(Рубрика «Точка зору»)
Дітище робочої групи під орудою міністра юстиції Олександра Лавриновича, що запліднилося вельможним благословенням Президента Януковича, у вигляді законопроекту «Про вибори народних депутатів України», має бути найближчим часом зареєстроване в парламенті. Очікується, що закон буде ухвалено до кінця поточної сесії, себто – у червні.
Ще одна технологія політичної узурпації
Навряд, чи у того, хто хоч на дещицю поінформований щодо нинішнього політичного контексту, виникають сумніви в тому, що законопроект цей написано не на віки і, далебі, не з мотивів встановлення справедливої та правової системи народного волевиявлення. Скоріше, маємо до діла із зворотним, а саме – з черговим використанням закону як політично-доцільної, вихолощено-утилітарної й квазіправової технології, спрямованої на закріплення одноосібного й практично нічим не обмеженого панування в Україні однієї особи та однієї партії. Особи, котра кермується практично в усіх своїх діях олігархічною «могутньою купкою» з кількох сімей – контрольно-пакетних власників всія України. Та партії, що беззастережно цю одну особу й спаяну з нею кластерну купку екс-компартійних та екс-кримінальних бонз обслуговує.
Тож, виглядає так, що новий виборчий закон імені Януковича-Лавриновича, як, власне, і майбутньо-ефемерна президентська конституція, слугують одній-єдиній генеральній меті. Вона полягає у надійному законодавчому освяченні подальшої узурпації та консервації влади нинішнього донецько-генезного Президента та підрядних із ним ФПГ-(а чи ОПГ ?) угруповань. Наразі ж є очевидним: сьогодні їх уже не вдовольняє навіть той «ручний» парламент, що є, – із залякано-слухняними штрейкбрехерами-перемитниками, диригентом Чечетовим, мертво-неприсутніми душами, які голосують, та єдиною кнопкою в найчільнішому кабінеті на вулиці Банковій. «Регіональні» апетити є безмірними (на кшталт тих, що були у римських патриціїв на оргіастичних бенкетах. Вони, даруйте, блювали від перенасичення, тим не менше, не припиняли жерти). Ця маніакальна клептократія має схожу природу – як, наприклад, в тотальному та злочинному відчуженні загальнонародної власності. Сьогодні можновладній когорті вже потрібні всі 300 парламентських голосів плюс один, а ще краще – 400. Щоби опозиція геть не заважала «працювати» на благо офшорних рахунків. А ще ліпше, щоб її взагалі не було на політичній арені, і всі її лідери гріли б нари, як Луценко.
Дежавю виборчого «кучмізму»: воскресіння привиду
Досягається ж такий єзуїтський статус-кво імітаційної демократії всього лишень кількома концептуальними позиціями в новому виборчому законі, до болю знайомими всім ще зі пріснозвісної епохи розвинутого «кучмізму». Себто, системи, що найкраще, як на наш погляд, визначається терміном «демократура» (не плутати з російською «дерьмократией»!), який виник з легкої руки швейцарського політолога-африканіста Макса Лініжера-Гума у праці «Демократура: замаскована диктатура, підмінена демократією».
Наріжною її особливістю є максимальне унеможливлення пересічного виборця хоча б на йоту впливати на стан справ в державі шляхом волевиявлення на виборах. Саме таке відчуження електорату від формування представницького органу та впливу на своїх парламентських представників і виникне в разі ухвалення вищезгаданого закону Януковича-Лавриновича. Що означатиме остаточне знищення парламентаризму в Україні як такого.
Засадничою технологією ініційованого владою парламентського «виродження» є повернення до змішаної, пропорційно-мажоритарної системи виборів до Верховної Ради. Найкращими case-studies щодо потворно-заангажованого використання цієї системи партією влади стали минулорічні місцеві вибори. Саме тоді були обкатані найвідвертіші прийоми щодо нейтралізації політичних опонентів на регіональних територіях, де, як правило, заправляють місцево-корупційні «банди Сахна» (описані ще українським класиком Андрієм Головком в хрестоматійному романі «Бур’ян»). Арсенал спотворення народного волевиявлення на мажоритарних округах виявився тоді широким та вражаючим: від підкупів виборців і загроз життю та здоров’ю «крамольних» кандидатів – до ініціації кримінальних переслідувань представників опозиції, зняття їх із виборчих перегонів та міні-ківаловського підрахування результатів.
Найбільшою ж загрозою щодо спотворення вислідів народного волевиявлення може стати повторення вже відомої парадоксальної конфігурації Верховної Ради зразка 2002 року. Саме тоді, попри те, що виборці віддали вагому перевагу опозиційній політичній партії, пропрезидентськи-слухняну більшість все одно сформували мажоритарно-провладні князьки-бюрократи, «червоні директори» та інші «міцні господарники».
Схоже, сьогодні Віктор Янукович, разом зі своїми політичними сатрапами, розраховує саме на таке демократурне дежавю. І, цілком ймовірно, що цього їм вдасться досягти – якщо чергове автократичне «ноу хау» від Лавриновича буде переламано через коліно в питомо-«регіональному» стилі в нинішньому перелякано-«тушкованому» парламенті. А тоді згодом і до тотальної «мажоритарки» можна буде повернутися.
Інші, дрібніші «перли» нового виборчого закону так само вражають своєю нарочито-намірною технологічністю. Як-от – пропозиція підняття прохідного бар’єру до 5 відсотків. Що, з одного боку, не пустить до парламенту таких декларативних «слуг народу» як «литвинівці» та комуністи. З іншого ж – всуціль позбавить українців найменших шансів на сяке-таке оновлення закостенілої мажорно-гламурно-клептократичної політичної системи, що вже давно збанкрутіла, і яка, на взірець Кантової «речі в собі», працює винятково сама на себе, й самопродукується у власному герметично-корупційному коконі.
До того ж, ще один аспект є вельми показовим у цьому сенсі: обіцяне ще півтора року тому тодішнім кандидатом на посаду президента Януковичем впровадження відкритих партійних списків так і лишилося біло-блакитною мрією по-донецьки конкретного Президента. А якщо без евфемізмів – то відвертим «пацанячим» пшиком, і банальною локшиною на вуха «лохів». На копил 5-річних канікул для малого та середнього бізнесу.
Назагал, у контексті реального повернення до «кучмістської» виборчої системи, політична перспектива України виглядає так: якщо притомно-чесні й порядні депутати та представники громадськості безопірно проковтнуть цей єзуїтський та реакційний законопроект (який насправді є ще одним антидемократичним «системним вірусом»), то можна цілком очікувати стрімку та майже незворотну тоталітарну мутацію і без того виродженої української політичної системи. Тоді в новому проекті Конституції від Януковича можна сміливо буде вписувати замість «Верховна Рада» – «Курултай», а замість «Президент України» – «Єлбаси». І стрімко інтегруватися потому до Великого Азійського Союзу.
Андрій Коваленко – журналіст, письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
