Прикладом високоякісного функціонування страхової медицини є Німеччина, говорять фахівці. І тут, якщо хвороба загрожує життю людини, вона отримує потрібну медичну допомогу незалежно від розміру своїх внесків до фондів обов’язкового медичного страхування. Хоча держава регулює ситуацію. Зокрема, коли вагітна жінка вирішила робити УЗІ щомісяця, її можуть обмежити: за час вагітності таке дослідження здійснюють лише тричі (якщо вагітність проходить нормально). Однак, якщо є загрозу життю хворого – він одержить медичну допомогу в будь-якому разі.
Страхова перспектива
В умовах постійного браку коштів на медичну галузь, пропозиція запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні виглядає заманливо. Мовляв, більше грошей, які скеровуватимуть до спеціальних страхових фондів, підтримають цю галузь. Але проблема не тільки в браку коштів, проблема і в тому, як їх витрачати, констатує Ірина Акімова. «Якщо провести аналогію із болючою темою ЖКГ… Якщо бракує грошей на покриття тарифу, а цей тариф передбачає трубу з гарячою водою і сімдесят відсотків втрат? Що варто робити? Нам варто шукати гроші, щоб збільшувати тарифи, чи нам слід ремонтувати трубу і мати тариф на рівні, який примусить підприємство із надання послуги тримати його на економічно обґрунтованому рівні? Напевно – друге! Те ж саме – у системі охорони здоров’я. У майбутньому, коли система стане більш цивілізованою, безперечно передбачається запровадження обов’язкового медичного страхування. За оцінками фахівців, це можна зробити не раніше, ніж через три роки».
Перед запровадженням обов’язкової страхової медицини варто реформувати нинішню, бюджету медицину, вважає Ірина Акімова. При цьому варто не забувати, що поява обов’язкового медичного страхування – це поява ще одного податку. «Є і другий бік цієї медалі… Ми можемо запровадити обов’язкове медичне страхування. Тоді питання – хто за нього платитиме? І які наслідки будуть для суспільства? Платити в будь-якому разі повинні або працедавці для працівників, або місцеві органи самоврядування для тих, хто не працює (пенсіонерів, дітей). Чи здатна зараз економічна система України, бізнес (зокрема, малий) платити ще один, додатковий податок?».
Зараз в Україні діють два види страхування - добровільне (це страхування у приватних компаніях) і обов’язкове загальнодержавне медичне страхування. Хоча друге - лише на стадії розробки, зауважує народний депутат, член комітету з питань охорони здоров’я Лілія Григорович. «Справжнього закону про загальне обов’язкове державне медичне страхування в Україні ще не прийняли, тому загальнообов’язкового страхування в Україні немає. Чому? Очевидно, найбільша проблема в добрій волі – парламентарів, влади, уряду, врешті-решт, у добрій волі медичної громадськості», - вважає вона.
Водночас, майже всі країни-сусідки України (Росія, Молдова, держави Балтії) запровадили страхову медицину, яка виправдовує себе, зазначає Лілія Григорович. Українці постійно нарікають на нинішню систему охорони здоров’я, і страхова медицина це єдино розумний вихід з ситуації. «Медичне страхування в Європі відіграє важливу роль. Крім інших позитивів, стає зрозумілою вартість здоров’я, ціна здоров’я… Бонуси за те, що людина не хворіє, - це наглядне пояснення цих цінностей», - говорить депутат.
Звідки гроші?
У жодній країні світу, де діє страхова медицина, держава не є пасивним спостерігачем у цій галузі, зауважує економіст Олександр Жолудь. Держава платить за своїх соціально незахищених громадян. У решті випадків платить споживач медичних послуг - сам працівник. Він може або самостійно віддавати частину зарплати на медичне обслуговування, або за нього це зробить працедавець. Однак, тут, за словами економіста, виникає низка питань: «Які послуги ми будемо дозволяти надавати без страхової медицини, а які лише за страховою? Який рівень послуг ми організуємо? На сьогоднішній день все ж наша медична система за якістю поступається системам розвинених країн. Відповідно, знову-таки питання, чи ми маємо виробляти для страхової медицини таку систему, щоб вона надавала послуги на рівні розвинутих країн чи на тому рівні, який ми маємо зараз».
Поява обов’язкового медичного страхування можлива тільки у заможному суспільстві, констатує президент Спілки орендарів і підприємців України Віктор Хмільовський. «За будь-яке страхування має платити застрахована особа. Питання треба вирішувати стосовно підняття доходів громадян, підвищення заробітної плати. Сам громадянин, сам найманий працівник, хай і розпоряджається своїми коштами», - вважає Хмільовський.
Зі свого боку, колишній міністр охорони здоров'я Микола Поліщук заявляв, що медстрахуванням людей має опікуватися саме держава, а не приватні структури. На його думку, соціальне медичне страхування повинно бути обов’язково і «його повинно виконувати державна структура – Фонд соціального забезпечення».
