Слово «вертеп» має кілька значень. Це, власне, зображення сцени народження Ісуса Христа в яслах – (фігури Святого Йосипа, Діви Марії, Ісуса, пастушків із ягнятками – можна побачити майже в кожному українському храмі, а також у деяких домівках); також це двоповерховий театр маріонеток із біблійними сюжетами; і драматична вистава на релігійну тематику.
Мистецтво вертепу
У козацько-гетьманські часи українська церква схвалювала поширення мандрівних вертепів, стверджує релігієзнавець Дмитро Степовик. Тоді книжки були дорогим задоволенням, і більшість людей могли дізнатися про біблійні сюжети саме через вертепні вистави. «Вертепний театр був прекрасним візуальним засобом донесення благої вістки про Різдво Господа Ісуса Христа до найширших мас народу. І ця традиція поширюється тепер, тому що це увійшло в духовну культуру українського народу. Одноактне представлення Різдва є уже в храмі, а отже, а те, що у храмі – воно освячене традицією», – говорить релігієзнавець.
Перші згадки про український вертеп датуються 17 століттям, а першими акторами були члени Київського та Львівського братств, а також студенти Києво-Могилянської академії. У живій виставі, в якій грає переважно молодь, можуть бути різні персонажі – Ангел, Чорт, Пастушки, Цар Ірод та інші, зазначає етнограф, провідний спеціаліст Музею архітектури і побуту України в Києві Романа Кобальчинська. «Це цілі театральні вистави. З вертепом ходять сьомого, восьмого, дев’ятого, аж до Водохреща. Це вистава, яку готує молодь цілий грудень. В основному вертеп складається з 2 частин. Перша частина складається з оповіді про Ісуса Христа, а друга – це вже світське життя, тут розповідаються історії з життя народу», – розповіла етнограф.
Лялькова вертепна скриня складається також із двох частин – двох поверхів, що за християнською традицією, асоціюються з небесним і земним світами. Один із найвідоміших таких вертепів – Сокиринський. Вперше його показали у маєтку поміщиків Галаганів у селі Сокиринці на Полтавщині наприкінці 18-го століття. Сокиринський вертеп цікавий, і своїми соковитими діалогами, і музичним супроводом, розповідає Сергій Постольников, керівник фольклорного ансамблю «Гуляйгород», який брав участь у відтворенні цього лялькового вертепу. «По цьому вертепу збереглося найбільше інформації, є найповніші тексти. Знайдені прекрасні зразки інструментальної, вокальної музики, навіть чоловіче п’ятиголосся. Побудували будиночок, зараз дороблюємо ляльки». Сергій Постольников сподівається, що найближчим часом цей чудовий вертеп буде виставлений на суд глядачів.
Звідки походить вертеп?
Традицію вертепів поширилася світом з Італії, де її започаткував Святий Франциск із міста Ассізі, говорять історики. У цій країні популярні два види різдвяних вертепів: живий і художній, розповідає римська кореспондентка Радіо Свобода. Мандрівний або живий вертеп представляє собою театральне відтворення сцени народження Ісуса Христа. Вистави влаштовують переважно у малих італійських містах або ж в окремих кварталах, де героями дійства стають самі мешканці.
Сюжет мандрівного або живого вертепу не обмежується лише сценою народження Ісуса в печері Віфлеєма. Часто живі вертепи стають нагодою для демонстрації древніх ремесел, які давним-давно вийшли з ужитку у певному селі чи місті. Мешканці-актори, вбрані в одяг часів середньовіччя, відтворюють колишню атмосферу, скажімо, сільського базару, де б’ють ціпом пшеницю, вручну мелють борошно для випічки різдвяного хліба.
Втім, справедливо зазначити, що більш популярним і відомим є італійський художній вертеп, який називається презепіо (у перекладі «ясла Ісуса»). У період різдвяних свят воно присутнє у всіх церквах, на майданах і в багатьох оселях. Авторами цих святкових атрибутів є народні умільці, а то й цілі майстерні, школи чи парафії.
