адже соціального житла в країні не вистачає, а отримати роботу безпритульному – дуже складно. «Державні заклади просто утримують цих людей, дають їм ночівлю і харчування. Але не створюють їм інших умов, не йдуть до того, щоб повернути людині трудові навички, навчити працювати над своїми проблемами», – стверджує вона.
Саме тому найважливішою засадою роботи Спільноти взаємодопомоги «Оселя» є мотивація людей до праці. За словами Мар’яни Сохи, головне, щоб люди, які мають досвід вуличного життя і давно не працювали, знову навчилися заробляти собі на проживання. «Ми пропонуємо їм розповсюджувати вуличний журнал, який ми видаємо, це для них заробіток. Також ми маємо спільноту, де зараз живе більше, ніж 30 людей, і там ми залучаємо їх до різної роботи, наприклад, у наших майстернях», – розповідає Соха.
В Україні, за підрахунками експертів, лише чверть бездомних повертається до нормального життя. І чим довше людина жила на вулиці, тим складніше їй знову стати повноцінним членом суспільства.
«На території України сьогодні функціонує 90 закладів, які надають соціальні послуги бездомним громадянам. Минулого року таких закладів було менше – 77. Тож, їхня мережа зросла. Впродовж 2010 року центрами обліку бездомних громадян було виявлено майже 11 з половиною тисяч таких осіб. У 2009 році – цифра становила 10 тисяч. Ця сфера фінансується виключно за рахунок місцевих бюджетів і не завжди в тій мірі, в якій необхідно. Крім того, не в кожному регіоні досить добре розвинута мережа таких закладів», – зазначає чиновник.
Поновити документи
Щоб повернутися до нормального життя безпритульним потрібне житло і робота. А для цього – необхідні документи. Більшість тих, хто живе на вулиці не мають не лише реєстрації, а й навіть паспорта. Виходить, що вони опиняються у замкнутому колі – бо без одного нема і іншого.
25-річний безпритульний Сергій – саме в такій ситуації. Хоча йому і вдалося влаштуватися на роботу – завдяки знайомству. «Я зараз працюю на СТО, але неофіційно, бо не маю документів. Мені міліціонери спалили паспорт ще в 2004-му – хотіли на мене якісь справи кримінальні таким чином повісити. Зараз я намагаюся поновити документи. Я вчився в інтернаті, в мене досі є папери про те, що я маю отримати квартиру. Але вони нікому нічого не говорять, бо в інстанціях від мене вимагають хоча б тимчасову прописку, а в мене ж її не має, я вважаюся бомжом», – розповідає хлопець.
Вирішувати такі проблеми безхатченків покликані центри обліку бездомних громадян. Людина, звернувшись до такого центру, може поновити особисті документи, паспорт, і згодом – звернутися до соціальних служб, стати на облік у центр зайнятості.
Із 2008 року (коли в Києві був відкритий перший центр обліку бездомних громадян) зареєстровано майже 4000 безпритульних, зазначає Роман Романчук, директор Центру обліку бездомних громадян.
«За останні 3 місяці цього року в Києві взято на облік 450 клієнтів, – каже він. – Реєстрація була відновлена 222 особам, а паспорти відновили 93 людям. Коли людина звертається до нас, ми її ідентифікуємо та даємо посвідчення про взяття на облік. Таке посвідчення дає громадянину можливість звертатися до інших соціальних служб за допомогою, також він може пред’явити це посвідчення органам МВС».
У центрі також можна отримати юридичну допомогу, соціальний супровід, а інколи – навіть роботу, продовжує директор Центру. «До нас звертаються люди, які мають свої підприємства, для того, щоб ми пропонували бездомним громадянам роботу. Був, наприклад, випадок, коли до нас звернувся власник підприємства з переробки вторинної сировини. Він дав людям роботу, заробіток, житло. Навіть був автобус, який відвозив їх на роботу і забирав звідтам», – розповів Роман Романчук.
«Вони настільки зневірені…»
Іншою державною установою, яка допомагає бездомним людям, є будинок соціального піклування. Впродовж 6 місяців у рік безхатченко може жити в ньому, і з допомогою його працівників налагоджувати своє життя, розповідає Вікторія Селіверстова, заступник директора такого будинку.
«Будинок соціального піклування надає допомогу бездомним – це ночівля, вечеря, – зауважує вона. – Дуже хочемо запровадити і сніданки. Але заклади знаходяться на дотації в міста і поки міська влада розглядає це питання. Людина, яка прийшла до нас, сплачує лише 4 гривні на день. Крім цього, наші соціальні працівники надають різносторонню допомогу, щоб реінтегрувати цих людей в суспільство. Адже більшість тих, кому ми допомагаємо, це люди зі складною долею, і багатьох з них дуже складно заохотити змінити своє життя. Вони настільки зневірені».
Люди стають волоцюгами не лише через матеріальні фінансові проблеми, алкоголізм чи наркоманію. Велике значення має і психологія, говорять фахівці. Після безлічі життєвих складнощів, безпритульні втрачають віру в себе та просто пливуть за течією.
Праця – головна засада
Щоб реінтегрувати безпритульного в суспільство, спочатку треба задовольнити його базові потреби – харчування та сон. І з цим держава справляється, говорить Мар’яна Соха, заступник директор громадської організації «Оселя». Однак, далі – складніше. Адже соціального житла в країні не вистачає, а отримати роботу безпритульному – дуже складно. «Державні заклади просто утримують цих людей, дають їм ночівлю і харчування. Але не створюють їм інших умов, не йдуть до того, щоб повернути людині трудові навички, навчити працювати над своїми проблемами», – стверджує вона.
Саме тому найважливішою засадою роботи Спільноти взаємодопомоги «Оселя» є мотивація людей до праці. За словами Мар’яни Сохи, головне, щоб люди, які мають досвід вуличного життя і давно не працювали, знову навчилися заробляти собі на проживання. «Ми пропонуємо їм розповсюджувати вуличний журнал, який ми видаємо, це для них заробіток. Також ми маємо спільноту, де зараз живе більше, ніж 30 людей, і там ми залучаємо їх до різної роботи, наприклад, у наших майстернях», – розповідає Соха.
В Україні, за підрахунками експертів, лише чверть бездомних повертається до нормального життя. І чим довше людина жила на вулиці, тим складніше їй знову стати повноцінним членом суспільства.
