Київ – Після важких дев’ятимісячних потуг таки звершилося. 9 грудня Президент Віктор Янукович розпочав перший етап адміністративної реформи у державі, підписавши Указ Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085/2010. Доленосний указ передбачає реорганізацію цілої низки міністерств і відомств. Як наголошується у документі, він виданий для оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату і витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління.
Одночасно глава держави видав відповідні кадрові укази про призначення нових міністрів. При цьому у чотирьох випадках міністрами стали віце-прем'єри, які тепер будуть поєднувати ці посади. До складу Кабінету міністрів, який, як і раніше, очолює Микола Азаров, тепер будуть входити 17 осіб (із урахуванням прем'єра), а не 26, як це було до адміністративної реформи. Кількість співробітників Кабміну, на сьогодні складає 1174 особи, буде скорочено більше, ніж на половину. У цілому зі 112 органів центральної виконавчої влади створено 63. Із них 16 міністерств, 28 служб, 12 агентств та 7 інспекцій. В цілому ж, у перебігу реформи планується скоротити понад 50% державних службовців.
Для засвоєння простої істини – перш ніж намагатися провадити реформи в країні, необхідно мати робочий інструмент для їх здійснення – владі, котра позиціонує себе в якості «реформаторів», «практиків» та «професіоналів», знадобилося цілих дев’ять місяців. І це за ситуації, коли численні українські та зарубіжні експерти місяцями висловлювали занепокоєння тим фактом, що в програмі економічних реформ, оприлюдненої владою, реформа системи державного управління була відкладена на 2010-2011 рік. А мудра Європа недвозначно підштовхувала українську владу до вірних дій, зарезервувавши на першочергову горизонтальну реформу державного управління в Україні 70 мільйонів євро. Термін у дев’ять місяців на роздуми не лише багато про що говорить навіть непосвяченим у таємниці державної політики та економіки, а й навіює певні асоціації з суто біологічними ритмами.
Централізований феодалізм?
Проте найважливіше інше. Наслідки подій, котрі розгорнулися навколо ухвалення реформ – Податкового кодексу і нинішнього початку адміністративної реформи у державі – чітко вказують, що вони цілком і повністю відповідають передвиборній програмі Президента України Віктора Януковича «Україна – для людей». При чому імена цих людей відомі, а перелічити їх цілком можливо на пальцях обох рук. Але – про все по-порядку.
Країні необхідна адміністративна реформа, жодних сумнівів у цьому нема ані у влади, ані в опозиції. Суспільство також втомилося нести тягар совковської держструктури. В Україні на кожну тисячу жителів припадає 8,4 чиновників. У Польщі, яку в Україні часто вважають прикладом реформ, – всього 3,5, в США – 4,5. Це голі цифри, але й вони переконують в необхідності змін у цій царині.
Ще цікавіше і не дуже відоме широким колам української громадськості – це те, що практично всі державні органи в Україні – не лише міністерства, а й комітети – мають унікальний, за світовою практикою, об’єм повноважень котрий дозволяє його службовцям:
– формувати політику і правовідносини у певній сфері;
– надавати державні послуги;
– керувати об’єктами державної власності;
– контролювати і наглядати.
Такий собі інституйований ранній феодалізм у царині державного управління. Практичне всевладдя в локальному князівстві – цілковите і майже безконтрольне. Тому зовсім не дивно, що як за попередніх, так і за нинішнього Президента реформи в державі якщо не буксували, то блукали колами. У світовій історії не було випадку, щоб таку ласу та дохідну в усіх сенсах власність хтось добровільно віддавав. Україна – не виняток. Тому найважливіше і найцікавіше питання – чи змінює суть цього феодального правління реформа, котра розпочалася і чи змінює щось загалом.
Реформа є суто механічною
Вже нині чітко видно, що адмінреформа – це просто механічне скорочення держустанов та чиновників, котрі ухвалюють рішення, але не змінює якості їхньої роботи. В той час, як реальна адміністративна реформа повинна передбачати зміну якості і філософії влади, і, обов’язково, надати їй нову місію. Найважливіше, що повинна передбачати адмінреформа: боротьба із корупцією в органах державної влади та надання громадянам послуг, які держава зобов'язана надавати в медицині, освіті, дозвільній системі, питаннях створення робочих місць. Проте в указі Президента Віктора Януковича не міститься ані слова про корупцію, попри те, що це – головна проблема України.