Штучну печеру, зроблену із глини, дерева, картону або інших матеріалів та розташовують на тлі рідного міста. У ній розміщують мініатюрні фігурки Святого сімейства, а далі – на що багата фантазія. Там може бути і крамниця, і трактир, і місцева сироварня, і навіть відомі сучасні діячі країни. У цьому вертепі поєднують життя Святого сімейства з побутом простих людей. Представлена також історія щоденного життя. Саме цим славиться неаполітанське презепіо, яке з’явилося у часи бароко XVIII століття.
В Італії у зимовий період проводять конкурси на краще і оригінальна презепіо. Потім витвори ремісницького мистецтва поселяються у місцевих музеях. А окремі любителі і майстри зберігають їх у приватних колекціях.
Сучасні інтерпретації
У радянські часи проведення вертепів не схвалювалося, тож вистави грали, але не відкрито. Відродження театралізованих вертепів із перевдягненими акторами почалося в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років. І темами постановок були вже не стільки біблійні сюжети і сценки з народного побуту, а сучасні суспільно-політичні реалії.
Такі соціальні вертепи бувають і гумористичними і навіть саркастично-сатиричними. Через них можна покритикувати і висміяти будь-яку владу, зазначає Галина Олійник, активіст Львівського товариства. «Вертепи можуть носити характер саркастичний, бо через роль Ірода можна передати всі політичні аспекти, – зауважує вона. – Зараз, якщо ми говоримо про такий популярний «95 квартал» – це якраз манера вертепної драми».
На думку музиканта, композитора і громадського діяча Кирила Стеценка, саме самобутній українських вертеп з поєднанням традиційних і сучасних мотивів, міг би бути цікавий світові. «Вертепна драма в часи козаччини була, і в Польщі, і в Угорщині. Усюди були різні варіанти розігрування чудесного народження Ісуса Христа. Але в Україні багато свого, особливого, тож у сьогочасному світі – це унікальне явище. Якби наші артисти зробили на Різдвяні свята такий собі десант до Європи – зі своїми вуличними театрами чи з тими переносними маленькими ляльковими театрами, це був би колосальний успіх», – вважає Стеценко.
Перші письмові згадки про українські лялькові і мандрівні театралізовані вертепи датуються другою половиною 17-го століття. Йшлося про створення декоративного будиночка з маріонетками. У 18-му столітті вертеп був на піку своєї популярності. Існували навіть династії ляльководів-музикантів, а ремесло передавалося від батька до сина.
Мистецтво вертепу
У козацько-гетьманські часи українська церква схвалювала поширення мандрівних вертепів, стверджує релігієзнавець Дмитро Степовик. Тоді книжки були дорогим задоволенням, і більшість людей могли дізнатися про біблійні сюжети саме через вертепні вистави. «Вертепний театр був прекрасним візуальним засобом донесення благої вістки про Різдво Господа Ісуса Христа до найширших мас народу. І ця традиція поширюється тепер, тому що це увійшло в духовну культуру українського народу. Одноактне представлення Різдва є уже в храмі, а отже, а те, що у храмі – воно освячене традицією», – говорить релігієзнавець.
Перші згадки про український вертеп датуються 17 століттям, а першими акторами були члени Київського та Львівського братств, а також студенти Києво-Могилянської академії. У живій виставі, в якій грає переважно молодь, можуть бути різні персонажі – Ангел, Чорт, Пастушки, Цар Ірод та інші, зазначає етнограф, провідний спеціаліст Музею архітектури і побуту України в Києві Романа Кобальчинська. «Це цілі театральні вистави. З вертепом ходять сьомого, восьмого, дев’ятого, аж до Водохреща. Це вистава, яку готує молодь цілий грудень. В основному вертеп складається з 2 частин. Перша частина складається з оповіді про Ісуса Христа, а друга – це вже світське життя, тут розповідаються історії з життя народу», – розповіла етнограф.
