В межах цього проекту проводився збір інформації про існуючі на місцевому рівні практики енергозбереження у житлово-комунальному господарстві. Фахівці організації вивчили понад дві сотні пропозицій. Аналізували і типові проекти, профінансовані із державного та місцевих бюджетів, і унікальні інноваційні проекти, гроші на які надійшли завдяки кредитам і приватним інвесторам.
Господарства використовують, зокрема, сонячну енергію, а також такі види палива, як відходи деревини, солому тощо. Крім того, у ЖКГ застосовують сучасні технології, встановлюють енергоефективне обладнання та додаткове устаткування. Однак, якщо оцінювати всеукраїнський масштаб, принципу енергозбереження в більшості житлово-комунальних господарств не дотримуються, стверджують експерти.
Енергорозбазарювання чи енергозбереження?
Про те, що Україні слід розвивати технології енергозбереження, альтернативні джерела енергії, говорять вже близько двадцяти років. Але віз і нині там. На один долар продукції в Україні витрачають, за даними експертів, у чотири рази більше палива, ніж у державах ЄС. Водночас залежність України від поставок енергоносіїв з-за кордону (зокрема, Росії), не зменшується. Як наслідок – можна говорити скоріше не про енергозбереження, а про «енергорозбазарювання», зокрема – у житлово-комунальному господарстві.
Тим часом комунальні послуги для українців стають все дорожчими. Як і більшість громадян України, львів’янка Меланія відчуває це на своєму гаманці. «Я пенсіонерка, отримую пенсію 1230 гривень. За однокімнатну квартиру плачу 394 гривні. Раніше було 200. Я живу на останньому поверсі, постійно протікає вода. До того ж, коли на вулиці тепло – батареї такі гарячі, що неможна доторкнутися! Яке ж це енергозбереження? Я думаю, що влада не хоче ніякого енергозбереження чи економії – їй вигідно, щоб люди побільше платили», - вважає пенсіонерка.
Неекономне використання енергоресурсів і неефективна система управління - ось дві найгостріші недуги українського ЖКГ, говорить Любомир Чорній, голова правління Центру громадської експертизи. «Є різниця: просто стоїть людина і соває закинуте в топку вугілля або, в іншому випадку, запроваджується лінія автоматичної подачі палива і дає можливість заощаджувати? Є різниця! Ми маємо приклади двох чи трьох проектів по Україні, де просто за рахунок адміністративних заходів вдалося скоротити використання енергоресурсів. По Львівській області енергозберігаючий ефект досягнуто за рахунок зменшення діаметру труби. У радянський період поставили одну трубу для постачання води, а зараз порахували: труба недозавантажена, а тиск доводиться підтримувати високий. То є різниця підтримувати його на трубу діаметром у 20 сантиметрів чи на трубу 15 сантиметрів?» Різниця суттєва, пояснює Чорній, адже енерговитрати є абсолютно різними.
Ефективні ідеї на місцях
Навіть малі проекти із енергозбереження, вартістю 25-50 тисяч гривень, дозволяють щороку заощаджувати до 30 тисяч гривень. (Такі, невеликі, проекти втілюють, переважно, у селах). Середній проект - для централізованих міських мереж - коштує від трьох до семи мільйонів гривень. Їх можна окупити за період від 2 до 6 років, зауважує Любомир Чорній. Він наводить приклади розробок у забезпеченні приміщень теплом, коли використовується мінімум електроенергії і створюються умови для економії коштів. «Є системи, які споживають мінімальний обсяг електроенергії, але при цьому дають гарну тепловіддачу. Певного типу кабель прокладається в стінах, він нагріває її, стіна, в свою чергу, перетворюється у великий радіатор. Дуже сильного нагріву не відбувається, але цього тепла фактично вистачає, аби розігріти приміщення, підтримувати температуру, визначену нормами. При цьому ставлять ще й електроакумулятори, щоб у нічний час енергія накопичувалася за дешевим тарифом. А зранку акумулятор починає віддавати енергію, і за 2-3 години за рахунок віддачі тепла зі стіни повітря в приміщенні достатньо нагріте, щоб, наприклад, працювати цілий робочий день».
