16 травня вся Україна за сприяння телебачення мала змогу спостерігати за бойовиськом, яке розгорнулося у стольному Києві біля станції метро «Лісова». Доблесне Головне управління контролю за благоустроєм Києва, виконуючи розпорядження прокуратури Деснянського району, під прикриттям сотні міліціонерів та кількох десятків гевалів напівкримінального вигляду штурмувало ринок, намагаючись знести начебто незаконно встановлені МАФи (малі архітектурні форми, простіше кажучи, торговельні ятки).
У цьому бойовиську вражає не стільки запеклість самого протистояння, скільки гранично цинічна позиція влади та соціально вибухонебезпечний потенціал, закладений у підґрунтя конфлікту.
Вчитаймося у повідомлення, в яких ішлося про дії руйнівників (чи то пак демонтувальників) ринку. В одному з них було сказано, що за приписом прокуратури Деснянського району Києва на Лісовому ринку підлягають демонтажеві 126 незаконно встановлених тимчасових споруд. В іншому повідомленні – що, згідно з приписом прокуратури, необхідно демонтувати 53 малі архітектурні форми через близькість до високовольтної лінії електропередач і газової магістралі; знести хочуть і 14 кіосків безпосередньо біля входу в метро – ті начебто встановлені незаконно. Нарешті, прозвучало, що знести хотіли тільки 9 кіосків, отож шум піднятий даремно.
При цьому всі цифрові дані інформагенції та служби новин телеканалів оприлюднювали з посиланням на тих чи інших речників влади. Так 9, 53 чи 126? Чи в головах чиновників міськдержадміністрації кількарічне панування «космічного мера» залишило воістину невигойні сліди? Чи йдеться про банальне і повсюдне нехлюйство та перманентну брехню як другу натуру чиновного люду?
Далі – ще цікавіші речі. Голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов запевнив, що демонтаж МАФів біля станції «Лісова» відбувається законно. Агентство УНІАН передає його пряму мову так: «По цьому питанню, наскільки я пам’ятаю, я деталей не знаю, але є припис прокурора або слідчого. По цьому питанню мені доповідали на минулому тижні. Ми робимо законні дії і далі будемо їх робити». А ще голова КМДА зазначив, що від діяльності МАФів гроші до міського бюджету не надходили: «Працює тіньовий бізнес, отримує тіньові гроші. Не платять податки. Ми не будемо такий бізнес підтримувати». Він висловив переконання: розвивати торгівлю у столиці треба у нормальних умовах, нормальних приміщеннях.
Вчитаймося ще раз: виявляється, у розумінні голови КМДА (а відтак – і його підлеглих) для руйнації приватної власності (якою є МАФ) і позбавлення людини робочого місця достатньо припису не лише прокурора, а й слідчого.
І ще один, не менш важливий момент: несплата податків – це порушення закону. Що ж виходить? А те, що без рішення суду керівник виконавчої влади у столиці Попов публічно назвав тих, хто працює на ринках (не лише біля метро «Лісова»), законопорушниками.
Приватна власність в Україні існує тільки на папері?
Відкриймо Конституцію України (між іншим, документ прямої дії) і знайдімо у ній те, що стосується колізії, що виникла 16 травня.
Скажімо, таке: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки» (ст. 13). А тим часом у Києві влада останнім часом веде війну майже виключно з малим бізнесом та МАФами, натомість як гриби після дощу ростуть різноманітні «торговельно-розважальні центри», в тому числі і за лічені метри від входів до метро, тобто у зоні, що має бути вільною. Ціни на продукти у таких центрах зазвичай істотно вищі, ніж на ринках, а крім того (і це головне), там стандартний асортимент товарів, тоді як на ринках кияни мають можливість купити продукцію агрофірм середнього розміру та фермерів із усієї України.
А ще в Основному Законі є й таке: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом» (ст. 41). Агов, із ким воює українська держава, що примусово відчужує об’єкти власності і збирається робити це й надалі? Схоже, з малим і середнім бізнесом, а ще – із не надто заможними своїми громадянами, котрі змушені рахувати кожну гривню…
А ось іще: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, … доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62). Несплата податків, тіньовий бізнес, тіньові кошти – все це, ясна річ, порушення правових норм. Тільки як стосовно тих київських підприємців, чиє майно і чиї робочі місця стали об’єктом штурму – чи встановлені ці порушення у визначеному законом порядку? А якщо ні, то чи нестиме відповідальність Олександр Попов за свої публічні звинувачення?