Згідно указу Президента, центральні органи виконавчої влади, на які цим указом покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим указом. Усі вчорашні функції залишилися у повноваженнях новостворених органів. Відтак, ця реформа суто механічна, повторює всі попередні спроби адміністративних реформ і ні на крок не наблизилася до реформи інституційної.
Ще один тривожний сигнал – Україна робить заяви про євроінтеграцію, проте не створено жодного органу державної інтеграції. Не створено центрального органу, який би займався реформами. До Євросоюзу вже не йдемо?
Очевидно, що адміністративна реформа, так само як і конституційна, а також судова, що їх команда Януковича вже нібито провела, в кінцевому підсумку спрямована на розширення повноважень Президента. Адже згідно концепції «центральних органів виконавчої влади», закладеній у Конституцію 1996 року, саме Президент призначає керівників цих органів. Тому однією з ключових ідей адмінреформи є підняти коефіцієнт корисної дії (ККД) держапарату, принаймні з точки зору Президента України.
Також наявна турбота з боку розробників реформи про оптимізацію на користь оточення Януковича фінансових потоків. Головним довіреним у цій справі призначено першого віце-прем’єра – міністра економічного розвитку і торгівлі Андрія Клюєва. Зразу за ним опікуються фінансовими потоками другого ешелону віце-прем’єр – міністр інфраструктури Борис Колесніков та міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко. Те, що не піддається реорганізації або потребує великої роботи, віддали «луганським» – віце-прем’єр Віктор Тихонов очолив Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства – інфраструктури. А екс-віце-прем’єр з економічних реформ Сергій Тігіпко став віце-прем’єром – кандидатом на «виліт», хоча це було прогнозовано від самого початку.
Відтак, стає очевидним, що заявлена адміністративна реформа є лише бюрократичною реорганізацією. Керівництво держави працює винятково на себе та на окремі групи великого бізнесу. Як і раніше, нинішня система влади спрямована на те, щоб зосередити багатство країни в руках небагатьох за рахунок більшості українців. Відбувається монополізація влади групами впливу в середовищі Партії регіонів, наслідком чого стане концентрація «чиновницького бізнесу» на вищих щаблях державної влади.
Новим є лише те, що інституйований ранній феодалізм в царині державного управління в перебігу заявленої адмінреформи має перейти на стадію централізованого феодалізму – аналог монархічної централізації. І не більше. Сам же феодальний характер царини держуправління з його відірваністю від потреб пересічного громадянина і суспільства в цілому – посилюється та прямує до максимуму.
Відтак, розпочата адміністративна реформа, як попередні конституційна та судова, ухвалення нових Податкового, Житлового та Трудового кодексів мають знизити соціальні стандарти для більшості громадян. На додачу до згортання таких демократичних свобод, як свобода слова та свобода мирних зборів, влада зазіхає на соціальні права українців: право на працю, право на житло, право на гідне життя, які є основою добробуту кожної української родини.
Українці стали просто населенням?
