Люк Гардінґ працює в Росії не перший рік, має в Москві родину, діти там ходять до школи. Але в суботу, коли він повертався додому, в аеропорту Шереметьєво його паспорт викликав особливу увагу прикордонників.
«Хтось щез з моїм паспортом у бічній кімнаті, а потім хутенько з’явився знову і каже: «для Вас Російська Федерація закрита», – розповідає Гардінґ в інтерв’ю Радіо Свобода.
Останні два місяці Люк Гардінґ перебував у Лондоні, де писав книжку про ті матеріали, які сайт WikiLeaks опублікував про Росію. Також він готував публікації на цю тему і для газети. Деякі з повідомлень на WikiLeaks були далеко не приємні для російського керівництва, деякі цитують американських дипломатів, що називають Росію «фактично мафіозною державою».
На його думку, саме ці публікації і стали причиною для того, щоб його більше не впустили в країну.
Редактор газети The Guardian Алан Расбріджер заявив, що вигнання кореспондента є «подією, що вселяє занепокоєння, і має наслідки для свободи преси». Британські дипломатичні служби заявляють, що чекають на «роз’яснення цього рішення».
Видворення не стало дивиною
Із огляду на теми, над якими працював Люк Гардінґ в Росії, видворення його не дуже здивувало. Його непорозуміння з російською владою почалося чотири роки тому, коли Гардінґ писав про отруєння колишнього російського офіцера спецслужб Олександра Литвиненка в Лондоні. Потім «справи погіршилися», коли Гардінґ вирішив поїхати на Кавказ і записати розмову з батьком чоловіка, який здійснив самогубчий вибух у московському метро.
У листопаді Гардінґа попередили, що акредитацію йому не продовжать і що до кінця року він має забратися з Росії. Під час однієї з таких «профілактичних бесід» із представниками служби безпеки Гардінґ зрозумів, що рано чи пізно влада знайде привід для його видворення.
«Я їм кажу: ви розумієте, що це буде скандал, ви дійсно цього хочете? Я буду скаржитися в британське посольство та в уряд. А їм, здається, було байдуже. А це вже був знак, що рішення було ухвалено десь нагорі», – каже він.
Закордонні журналісти, які обговорюють долю свого колеги, розходяться з думках щодо того, чи варто було сунути голову в зашморг. Як пише московська кореспондентка журналу Foreign Policy Джулія Йоффе, журналісти в Росії, і особливо російські, весь час стоять перед вибором: публікувати історію і стати мучеником чи промовчати.
«Для російських журналістів є інші правила. Нас, іноземців, як свідчить випадок з Гардінґом, можуть вигнати з країни, що, звичайно, неприємно, коли маєш тут закорінене життя, але принаймні не поб’ють і не вб’ють. Але правила все ж таки є і для нас. Вони одночасно і суворі і непередбачливі», – каже вона.
Працюючи в Росії, говорить американська журналістка, всі журналісти мають навчитися ступати обережно.
«Хтось щез з моїм паспортом у бічній кімнаті, а потім хутенько з’явився знову і каже: «для Вас Російська Федерація закрита», – розповідає Гардінґ в інтерв’ю Радіо Свобода.
Останні два місяці Люк Гардінґ перебував у Лондоні, де писав книжку про ті матеріали, які сайт WikiLeaks опублікував про Росію. Також він готував публікації на цю тему і для газети. Деякі з повідомлень на WikiLeaks були далеко не приємні для російського керівництва, деякі цитують американських дипломатів, що називають Росію «фактично мафіозною державою».
На його думку, саме ці публікації і стали причиною для того, щоб його більше не впустили в країну.
Редактор газети The Guardian Алан Расбріджер заявив, що вигнання кореспондента є «подією, що вселяє занепокоєння, і має наслідки для свободи преси». Британські дипломатичні служби заявляють, що чекають на «роз’яснення цього рішення».
Видворення не стало дивиною
Із огляду на теми, над якими працював Люк Гардінґ в Росії, видворення його не дуже здивувало. Його непорозуміння з російською владою почалося чотири роки тому, коли Гардінґ писав про отруєння колишнього російського офіцера спецслужб Олександра Литвиненка в Лондоні. Потім «справи погіршилися», коли Гардінґ вирішив поїхати на Кавказ і записати розмову з батьком чоловіка, який здійснив самогубчий вибух у московському метро.
У листопаді Гардінґа попередили, що акредитацію йому не продовжать і що до кінця року він має забратися з Росії. Під час однієї з таких «профілактичних бесід» із представниками служби безпеки Гардінґ зрозумів, що рано чи пізно влада знайде привід для його видворення.
«Я їм кажу: ви розумієте, що це буде скандал, ви дійсно цього хочете? Я буду скаржитися в британське посольство та в уряд. А їм, здається, було байдуже. А це вже був знак, що рішення було ухвалено десь нагорі», – каже він.
Закордонні журналісти, які обговорюють долю свого колеги, розходяться з думках щодо того, чи варто було сунути голову в зашморг. Як пише московська кореспондентка журналу Foreign Policy Джулія Йоффе, журналісти в Росії, і особливо російські, весь час стоять перед вибором: публікувати історію і стати мучеником чи промовчати.
«Для російських журналістів є інші правила. Нас, іноземців, як свідчить випадок з Гардінґом, можуть вигнати з країни, що, звичайно, неприємно, коли маєш тут закорінене життя, але принаймні не поб’ють і не вб’ють. Але правила все ж таки є і для нас. Вони одночасно і суворі і непередбачливі», – каже вона.
Працюючи в Росії, говорить американська журналістка, всі журналісти мають навчитися ступати обережно.