Лялькова вертепна скриня складається також із двох частин – двох поверхів, що за християнською традицією, асоціюються з небесним і земним світами. Один із найвідоміших таких вертепів – Сокиринський. Вперше його показали у маєтку поміщиків Галаганів у селі Сокиринці на Полтавщині наприкінці 18-го століття. Сокиринський вертеп цікавий, і своїми соковитими діалогами, і музичним супроводом, розповідає Сергій Постольников, керівник фольклорного ансамблю «Гуляйгород», який брав участь у відтворенні цього лялькового вертепу. «По цьому вертепу збереглося найбільше інформації, є найповніші тексти. Знайдені прекрасні зразки інструментальної, вокальної музики, навіть чоловіче п’ятиголосся. Побудували будиночок, зараз дороблюємо ляльки». Сергій Постольников сподівається, що найближчим часом цей чудовий вертеп буде виставлений на суд глядачів.
Звідки походить вертеп?
Сюжет мандрівного або живого вертепу не обмежується лише сценою народження Ісуса в печері Віфлеєма. Часто живі вертепи стають нагодою для демонстрації древніх ремесел, які давним-давно вийшли з ужитку у певному селі чи місті. Мешканці-актори, вбрані в одяг часів середньовіччя, відтворюють колишню атмосферу, скажімо, сільського базару, де б’ють ціпом пшеницю, вручну мелють борошно для випічки різдвяного хліба.
Втім, справедливо зазначити, що більш популярним і відомим є італійський художній вертеп, який називається презепіо (у перекладі «ясла Ісуса»). У період різдвяних свят воно присутнє у всіх церквах, на майданах і в багатьох оселях. Авторами цих святкових атрибутів є народні умільці, а то й цілі майстерні, школи чи парафії.
Штучну печеру, зроблену із глини, дерева, картону або інших матеріалів та розташовують на тлі рідного міста. У ній розміщують мініатюрні фігурки Святого сімейства, а далі – на що багата фантазія. Там може бути і крамниця, і трактир, і місцева сироварня, і навіть відомі сучасні діячі країни. У цьому вертепі поєднують життя Святого сімейства з побутом простих людей. Представлена також історія щоденного життя. Саме цим славиться неаполітанське презепіо, яке з’явилося у часи бароко XVIII століття.
В Італії у зимовий період проводять конкурси на краще і оригінальна презепіо. Потім витвори ремісницького мистецтва поселяються у місцевих музеях. А окремі любителі і майстри зберігають їх у приватних колекціях.
Сучасні інтерпретації
Такі соціальні вертепи бувають і гумористичними і навіть саркастично-сатиричними. Через них можна покритикувати і висміяти будь-яку владу, зазначає Галина Олійник, активіст Львівського товариства. «Вертепи можуть носити характер саркастичний, бо через роль Ірода можна передати всі політичні аспекти, – зауважує вона. – Зараз, якщо ми говоримо про такий популярний «95 квартал» – це якраз манера вертепної драми».
На думку музиканта, композитора і громадського діяча Кирила Стеценка, саме самобутній українських вертеп з поєднанням традиційних і сучасних мотивів, міг би бути цікавий світові. «Вертепна драма в часи козаччини була, і в Польщі, і в Угорщині. Усюди були різні варіанти розігрування чудесного народження Ісуса Христа. Але в Україні багато свого, особливого, тож у сьогочасному світі – це унікальне явище. Якби наші артисти зробили на Різдвяні свята такий собі десант до Європи – зі своїми вуличними театрами чи з тими переносними маленькими ляльковими театрами, це був би колосальний успіх», – вважає Стеценко.
Перші письмові згадки про українські лялькові і мандрівні театралізовані вертепи датуються другою половиною 17-го століття. Йшлося про створення декоративного будиночка з маріонетками. У 18-му столітті вертеп був на піку своєї популярності. Існували навіть династії ляльководів-музикантів, а ремесло передавалося від батька до сина.