Можуть зауважити: так ятки ж були встановлені у межах охоронних зон газових та електричних комунікацій, усупереч вимогам закону «Про електроенергетику» та Правилам охорони електричних мереж, затвердженим Кабміном. Імовірно, це й справді так. Але ж не віриться, що чимало років (а ринку цьому два десятиліття) торговці працювали без дозволів, що їх ніхто не перевіряв, що численні державні контрольні служби (які годуються за рахунок поборів) не звертали увагу на порушення – і так далі. А якщо справді не звертали увагу, тобто не виконували ті обов’язки, які на них покладені, – то чому не чути про відповідні розслідування і про порушення кримінальних справ за звинуваченням у злісному невиконанні службових обов’язків?
Чи й справді існують підстави для того, про що пише преса – про те, що земля, на якій стоїть ринок, незаконно передана якомусь впливовому бізнесменові, котрий хоче побудувати там черговий торговельно-розважальний центр із паркінгом і для якого не існує всіляких там заборонних зон? Невідомо. Проте за останні роки траплялося чимало подібних історій, що спонукає і в цьому випадку підозрювати владу у грі на користь вельми специфічного великого бізнесу, який не гребує напівкримінальними методами витіснення суперників, оскільки переконаний у своїй безкарності.
Висновки, які не засвоєні в Україні
Звичайно, хаотична забудова МАФами великих площ у столиці – це далеко не найкращий спосіб організації торгівлі. Звичайно, малий і середній бізнес всіляко намагаються ухилитися від сплати податків. Звичайно, владі приємно мати справу із великими бізнесменами – вони є, використовуючи терміни минулих часів, «соціально близькими» до цієї влади, з ними владі неважко порозумітися. Але у кінцевому підсумку виходить якось так, що у програші опиняються і дрібні та середні торговці, і велика маса малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції, одягу, взуття, предметів побуту з усієї України, і переважне число столичних мешканців – тих, хто змушений не шикувати, а рахувати кожну гривню.
Звинувачення ж у несплаті податків та відсутності внаслідок цього достатніх коштів у міському бюджеті є не більше ніж пустими балачками. Головною причиною ухиляння малого і середнього бізнесу від сплати податків, як видається, є постійні побори, якими займаються в інтересах своїх кишень представники різноманітних державних служб. Іншими словами, підприємці платять чималі неофіційні корупційні «податки», а відтак у них залишається не надто багато грошей (та і бажання) платити офіційні податки.
Адже держава в особі своїх офіційних представників порушує конституційні норми щодо рівності форм власності, щодо недоторканності приватної власності, щодо соціального спрямування своєї діяльності тощо. То з якого дива як підприємці, так і переважне число киян мають шанувати цю державну владу?
Так, нині конфлікт між владою та торговцями ринку біля метро «Лісова», за повідомленнями ЗМІ, начебто врегульований. Але ж скільки у Києві було схожих конфліктів, тільки меншого масштабу, в яких однозначними переможцями у боротьбі проти продавців і покупців вийшли влада та щільно пов’язаний із нею великий бізнес, – тільки ці історії не отримали такого широкого розголосу на всю країну?..
Як засвідчує досвід історії, підтримка державним механізмом великого торговельного бізнесу і нищення ним бізнесу малого і середнього веде до помітного росту протестних настроїв. Питання тільки в тому, хто конкретно скористається цими настроями. Так, у Німеччині 1920-х – початку 1930-х років мережі універмагів, використовуючи за підтримки влади механізми нечесної конкуренції, розорили чимале число дрібних торговців. Політичні партії не помічали цієї проблеми – крім однієї, яка й використала у своїх інтересах протестний потенціал дрібних торговців та незадоволених покупців повною мірою. Звалася вона націонал-соціалістичною.
