Торік банки сформували фінансовий ресурс, який теоретично могли б отримати великі промислові підприємства чи представники малого і середнього бізнесу. За даними першого заступника голови парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності Станіслава Аржевітіна, майже 140 мільярдів гривень банки вклали в короткотермінові цінні папери уряду.
«Банківська система підготувалася до процесу кредитування, мобілізувала ресурси. Потрібні тільки позичальники, які б скористалися чи подали якісні проекти, а це вже реальний сектор економіки», – каже Аржевітін.
Гроші потрібніші державі?
Але замість реального сектора кредитами більше користуються галузі, які гарантують швидке повернення грошей, – приміром, торгівля. Чому фінансові установи і виробники не можуть знайти спільної мови? Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко наводить цілий список причин: «Фінансова неспроможність багатьох підприємств, незахищеність кредиторів, наявність короткої ресурсної бази – немає довгострокових ресурсів, і це проблема, через яку ми не можемо кредитувати. Четверте, що нам заважає: держава з великим дефіцитом бюджету є конкурентом економіки. По суті, весь приріст ресурсів, який у нас був за рахунок депозитів, пішов на зростання цінних паперів держави в активах банків».
Керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький рецепт пожвавлення кредитування бачить так: «Треба продовжити курс на зменшення інфляції, треба продовжити політику оптимальних процентних ставок і, звичайно ж, щоб відновилася довіра повною мірою, потрібно зробити законодавчі кроки щодо захисту прав як тих, хто видає гроші, так і дебіторів».
Між зниженням рівня інфляції і доступністю кредитів є ще одна ланка – депозити. Про них прем’єр у своїй заяві не згадав, хоча саме за їхньої допомоги можна визначити, як пересічні громадяни оцінюють показник інфляції. Чи довірятимуть вони банкам свої гроші, якщо депозитні ставки становитимуть офіційно задекларовані 9 відсотків? Здається, в такому разі значна частина українців шукатиме інші можливості використання заощаджень.
«Банківська система підготувалася до процесу кредитування, мобілізувала ресурси. Потрібні тільки позичальники, які б скористалися чи подали якісні проекти, а це вже реальний сектор економіки», – каже Аржевітін.
Гроші потрібніші державі?
Але замість реального сектора кредитами більше користуються галузі, які гарантують швидке повернення грошей, – приміром, торгівля. Чому фінансові установи і виробники не можуть знайти спільної мови? Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко наводить цілий список причин: «Фінансова неспроможність багатьох підприємств, незахищеність кредиторів, наявність короткої ресурсної бази – немає довгострокових ресурсів, і це проблема, через яку ми не можемо кредитувати. Четверте, що нам заважає: держава з великим дефіцитом бюджету є конкурентом економіки. По суті, весь приріст ресурсів, який у нас був за рахунок депозитів, пішов на зростання цінних паперів держави в активах банків».
Керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький рецепт пожвавлення кредитування бачить так: «Треба продовжити курс на зменшення інфляції, треба продовжити політику оптимальних процентних ставок і, звичайно ж, щоб відновилася довіра повною мірою, потрібно зробити законодавчі кроки щодо захисту прав як тих, хто видає гроші, так і дебіторів».
Між зниженням рівня інфляції і доступністю кредитів є ще одна ланка – депозити. Про них прем’єр у своїй заяві не згадав, хоча саме за їхньої допомоги можна визначити, як пересічні громадяни оцінюють показник інфляції. Чи довірятимуть вони банкам свої гроші, якщо депозитні ставки становитимуть офіційно задекларовані 9 відсотків? Здається, в такому разі значна частина українців шукатиме інші можливості використання заощаджень.