Нещодавно і майже синхронно проводили адмінреформи наші сусіди – Грузія і Росія. Реформа в першій дала змогу реалізуватися громадянам, а в другій – крупним бізнесменам від влади. Який зиск із нинішньої адмінреформи пересічному українцеві? На це запитання мабуть найвідвертіше відповів один із її творців міністр юстиції Олександр Лавринович – «У найближчій перспективі результати цієї реформи відчути неможливо. Цю зміну відчують усі, проте я не можу назвати конкретний час, коли це станеться»…
В результаті проведених «реформ» влада фактично опинилася поза контролем українського суспільства. Згадуючи передвиборну програму Президента України Віктора Януковича «Україна – для людей», маємо вивести формулу нової, післяреформної української влади: «Немає людей, окрім людей, а Янукович їхній президент. Список людей – додається». Решта ж громадян – лише населення, котре якимось чином опинилось в цій країні людей. Якщо, звісно, не надасть владі переконливих доказів на користь протилежного.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Одночасно глава держави видав відповідні кадрові укази про призначення нових міністрів. При цьому у чотирьох випадках міністрами стали віце-прем'єри, які тепер будуть поєднувати ці посади. До складу Кабінету міністрів, який, як і раніше, очолює Микола Азаров, тепер будуть входити 17 осіб (із урахуванням прем'єра), а не 26, як це було до адміністративної реформи. Кількість співробітників Кабміну, на сьогодні складає 1174 особи, буде скорочено більше, ніж на половину. У цілому зі 112 органів центральної виконавчої влади створено 63. Із них 16 міністерств, 28 служб, 12 агентств та 7 інспекцій. В цілому ж, у перебігу реформи планується скоротити понад 50% державних службовців.
Для засвоєння простої істини – перш ніж намагатися провадити реформи в країні, необхідно мати робочий інструмент для їх здійснення – владі, котра позиціонує себе в якості «реформаторів», «практиків» та «професіоналів», знадобилося цілих дев’ять місяців. І це за ситуації, коли численні українські та зарубіжні експерти місяцями висловлювали занепокоєння тим фактом, що в програмі економічних реформ, оприлюдненої владою, реформа системи державного управління була відкладена на 2010-2011 рік. А мудра Європа недвозначно підштовхувала українську владу до вірних дій, зарезервувавши на першочергову горизонтальну реформу державного управління в Україні 70 мільйонів євро. Термін у дев’ять місяців на роздуми не лише багато про що говорить навіть непосвяченим у таємниці державної політики та економіки, а й навіює певні асоціації з суто біологічними ритмами.
Централізований феодалізм?
Проте найважливіше інше. Наслідки подій, котрі розгорнулися навколо ухвалення реформ – Податкового кодексу і нинішнього початку адміністративної реформи у державі – чітко вказують, що вони цілком і повністю відповідають передвиборній програмі Президента України Віктора Януковича «Україна – для людей». При чому імена цих людей відомі, а перелічити їх цілком можливо на пальцях обох рук. Але – про все по-порядку.
Країні необхідна адміністративна реформа, жодних сумнівів у цьому нема ані у влади, ані в опозиції. Суспільство також втомилося нести тягар совковської держструктури. В Україні на кожну тисячу жителів припадає 8,4 чиновників. У Польщі, яку в Україні часто вважають прикладом реформ, – всього 3,5, в США – 4,5. Це голі цифри, але й вони переконують в необхідності змін у цій царині.
Ще цікавіше і не дуже відоме широким колам української громадськості – це те, що практично всі державні органи в Україні – не лише міністерства, а й комітети – мають унікальний, за світовою практикою, об’єм повноважень котрий дозволяє його службовцям:
– формувати політику і правовідносини у певній сфері;
– надавати державні послуги;
– керувати об’єктами державної власності;
– контролювати і наглядати.
Такий собі інституйований ранній феодалізм у царині державного управління. Практичне всевладдя в локальному князівстві – цілковите і майже безконтрольне. Тому зовсім не дивно, що як за попередніх, так і за нинішнього Президента реформи в державі якщо не буксували, то блукали колами. У світовій історії не було випадку, щоб таку ласу та дохідну в усіх сенсах власність хтось добровільно віддавав. Україна – не виняток. Тому найважливіше і найцікавіше питання – чи змінює суть цього феодального правління реформа, котра розпочалася і чи змінює щось загалом.
Реформа є суто механічною
Вже нині чітко видно, що адмінреформа – це просто механічне скорочення держустанов та чиновників, котрі ухвалюють рішення, але не змінює якості їхньої роботи. В той час, як реальна адміністративна реформа повинна передбачати зміну якості і філософії влади, і, обов’язково, надати їй нову місію. Найважливіше, що повинна передбачати адмінреформа: боротьба із корупцією в органах державної влади та надання громадянам послуг, які держава зобов'язана надавати в медицині, освіті, дозвільній системі, питаннях створення робочих місць. Проте в указі Президента Віктора Януковича не міститься ані слова про корупцію, попри те, що це – головна проблема України.