Найбільш вдалими проектами фахівці називають так звану когенерацію (комбіноване виробництво електричної та теплової енергії), геліоколектори та теплові насоси. Такі ідеї впроваджують практично в усіх регіонах України, говорить керівник соціологічних проектів Центру громадської експертизи,
Наталія Ходько. «Є типові, поширені проекти, такі, як заміна котлів, заміна насосів, впровадження автоматизації, систем обліку. Така річ, як когенераційні установки теж працюють по всій Україні. Але є і регіональна специфіка: наприклад, західні регіони і Полісся частіше реалізують проекти з переходу на використання місцевих видів палива, переважно деревини, відходів деревообробки і торфобрикетів. На півдні – частіше використовують сонячну енергію, сонячні колектори для гарячого водопостачання. В Запоріжжі в літній період постачання гарячої води забезпечують за рахунок тепла скидних вод Запоріжсталі».
Хоча б мінімальна економія
Проблеми України, як однієї із найбільш неекономних держав за витратами енергії виникли не через брак інновацій, винахідників, ентузіастів, зауважує експерт Роман Ніцович. Ідеї та люди є, не вистачає організації. І якщо держава не здатна тут зарадити, варто організовуватися самим. «Є сенс спуститися на мікрорівень. Адже є багато пілотних проектів, наприклад, встановлення сонячного колектора на дах школи, або енергоощадного котла в одному з дитсадків. Поставили - зекономили. Вочевидь, треба спускатися на рівень територіальних громад, громадських організацій. У цій галузі є потреба самоорганізації громадян».
Навіть якщо у під’їзді не буде розбитих вікон, це вже – енергозбереження, яке дозволить суттєво зекономити, навіть без упровадження модернових інноваційних проектів. На цьому наголошує Андрій Щербина, який керує житловим господарством одного із найбільших районів Києва.
ЖКГ України перебуває в такому стані, що слід вести мову не про нові технології, а про елементарний порядок у ньому, впевнений він. «Цілі вікна в під’їздах і щільно зачинені двері в них - це вже робота з енергозбереження. Ще одне - необхідно встановлювати теплові лічильники на будинки. Зараз не всі будинки мають такі лічильники – ними, в основному, оснащені приватні будинки і новобудови. А реалізація таких технологій у багатоповерхівках, тим більше комунальної власності, потребує значних коштів».
Дві третини всіх проектів із енергозбереження у ЖКГ втілюють зараз у сфері теплопостачання. Натомість ці проекти рідко впроваджують для поліпшення теплозахисних властивостей житлових будинків. Хоча більшість багатоквартирних будинків в Україні мають низьку енергоефективність. Як наслідок - витрати енергоносіїв є набагато вищими, ніж в інших державах Європи. Тим часом ціни на ці витратні енергоносії продовжують йти вгору.
Господарства використовують, зокрема, сонячну енергію, а також такі види палива, як відходи деревини, солому тощо. Крім того, у ЖКГ застосовують сучасні технології, встановлюють енергоефективне обладнання та додаткове устаткування. Однак, якщо оцінювати всеукраїнський масштаб, принципу енергозбереження в більшості житлово-комунальних господарств не дотримуються, стверджують експерти.
Енергорозбазарювання чи енергозбереження?
Про те, що Україні слід розвивати технології енергозбереження, альтернативні джерела енергії, говорять вже близько двадцяти років. Але віз і нині там. На один долар продукції в Україні витрачають, за даними експертів, у чотири рази більше палива, ніж у державах ЄС. Водночас залежність України від поставок енергоносіїв з-за кордону (зокрема, Росії), не зменшується. Як наслідок – можна говорити скоріше не про енергозбереження, а про «енергорозбазарювання», зокрема – у житлово-комунальному господарстві.
Тим часом комунальні послуги для українців стають все дорожчими. Як і більшість громадян України, львів’янка Меланія відчуває це на своєму гаманці. «Я пенсіонерка, отримую пенсію 1230 гривень. За однокімнатну квартиру плачу 394 гривні. Раніше було 200. Я живу на останньому поверсі, постійно протікає вода. До того ж, коли на вулиці тепло – батареї такі гарячі, що неможна доторкнутися! Яке ж це енергозбереження? Я думаю, що влада не хоче ніякого енергозбереження чи економії – їй вигідно, щоб люди побільше платили», - вважає пенсіонерка.
Неекономне використання енергоресурсів і неефективна система управління - ось дві найгостріші недуги українського ЖКГ, говорить Любомир Чорній, голова правління Центру громадської експертизи. «Є різниця: просто стоїть людина і соває закинуте в топку вугілля або, в іншому випадку, запроваджується лінія автоматичної подачі палива і дає можливість заощаджувати? Є різниця! Ми маємо приклади двох чи трьох проектів по Україні, де просто за рахунок адміністративних заходів вдалося скоротити використання енергоресурсів. По Львівській області енергозберігаючий ефект досягнуто за рахунок зменшення діаметру труби. У радянський період поставили одну трубу для постачання води, а зараз порахували: труба недозавантажена, а тиск доводиться підтримувати високий. То є різниця підтримувати його на трубу діаметром у 20 сантиметрів чи на трубу 15 сантиметрів?» Різниця суттєва, пояснює Чорній, адже енерговитрати є абсолютно різними.
