Молода родина Ольги та Яна Лагвиновичів, які живуть у місті Молодечно, що за 70 кілометрів від Мінська, приготувалася до важких часів. Їхня квартира, де вони живуть разом зі своїми двома дітьми та батьками Ольги, заставлена мішками з макаронами, цукром, чаєм та іншими продуктами тривалого зберігання. Свіжі овочі і фрукти вони привозять із дачі.
Зарплати Яна, близько 250 доларів у перерахунку, та декретних 100 доларів Ольги на потреби родини не вистачає, тож вони покладаються на допомогу батьків, які працюють.
Уже нині родина не може собі дозволити чистої пляшкової води чи морозива для дітей. Але Ольга побоюється, що це лише початок кризи.
«Ми боїмося, бо ми не знаємо, як ми будемо жити. Я не маю поняття, що тепер буде», – непокоїться молода жінка.
Мінський пенсіонер 81-літній Іван Антанюк говорить, що для нього і його дружини нинішнього літа навіть овочі й фрукти будуть розкішшю, бо власного городу родина не має, а на те, щоб їх купити, пенсії не вистачає.
«Лише найнеобхідніше: борошно, крупи, олія, сир, кефір та молоко. Я не купив хліба, картоплі чи овочів. Ми рідко їмо м’ясо чи ковбасу, це надто дорого», – скаржиться пенсіонер.
Тяжкі часи
Після того, як у Білорусі почався фінансовий обвал, пенсія колишнього військового скоротилася майже вдвічі. Офіційний курс білоруського рубля за один день офіційно впав на 36%, неофіційно ж більш як удвічі. Ціни на продукти харчування піднялися на 50% лише протягом травня, ціна чаю підскочила на 46%, пального на 20%.
Люди з найменшими доходами, залежні від держави і без додаткових джерел грошей чи продуктів харчування, такі, як пенсіонери, потерпіли від фінансового краху режиму Олександра Лукашенка найбільше. Хоча раніше саме вони були опорою системи, вірними виборцями президента Лукашенка.
Нині Білорусь веде переговори про кредити з Міжнародним валютним фондом. Оглядачі говорять, що після того, як президент Лукашенко відмовився від допомоги східних сусідів, які вимагали за неї продати білоруські підприємства, МВФ залишається єдиною надією на порятунок білоруської економіки.
Але за умовами кредиту Білорусі доведеться провести значні структурні реформи, які мають попередити подібні проблеми у майбутньому. Та реформи будуть болючими у короткостроковій перспективі. А їхні плоди побачать не всі.
«Ми виживаємо, доживаємо останні дні. Навіть у найгіршому сні мені б не наснилося, що все так закінчиться. Це не просто колапс системи, це катастрофа. Всі це відчувають», – із сумом про себе і свою країну говорить білоруський пенсіонер Іван Антанюк.
Зарплати Яна, близько 250 доларів у перерахунку, та декретних 100 доларів Ольги на потреби родини не вистачає, тож вони покладаються на допомогу батьків, які працюють.
Уже нині родина не може собі дозволити чистої пляшкової води чи морозива для дітей. Але Ольга побоюється, що це лише початок кризи.
«Ми боїмося, бо ми не знаємо, як ми будемо жити. Я не маю поняття, що тепер буде», – непокоїться молода жінка.
Мінський пенсіонер 81-літній Іван Антанюк говорить, що для нього і його дружини нинішнього літа навіть овочі й фрукти будуть розкішшю, бо власного городу родина не має, а на те, щоб їх купити, пенсії не вистачає.
«Лише найнеобхідніше: борошно, крупи, олія, сир, кефір та молоко. Я не купив хліба, картоплі чи овочів. Ми рідко їмо м’ясо чи ковбасу, це надто дорого», – скаржиться пенсіонер.
Тяжкі часи
Після того, як у Білорусі почався фінансовий обвал, пенсія колишнього військового скоротилася майже вдвічі. Офіційний курс білоруського рубля за один день офіційно впав на 36%, неофіційно ж більш як удвічі. Ціни на продукти харчування піднялися на 50% лише протягом травня, ціна чаю підскочила на 46%, пального на 20%.
Люди з найменшими доходами, залежні від держави і без додаткових джерел грошей чи продуктів харчування, такі, як пенсіонери, потерпіли від фінансового краху режиму Олександра Лукашенка найбільше. Хоча раніше саме вони були опорою системи, вірними виборцями президента Лукашенка.
Нині Білорусь веде переговори про кредити з Міжнародним валютним фондом. Оглядачі говорять, що після того, як президент Лукашенко відмовився від допомоги східних сусідів, які вимагали за неї продати білоруські підприємства, МВФ залишається єдиною надією на порятунок білоруської економіки.
Але за умовами кредиту Білорусі доведеться провести значні структурні реформи, які мають попередити подібні проблеми у майбутньому. Та реформи будуть болючими у короткостроковій перспективі. А їхні плоди побачать не всі.
«Ми виживаємо, доживаємо останні дні. Навіть у найгіршому сні мені б не наснилося, що все так закінчиться. Це не просто колапс системи, це катастрофа. Всі це відчувають», – із сумом про себе і свою країну говорить білоруський пенсіонер Іван Антанюк.