У світі, який звуть «західним» або ж «цивілізованим», із того зроблені належні висновки. Великі супермаркети і дрібні крамнички сусідять та співіснують у розвинених державах Європи, Америки й Азії. І навряд чи десь вистачить припису слідчого чи прокурора для того, щоб фізично зруйнувати чиюсь можливість продовжувати свій бізнес та ліквідувати приватну власність. В Україні ж представники вертикалі виконавчої влади й далі бавляться у дуже небезпечні для економіки та соціальної сфери ігри з приватною власністю і правами підприємців.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У цьому бойовиську вражає не стільки запеклість самого протистояння, скільки гранично цинічна позиція влади та соціально вибухонебезпечний потенціал, закладений у підґрунтя конфлікту.
Вчитаймося у повідомлення, в яких ішлося про дії руйнівників (чи то пак демонтувальників) ринку. В одному з них було сказано, що за приписом прокуратури Деснянського району Києва на Лісовому ринку підлягають демонтажеві 126 незаконно встановлених тимчасових споруд. В іншому повідомленні – що, згідно з приписом прокуратури, необхідно демонтувати 53 малі архітектурні форми через близькість до високовольтної лінії електропередач і газової магістралі; знести хочуть і 14 кіосків безпосередньо біля входу в метро – ті начебто встановлені незаконно. Нарешті, прозвучало, що знести хотіли тільки 9 кіосків, отож шум піднятий даремно.
При цьому всі цифрові дані інформагенції та служби новин телеканалів оприлюднювали з посиланням на тих чи інших речників влади. Так 9, 53 чи 126? Чи в головах чиновників міськдержадміністрації кількарічне панування «космічного мера» залишило воістину невигойні сліди? Чи йдеться про банальне і повсюдне нехлюйство та перманентну брехню як другу натуру чиновного люду?
Далі – ще цікавіші речі. Голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов запевнив, що демонтаж МАФів біля станції «Лісова» відбувається законно. Агентство УНІАН передає його пряму мову так: «По цьому питанню, наскільки я пам’ятаю, я деталей не знаю, але є припис прокурора або слідчого. По цьому питанню мені доповідали на минулому тижні. Ми робимо законні дії і далі будемо їх робити». А ще голова КМДА зазначив, що від діяльності МАФів гроші до міського бюджету не надходили: «Працює тіньовий бізнес, отримує тіньові гроші. Не платять податки. Ми не будемо такий бізнес підтримувати». Він висловив переконання: розвивати торгівлю у столиці треба у нормальних умовах, нормальних приміщеннях.
Вчитаймося ще раз: виявляється, у розумінні голови КМДА (а відтак – і його підлеглих) для руйнації приватної власності (якою є МАФ) і позбавлення людини робочого місця достатньо припису не лише прокурора, а й слідчого.
І ще один, не менш важливий момент: несплата податків – це порушення закону. Що ж виходить? А те, що без рішення суду керівник виконавчої влади у столиці Попов публічно назвав тих, хто працює на ринках (не лише біля метро «Лісова»), законопорушниками.
Приватна власність в Україні існує тільки на папері?
Відкриймо Конституцію України (між іншим, документ прямої дії) і знайдімо у ній те, що стосується колізії, що виникла 16 травня.
Скажімо, таке: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки» (ст. 13). А тим часом у Києві влада останнім часом веде війну майже виключно з малим бізнесом та МАФами, натомість як гриби після дощу ростуть різноманітні «торговельно-розважальні центри», в тому числі і за лічені метри від входів до метро, тобто у зоні, що має бути вільною. Ціни на продукти у таких центрах зазвичай істотно вищі, ніж на ринках, а крім того (і це головне), там стандартний асортимент товарів, тоді як на ринках кияни мають можливість купити продукцію агрофірм середнього розміру та фермерів із усієї України.
А ще в Основному Законі є й таке: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом» (ст. 41). Агов, із ким воює українська держава, що примусово відчужує об’єкти власності і збирається робити це й надалі? Схоже, з малим і середнім бізнесом, а ще – із не надто заможними своїми громадянами, котрі змушені рахувати кожну гривню…
А ось іще: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, … доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62). Несплата податків, тіньовий бізнес, тіньові кошти – все це, ясна річ, порушення правових норм. Тільки як стосовно тих київських підприємців, чиє майно і чиї робочі місця стали об’єктом штурму – чи встановлені ці порушення у визначеному законом порядку? А якщо ні, то чи нестиме відповідальність Олександр Попов за свої публічні звинувачення?