Ефективні ідеї на місцях
Навіть малі проекти із енергозбереження, вартістю 25-50 тисяч гривень, дозволяють щороку заощаджувати до 30 тисяч гривень. (Такі, невеликі, проекти втілюють, переважно, у селах). Середній проект - для централізованих міських мереж - коштує від трьох до семи мільйонів гривень. Їх можна окупити за період від 2 до 6 років, зауважує Любомир Чорній. Він наводить приклади розробок у забезпеченні приміщень теплом, коли використовується мінімум електроенергії і створюються умови для економії коштів. «Є системи, які споживають мінімальний обсяг електроенергії, але при цьому дають гарну тепловіддачу. Певного типу кабель прокладається в стінах, він нагріває її, стіна, в свою чергу, перетворюється у великий радіатор. Дуже сильного нагріву не відбувається, але цього тепла фактично вистачає, аби розігріти приміщення, підтримувати температуру, визначену нормами. При цьому ставлять ще й електроакумулятори, щоб у нічний час енергія накопичувалася за дешевим тарифом. А зранку акумулятор починає віддавати енергію, і за 2-3 години за рахунок віддачі тепла зі стіни повітря в приміщенні достатньо нагріте, щоб, наприклад, працювати цілий робочий день».
Найбільш вдалими проектами фахівці називають так звану когенерацію (комбіноване виробництво електричної та теплової енергії), геліоколектори та теплові насоси. Такі ідеї впроваджують практично в усіх регіонах України, говорить керівник соціологічних проектів Центру громадської експертизи,
Наталія Ходько. «Є типові, поширені проекти, такі, як заміна котлів, заміна насосів, впровадження автоматизації, систем обліку. Така річ, як когенераційні установки теж працюють по всій Україні. Але є і регіональна специфіка: наприклад, західні регіони і Полісся частіше реалізують проекти з переходу на використання місцевих видів палива, переважно деревини, відходів деревообробки і торфобрикетів. На півдні – частіше використовують сонячну енергію, сонячні колектори для гарячого водопостачання. В Запоріжжі в літній період постачання гарячої води забезпечують за рахунок тепла скидних вод Запоріжсталі».
Хоча б мінімальна економія
Проблеми України, як однієї із найбільш неекономних держав за витратами енергії виникли не через брак інновацій, винахідників, ентузіастів, зауважує експерт Роман Ніцович. Ідеї та люди є, не вистачає організації. І якщо держава не здатна тут зарадити, варто організовуватися самим. «Є сенс спуститися на мікрорівень. Адже є багато пілотних проектів, наприклад, встановлення сонячного колектора на дах школи, або енергоощадного котла в одному з дитсадків. Поставили - зекономили. Вочевидь, треба спускатися на рівень територіальних громад, громадських організацій. У цій галузі є потреба самоорганізації громадян».
Навіть якщо у під’їзді не буде розбитих вікон, це вже – енергозбереження, яке дозволить суттєво зекономити, навіть без упровадження модернових інноваційних проектів. На цьому наголошує Андрій Щербина, який керує житловим господарством одного із найбільших районів Києва.
ЖКГ України перебуває в такому стані, що слід вести мову не про нові технології, а про елементарний порядок у ньому, впевнений він. «Цілі вікна в під’їздах і щільно зачинені двері в них - це вже робота з енергозбереження. Ще одне - необхідно встановлювати теплові лічильники на будинки. Зараз не всі будинки мають такі лічильники – ними, в основному, оснащені приватні будинки і новобудови. А реалізація таких технологій у багатоповерхівках, тим більше комунальної власності, потребує значних коштів».
Дві третини всіх проектів із енергозбереження у ЖКГ втілюють зараз у сфері теплопостачання. Натомість ці проекти рідко впроваджують для поліпшення теплозахисних властивостей житлових будинків. Хоча більшість багатоквартирних будинків в Україні мають низьку енергоефективність. Як наслідок - витрати енергоносіїв є набагато вищими, ніж в інших державах Європи. Тим часом ціни на ці витратні енергоносії продовжують йти вгору.