Згідно указу Президента, центральні органи виконавчої влади, на які цим указом покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим указом. Усі вчорашні функції залишилися у повноваженнях новостворених органів. Відтак, ця реформа суто механічна, повторює всі попередні спроби адміністративних реформ і ні на крок не наблизилася до реформи інституційної.
Ще один тривожний сигнал – Україна робить заяви про євроінтеграцію, проте не створено жодного органу державної інтеграції. Не створено центрального органу, який би займався реформами. До Євросоюзу вже не йдемо?
Очевидно, що адміністративна реформа, так само як і конституційна, а також судова, що їх команда Януковича вже нібито провела, в кінцевому підсумку спрямована на розширення повноважень Президента. Адже згідно концепції «центральних органів виконавчої влади», закладеній у Конституцію 1996 року, саме Президент призначає керівників цих органів. Тому однією з ключових ідей адмінреформи є підняти коефіцієнт корисної дії (ККД) держапарату, принаймні з точки зору Президента України.
Також наявна турбота з боку розробників реформи про оптимізацію на користь оточення Януковича фінансових потоків. Головним довіреним у цій справі призначено першого віце-прем’єра – міністра економічного розвитку і торгівлі Андрія Клюєва. Зразу за ним опікуються фінансовими потоками другого ешелону віце-прем’єр – міністр інфраструктури Борис Колесніков та міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко. Те, що не піддається реорганізації або потребує великої роботи, віддали «луганським» – віце-прем’єр Віктор Тихонов очолив Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства – інфраструктури. А екс-віце-прем’єр з економічних реформ Сергій Тігіпко став віце-прем’єром – кандидатом на «виліт», хоча це було прогнозовано від самого початку.
Відтак, стає очевидним, що заявлена адміністративна реформа є лише бюрократичною реорганізацією. Керівництво держави працює винятково на себе та на окремі групи великого бізнесу. Як і раніше, нинішня система влади спрямована на те, щоб зосередити багатство країни в руках небагатьох за рахунок більшості українців. Відбувається монополізація влади групами впливу в середовищі Партії регіонів, наслідком чого стане концентрація «чиновницького бізнесу» на вищих щаблях державної влади.
Новим є лише те, що інституйований ранній феодалізм в царині державного управління в перебігу заявленої адмінреформи має перейти на стадію централізованого феодалізму – аналог монархічної централізації. І не більше. Сам же феодальний характер царини держуправління з його відірваністю від потреб пересічного громадянина і суспільства в цілому – посилюється та прямує до максимуму.
Відтак, розпочата адміністративна реформа, як попередні конституційна та судова, ухвалення нових Податкового, Житлового та Трудового кодексів мають знизити соціальні стандарти для більшості громадян. На додачу до згортання таких демократичних свобод, як свобода слова та свобода мирних зборів, влада зазіхає на соціальні права українців: право на працю, право на житло, право на гідне життя, які є основою добробуту кожної української родини.
Українці стали просто населенням?
Нещодавно і майже синхронно проводили адмінреформи наші сусіди – Грузія і Росія. Реформа в першій дала змогу реалізуватися громадянам, а в другій – крупним бізнесменам від влади. Який зиск із нинішньої адмінреформи пересічному українцеві? На це запитання мабуть найвідвертіше відповів один із її творців міністр юстиції Олександр Лавринович – «У найближчій перспективі результати цієї реформи відчути неможливо. Цю зміну відчують усі, проте я не можу назвати конкретний час, коли це станеться»…
В результаті проведених «реформ» влада фактично опинилася поза контролем українського суспільства. Згадуючи передвиборну програму Президента України Віктора Януковича «Україна – для людей», маємо вивести формулу нової, післяреформної української влади: «Немає людей, окрім людей, а Янукович їхній президент. Список людей – додається». Решта ж громадян – лише населення, котре якимось чином опинилось в цій країні людей. Якщо, звісно, не надасть владі переконливих доказів на користь протилежного.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