Можуть зауважити: так ятки ж були встановлені у межах охоронних зон газових та електричних комунікацій, усупереч вимогам закону «Про електроенергетику» та Правилам охорони електричних мереж, затвердженим Кабміном. Імовірно, це й справді так. Але ж не віриться, що чимало років (а ринку цьому два десятиліття) торговці працювали без дозволів, що їх ніхто не перевіряв, що численні державні контрольні служби (які годуються за рахунок поборів) не звертали увагу на порушення – і так далі. А якщо справді не звертали увагу, тобто не виконували ті обов’язки, які на них покладені, – то чому не чути про відповідні розслідування і про порушення кримінальних справ за звинуваченням у злісному невиконанні службових обов’язків?
Чи й справді існують підстави для того, про що пише преса – про те, що земля, на якій стоїть ринок, незаконно передана якомусь впливовому бізнесменові, котрий хоче побудувати там черговий торговельно-розважальний центр із паркінгом і для якого не існує всіляких там заборонних зон? Невідомо. Проте за останні роки траплялося чимало подібних історій, що спонукає і в цьому випадку підозрювати владу у грі на користь вельми специфічного великого бізнесу, який не гребує напівкримінальними методами витіснення суперників, оскільки переконаний у своїй безкарності.
Висновки, які не засвоєні в Україні
Звичайно, хаотична забудова МАФами великих площ у столиці – це далеко не найкращий спосіб організації торгівлі. Звичайно, малий і середній бізнес всіляко намагаються ухилитися від сплати податків. Звичайно, владі приємно мати справу із великими бізнесменами – вони є, використовуючи терміни минулих часів, «соціально близькими» до цієї влади, з ними владі неважко порозумітися. Але у кінцевому підсумку виходить якось так, що у програші опиняються і дрібні та середні торговці, і велика маса малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції, одягу, взуття, предметів побуту з усієї України, і переважне число столичних мешканців – тих, хто змушений не шикувати, а рахувати кожну гривню.
Звинувачення ж у несплаті податків та відсутності внаслідок цього достатніх коштів у міському бюджеті є не більше ніж пустими балачками. Головною причиною ухиляння малого і середнього бізнесу від сплати податків, як видається, є постійні побори, якими займаються в інтересах своїх кишень представники різноманітних державних служб. Іншими словами, підприємці платять чималі неофіційні корупційні «податки», а відтак у них залишається не надто багато грошей (та і бажання) платити офіційні податки.
Адже держава в особі своїх офіційних представників порушує конституційні норми щодо рівності форм власності, щодо недоторканності приватної власності, щодо соціального спрямування своєї діяльності тощо. То з якого дива як підприємці, так і переважне число киян мають шанувати цю державну владу?
Так, нині конфлікт між владою та торговцями ринку біля метро «Лісова», за повідомленнями ЗМІ, начебто врегульований. Але ж скільки у Києві було схожих конфліктів, тільки меншого масштабу, в яких однозначними переможцями у боротьбі проти продавців і покупців вийшли влада та щільно пов’язаний із нею великий бізнес, – тільки ці історії не отримали такого широкого розголосу на всю країну?..
Як засвідчує досвід історії, підтримка державним механізмом великого торговельного бізнесу і нищення ним бізнесу малого і середнього веде до помітного росту протестних настроїв. Питання тільки в тому, хто конкретно скористається цими настроями. Так, у Німеччині 1920-х – початку 1930-х років мережі універмагів, використовуючи за підтримки влади механізми нечесної конкуренції, розорили чимале число дрібних торговців. Політичні партії не помічали цієї проблеми – крім однієї, яка й використала у своїх інтересах протестний потенціал дрібних торговців та незадоволених покупців повною мірою. Звалася вона націонал-соціалістичною.
У світі, який звуть «західним» або ж «цивілізованим», із того зроблені належні висновки. Великі супермаркети і дрібні крамнички сусідять та співіснують у розвинених державах Європи, Америки й Азії. І навряд чи десь вистачить припису слідчого чи прокурора для того, щоб фізично зруйнувати чиюсь можливість продовжувати свій бізнес та ліквідувати приватну власність. В Україні ж представники вертикалі виконавчої влади й далі бавляться у дуже небезпечні для економіки та соціальної сфери ігри з приватною власністю і правами підприємців.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
