Книга «В окопах Сталінграда», попри визнання у Радянському Союзі, зовсім не вписувалась у рамки соцреалізму. За словами українського літературознавця Тамари Гундорової, творчість Віктора Некрасова – натуралістична і безкомпромісна – відтворювала справжні реалії воєнного часу, без романтизації образу радянського солдата чи війни взагалі.
Ця безкомпромісність і різкість простежувалась і в літературній, і в громадській діяльності Некрасова, зауважує Гундорова.
«Дуже часто війна асоціюється, насамперед, із «Прапороносцями» Олеся Гончара. Не відбулося переоцінки його творів саме з того погляду, наскільки ці твори є соцреалістичними за самим своїм духом, – говорить вона. – Література, яка не вписується у рамки соцреалізму, завжди опозиційна. Опозиційність, дисидентство, опір якийсь внутрішній тій системі стають частиною власне літературної творчості. На мою думку, ці речі – неподільні», – каже літературознавець.
Нечуване нахабство: сталінський лауреат підтримує дисидентів
Віктор Некрасов
У немилість влади Некрасов, ветеран війни і премійований літератор, потрапив спочатку через свої нариси про Сполучені Штати «По обидва боки океану», де він намагався зважено розповісти про переваги і недоліки життя поза Союзом. На одному зі з’їздів Спілки письменників на його захист став відомий дисидент Іван Дзюба.
Пізніше письменник і сам активно долучається до правозахисної діяльності: разом із активістами українського руху опору підписує листи протесту, відстоює національні права євреїв.
Для українських дисидентів підтримка відомого в СРСР і поза його межами письменника була дуже цінною, зазначає український правозахисник, дисидент Євген Сверстюк.
«Некрасов дуже поступово переходив на бік українських дисидентів. Я б сказав, що виробився в умовах опору інший Некрасов, який, як і під Сталінградом в окопах, так само був стійким і в умовах дисидентського опору проти режиму, який був йому ненависним», – згадує правозахисник.
Щоб уникнути переслідувань, Віктор Некрасов був змушений виїхати із Радянського Союзу. І з 1970-х років і вже до смерті у 87-му письменник мешкав у Парижі, співпрацював із тамтешнім бюро Радіо Свобода. Не полишав він і активної громадянської позиції, зокрема, різко критикував вторгнення радянських військ до Афганістану.
Ця безкомпромісність і різкість простежувалась і в літературній, і в громадській діяльності Некрасова, зауважує Гундорова.
«Дуже часто війна асоціюється, насамперед, із «Прапороносцями» Олеся Гончара. Не відбулося переоцінки його творів саме з того погляду, наскільки ці твори є соцреалістичними за самим своїм духом, – говорить вона. – Література, яка не вписується у рамки соцреалізму, завжди опозиційна. Опозиційність, дисидентство, опір якийсь внутрішній тій системі стають частиною власне літературної творчості. На мою думку, ці речі – неподільні», – каже літературознавець.
Нечуване нахабство: сталінський лауреат підтримує дисидентів
Пізніше письменник і сам активно долучається до правозахисної діяльності: разом із активістами українського руху опору підписує листи протесту, відстоює національні права євреїв.
Для українських дисидентів підтримка відомого в СРСР і поза його межами письменника була дуже цінною, зазначає український правозахисник, дисидент Євген Сверстюк.
«Некрасов дуже поступово переходив на бік українських дисидентів. Я б сказав, що виробився в умовах опору інший Некрасов, який, як і під Сталінградом в окопах, так само був стійким і в умовах дисидентського опору проти режиму, який був йому ненависним», – згадує правозахисник.
Щоб уникнути переслідувань, Віктор Некрасов був змушений виїхати із Радянського Союзу. І з 1970-х років і вже до смерті у 87-му письменник мешкав у Парижі, співпрацював із тамтешнім бюро Радіо Свобода. Не полишав він і активної громадянської позиції, зокрема, різко критикував вторгнення радянських військ до Афганістану.
