У Москві люблять повторювати, що будь-які економічні рішення – це суверенне право України; що російське керівництво виступає виключно проти участі нашої країни – як, втім, і інших колишніх радянських республік – у НАТО, тому що вважає, що це призведе до проблем для безпеки самої Росії.
А от інтеграція з Європейським Союзом ніколи не викликала ніяких питань. Адже і для самої Росії Європейський Союз – головний торговий партнер.
І тут, коли виявилося, що зона вільної торгівлі з ЄС цілком може стати для України реальністю, це теж не викликало жодного ентузіазму у керівника уряду сусідньої країни. Путін намалював перед своїми слухачами драматичну картину. Україна, мовляв, стала членом СОТ на вкрай невигідних умовах (Росія стане на вигідних), і в разі створення нею зони вільної торгівлі з Європейським Союзом товари (глава уряду Росії не пояснив, які – українські або європейські) затоплять російський ринок. І тоді партнери Росії у Митному союзі – Білорусь і Казахстан – змушені будуть просити Росію побудувати митний кордон із Україною. Росії просто не буде куди подітися!
Ну, по-перше, навіщо будувати те, що і так побудовано? Між Україною та членами Митного союзу дійсно існує митний кордон – і нікуди не подінеться, доки Росія, а слідом за нею Білорусь і Казахстан не вступлять до СОТ. У режимі вільної торгівлі між нашими країнами величезна кількість вилучень на користь Росії – так що навряд чи продукція з України зможе затопити російський ринок. Зона вільної торгівлі з ЄС може виключно відкрити для нас закриті двері на Захід, але не закрити закриті двері на Схід!
Так для чого ж Путін нас лякає? А для того, щоб у черговий раз запропонувати «хороший варіант» – увійти до складу Митного союзу та Євразійського економічного простору і вже після цього домовлятися з Європейським Союзом. На російських умовах.
Блеф і страхи Путіна
Але це – блеф. Москва спробувала провернути таку авантюру зі вступом до СОТ. Коли до цього вступу було буквально декілька кроків, Путін – чи то від некомпетентності, чи то від щирого бажання ще загальмувати економічний розвиток власної країни і залишити її заручницею кримінально-олігархічних кланів – цей вступ зірвав. Він запропонував, щоб до СОТ вступав тоді ще не створений Митний союз. Але швидко виявилося, що це неможливо. І тепер країни Митного союзу вступають до СОТ окремо. Ясно, що Казахстан і Білорусь не зможуть скористатися російськими успіхами. У Росії – одна вагa у світі, у Казахстану – іншa, у Білорусі – третя.
Єдине, що набула б Україна в разі вступу до Митного союзу, – це свободу рук для російських «олігархів». А зовсім не можливість особливої атмосфери на переговорах із європейцями.
Путін усе це чудово знає. Але продовжує наполягати на своєму, незважаючи на те, що українське керівництво оголосило підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС пріоритетним завданням для країни.
Це і лякає російського прем’єра: він не хоче, щоб в український економіці з’явилися хоч якісь правила. І, поки ще не пізно, відтягує Україну від цивілізованого світу, пропонуючи їй як альтернативу свої інтеграційні симулякри.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
А от інтеграція з Європейським Союзом ніколи не викликала ніяких питань. Адже і для самої Росії Європейський Союз – головний торговий партнер.
І тут, коли виявилося, що зона вільної торгівлі з ЄС цілком може стати для України реальністю, це теж не викликало жодного ентузіазму у керівника уряду сусідньої країни. Путін намалював перед своїми слухачами драматичну картину. Україна, мовляв, стала членом СОТ на вкрай невигідних умовах (Росія стане на вигідних), і в разі створення нею зони вільної торгівлі з Європейським Союзом товари (глава уряду Росії не пояснив, які – українські або європейські) затоплять російський ринок. І тоді партнери Росії у Митному союзі – Білорусь і Казахстан – змушені будуть просити Росію побудувати митний кордон із Україною. Росії просто не буде куди подітися!
Ну, по-перше, навіщо будувати те, що і так побудовано? Між Україною та членами Митного союзу дійсно існує митний кордон – і нікуди не подінеться, доки Росія, а слідом за нею Білорусь і Казахстан не вступлять до СОТ. У режимі вільної торгівлі між нашими країнами величезна кількість вилучень на користь Росії – так що навряд чи продукція з України зможе затопити російський ринок. Зона вільної торгівлі з ЄС може виключно відкрити для нас закриті двері на Захід, але не закрити закриті двері на Схід!
Так для чого ж Путін нас лякає? А для того, щоб у черговий раз запропонувати «хороший варіант» – увійти до складу Митного союзу та Євразійського економічного простору і вже після цього домовлятися з Європейським Союзом. На російських умовах.
Блеф і страхи Путіна
Але це – блеф. Москва спробувала провернути таку авантюру зі вступом до СОТ. Коли до цього вступу було буквально декілька кроків, Путін – чи то від некомпетентності, чи то від щирого бажання ще загальмувати економічний розвиток власної країни і залишити її заручницею кримінально-олігархічних кланів – цей вступ зірвав. Він запропонував, щоб до СОТ вступав тоді ще не створений Митний союз. Але швидко виявилося, що це неможливо. І тепер країни Митного союзу вступають до СОТ окремо. Ясно, що Казахстан і Білорусь не зможуть скористатися російськими успіхами. У Росії – одна вагa у світі, у Казахстану – іншa, у Білорусі – третя.
Єдине, що набула б Україна в разі вступу до Митного союзу, – це свободу рук для російських «олігархів». А зовсім не можливість особливої атмосфери на переговорах із європейцями.
Путін усе це чудово знає. Але продовжує наполягати на своєму, незважаючи на те, що українське керівництво оголосило підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС пріоритетним завданням для країни.
Це і лякає російського прем’єра: він не хоче, щоб в український економіці з’явилися хоч якісь правила. І, поки ще не пізно, відтягує Україну від цивілізованого світу, пропонуючи їй як альтернативу свої інтеграційні симулякри.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