Якісна медицина безкоштовною не буває, кажуть самі ж лікарі. Як зазначали експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я, країна, що на фінансування системи охорони здоров'я виділяє менше п’яти відсотків ВВП, сама ж і руйнує цю систему. Навіть якщо йдеться про витрати на не страхову медицину.
В Україні на охорону здоров’я витрачають трохи більше трьох відсотків ВВП.
Страхова перспектива
В умовах постійного браку коштів на медичну галузь, пропозиція запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні виглядає заманливо. Мовляв, більше грошей, які скеровуватимуть до спеціальних страхових фондів, підтримають цю галузь. Але проблема не тільки в браку коштів, проблема і в тому, як їх витрачати, констатує Ірина Акімова. «Якщо провести аналогію із болючою темою ЖКГ… Якщо бракує грошей на покриття тарифу, а цей тариф передбачає трубу з гарячою водою і сімдесят відсотків втрат? Що варто робити? Нам варто шукати гроші, щоб збільшувати тарифи, чи нам слід ремонтувати трубу і мати тариф на рівні, який примусить підприємство із надання послуги тримати його на економічно обґрунтованому рівні? Напевно – друге! Те ж саме – у системі охорони здоров’я. У майбутньому, коли система стане більш цивілізованою, безперечно передбачається запровадження обов’язкового медичного страхування. За оцінками фахівців, це можна зробити не раніше, ніж через три роки».
Перед запровадженням обов’язкової страхової медицини варто реформувати нинішню, бюджету медицину, вважає Ірина Акімова. При цьому варто не забувати, що поява обов’язкового медичного страхування – це поява ще одного податку. «Є і другий бік цієї медалі… Ми можемо запровадити обов’язкове медичне страхування. Тоді питання – хто за нього платитиме? І які наслідки будуть для суспільства? Платити в будь-якому разі повинні або працедавці для працівників, або місцеві органи самоврядування для тих, хто не працює (пенсіонерів, дітей). Чи здатна зараз економічна система України, бізнес (зокрема, малий) платити ще один, додатковий податок?».
Зараз в Україні діють два види страхування - добровільне (це страхування у приватних компаніях) і обов’язкове загальнодержавне медичне страхування. Хоча друге - лише на стадії розробки, зауважує народний депутат, член комітету з питань охорони здоров’я Лілія Григорович. «Справжнього закону про загальне обов’язкове державне медичне страхування в Україні ще не прийняли, тому загальнообов’язкового страхування в Україні немає. Чому? Очевидно, найбільша проблема в добрій волі – парламентарів, влади, уряду, врешті-решт, у добрій волі медичної громадськості», - вважає вона.
Водночас, майже всі країни-сусідки України (Росія, Молдова, держави Балтії) запровадили страхову медицину, яка виправдовує себе, зазначає Лілія Григорович. Українці постійно нарікають на нинішню систему охорони здоров’я, і страхова медицина це єдино розумний вихід з ситуації. «Медичне страхування в Європі відіграє важливу роль. Крім інших позитивів, стає зрозумілою вартість здоров’я, ціна здоров’я… Бонуси за те, що людина не хворіє, - це наглядне пояснення цих цінностей», - говорить депутат.
Звідки гроші?
У жодній країні світу, де діє страхова медицина, держава не є пасивним спостерігачем у цій галузі, зауважує економіст Олександр Жолудь. Держава платить за своїх соціально незахищених громадян. У решті випадків платить споживач медичних послуг - сам працівник. Він може або самостійно віддавати частину зарплати на медичне обслуговування, або за нього це зробить працедавець. Однак, тут, за словами економіста, виникає низка питань: «Які послуги ми будемо дозволяти надавати без страхової медицини, а які лише за страховою? Який рівень послуг ми організуємо? На сьогоднішній день все ж наша медична система за якістю поступається системам розвинених країн. Відповідно, знову-таки питання, чи ми маємо виробляти для страхової медицини таку систему, щоб вона надавала послуги на рівні розвинутих країн чи на тому рівні, який ми маємо зараз».
Поява обов’язкового медичного страхування можлива тільки у заможному суспільстві, констатує президент Спілки орендарів і підприємців України Віктор Хмільовський. «За будь-яке страхування має платити застрахована особа. Питання треба вирішувати стосовно підняття доходів громадян, підвищення заробітної плати. Сам громадянин, сам найманий працівник, хай і розпоряджається своїми коштами», - вважає Хмільовський.
Зі свого боку, колишній міністр охорони здоров'я Микола Поліщук заявляв, що медстрахуванням людей має опікуватися саме держава, а не приватні структури. На його думку, соціальне медичне страхування повинно бути обов’язково і «його повинно виконувати державна структура – Фонд соціального забезпечення».
Якісна медицина безкоштовною не буває, кажуть самі ж лікарі. Як зазначали експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я, країна, що на фінансування системи охорони здоров'я виділяє менше п’яти відсотків ВВП, сама ж і руйнує цю систему. Навіть якщо йдеться про витрати на не страхову медицину.
В Україні на охорону здоров’я витрачають трохи більше трьох відсотків ВВП.
