У ніч на 4 липня 1941 року гестапівці заарештували професорів львівських вищих навчальних закладів, представників польської інтелігенції. А їхні помешкання або ж пограбували, або ж зайняли.
Серед заарештованих був відомий письменник і перекладач Тадеуш Бой-Желенський, знаний у світі лікар-стоматолог Антоній Цешинський, математик Володимир Стожек.
39 польських вчених розстріляли у той же ж день – 4 липня на Вулецьких пагорбах. А через деякий час був убитий і польський політичний діяч Казимир Бартель, колишній прем’єр-міністр у міжвоєнній Польщі.
Радянський міф має відлуння донині
Радянська пропаганда роками зумисно нав’язувала міф, що польських професорів розстріляли українські націоналісти, які служили в батальйоні «Нахтіґаль». Однак на Нюрнберзькому процесі не було доведено причетність українців до цієї трагедії, а мовилось, що ще до захоплення Львова списки з прізвищами професорів мала німецька таємна поліція Гестапо.
Численні українські та польські науковці неодноразово заявляли, що українці не причетні до вбивства польських професорів. Однак днями Інститут національної пам’яті Польщі та одна з популярних польських газет Rzeczpospolita опублікували статтю, в якій мовиться про те, що злочин вчинило Гестапо за допомогою українських націоналістів.
У публікації наголошується, що радянські війська втікали від німців і нищили політичних в’язнів, зокрема, і поляків. А через тиждень після приходу німецьких військ Гестапо почало винищувати польську інтелігенцію за допомогою українських націоналістів.
Українська точка зору про трагедія не донесена
Звинувачення українців у вбивстві польських професорів – абсолютна нісенітниця, наголосив Радіо Свобода історик зі Львова Василь Расевич. Жоден архівний документ це не підтверджує.
Науковець вважає, що сьогодні в Україні відсутня міжнародна політика щодо представлення української точки зору на історичні події. Тому й лунають безпідставні звинувачення, щоб лише черговий раз створити конфлікт довкола спільного історичного минулого.
Тим часом українські історики не можуть дискутувати на належному рівні з колегами із Заходу, бо не знають іноземних мов. На думку історика, завжди напередодні трагічних роковин, які стосуються непорозуміння між двома народами, варто організовувати міжнародну наукову конференцію і обговорювати складні історичні події за круглим столом.
Серед заарештованих був відомий письменник і перекладач Тадеуш Бой-Желенський, знаний у світі лікар-стоматолог Антоній Цешинський, математик Володимир Стожек.
39 польських вчених розстріляли у той же ж день – 4 липня на Вулецьких пагорбах. А через деякий час був убитий і польський політичний діяч Казимир Бартель, колишній прем’єр-міністр у міжвоєнній Польщі.
Радянський міф має відлуння донині
Радянська пропаганда роками зумисно нав’язувала міф, що польських професорів розстріляли українські націоналісти, які служили в батальйоні «Нахтіґаль». Однак на Нюрнберзькому процесі не було доведено причетність українців до цієї трагедії, а мовилось, що ще до захоплення Львова списки з прізвищами професорів мала німецька таємна поліція Гестапо.
Численні українські та польські науковці неодноразово заявляли, що українці не причетні до вбивства польських професорів. Однак днями Інститут національної пам’яті Польщі та одна з популярних польських газет Rzeczpospolita опублікували статтю, в якій мовиться про те, що злочин вчинило Гестапо за допомогою українських націоналістів.
У публікації наголошується, що радянські війська втікали від німців і нищили політичних в’язнів, зокрема, і поляків. А через тиждень після приходу німецьких військ Гестапо почало винищувати польську інтелігенцію за допомогою українських націоналістів.
Українська точка зору про трагедія не донесена
Звинувачення українців у вбивстві польських професорів – абсолютна нісенітниця, наголосив Радіо Свобода історик зі Львова Василь Расевич. Жоден архівний документ це не підтверджує.
Науковець вважає, що сьогодні в Україні відсутня міжнародна політика щодо представлення української точки зору на історичні події. Тому й лунають безпідставні звинувачення, щоб лише черговий раз створити конфлікт довкола спільного історичного минулого.
Тим часом українські історики не можуть дискутувати на належному рівні з колегами із Заходу, бо не знають іноземних мов. На думку історика, завжди напередодні трагічних роковин, які стосуються непорозуміння між двома народами, варто організовувати міжнародну наукову конференцію і обговорювати складні історичні події за круглим столом.
