Артем Фурманюк
Ті, хто надів на очі шори, повинні пам'ятати, що в комплект входять ще уздечка і батіг
(Єжи Лец)
Я не хочу бути героєм України –
не цінує героїв моя країна!...
(Гурт «Тартак»)
Переглядаючи інтернет-публікації, натрапив на цікаве повідомлення на сайті громадянської журналістики «Народна правда», залишене одним із учасників проекту. Автор звістки вважав за важливе ознайомити своїх однодумців із окремими рядками з нового творіння співачки Марійки Бурмаки – «Я втомилась від цих революцій», – паралельно додавши пародію свого авторства на цю пісню української виконавиці.
Говорячи в двох словах, настрій згаданої пісні Бурмаки дійсно буде зрозумілий далеко не всім прихильникам музичного, а головне – людського і «цивільного» талантів Марійки.
Я втомилась від цих революцій,
Що такими не є насправді,
Що такими даремно лиш звуться,
Я сама собі буду правда...
І це та сама Бурмака, перші пісні якої писалися їх виконавицею на вірші поетів «розстріляного відродження»?
Та небайдужа громадянка, композиція якої «Ми йдемо» стала, без перебільшення, гімном Майдану-2004?!
Та українка, яку Андрій Окара свого часу відніс до унікального вітчизняного архетипу української «діви-войовниці», поставивши її в одну низку з легендарними Роксоланою, Лесею Українкою, Марусею Чурай та харизматичною Юлією Тимошенко?!!
Упевнений, що багато з тих, хто добре знайомий із творчістю Бурмаки, до теперішнього часу були хоча б частково солідарні з точкою зору російського публіциста і політтехнолога.
Окара, до речі, схибив двічі, так як помістив у свій список істинних патріоток та берегинь країни співачку Руслану, яка від самого початку ніяк не тягнула на образ української Жанни д'Арк. Хіба що віддалено і виключно в своїх сценічних амплуа.
Звичайно, Марійка не виступала у відвертому одязі на закритих вечірках у «донецьких», як це колись робила Руслана, успішно поєднуючи свою концертну діяльність із парламентською «боротьбою проти бандюків» із Партії регіонів під прапором «Нашої України». Але чи можна вірити у непохитність і щирість громадянської позиції Бурмаки після прослуховування її останнього творіння? Не факт.
Хтось заперечить автору статті: мовляв, Марійка може співати про що хоче, і вона нічого нікому не винна. І з цим не посперечатися – будь Бурмака Таїсією Повалій, яку так палко кохає нинішній голова держави, або, наприклад, подругою самої Марійки (за її ж визнанням), співачкою Гайтаною.
Але ані перша, ані друга поп-співачки ніколи не приміряли на себе вбрання ура-патріотів і не славили студентів, загиблих у бою під Крутами. І сьогодні, за умов протистояння народу і влади, від Бурмаки, на відміну від інших українських виконавців, багато чого очікують. Справжній поет просто не може залишатися осторонь від народу. Як не має він і права мовчати. Принаймні, не треба вип'ячувати свої втому і розчарування!
В останні місяці градус соціальної напруги в країні майже досяг температури кипіння. Спочатку недовіра людей до влади виразилося у формі пасивного протесту, що вилився у найнижчу явку виборців на місцевих виборах, потім негативні процеси активізувалися і перетворились на вуличні пікети і мітинги.
Втім, настрій пісні Бурмаки, навпаки, аж ніяк не ілюструє втоми, гіркоти розчарування чи навіть розпачу від неможливості щось змінити. Що, принаймні багато чого б пояснило. А відеокліп на цю композицію навіть закінчується на мажорній ноті – фразою-написом у нижній частині екрану «Все буде добре». Ну, ні дати, ні взяти, Вєрка Сердючка! Ніякого тобі натяку на протест, навіть на такий беззубий, як у Шнура з Росії у всім відомій пісні про вибори.
Загально відомо, що призначення і відповідальність людей мистецтва та представників окремих творчих професій перед своїм народом найяскравіше проявляється саме в складні моменти життя суспільства. I коли хоча б один із носіїв високих ідей складає зброю, це гнітюче діє на маси, які нерідко сприймають подібну слабкість чи не як зраду.
У цьому сенсі вельми показова неабияка розгубленість, що охоплює численних учасників політичних форумів Уанету тоді, коли відома публіцистка Тетяна Коробова випадає з інтернет-ефіру, йдучи з тих чи інших причин у затяжну «відпустку». Адже Тетяна в очах багатьох українців із давніх часів значить більше, ніж просто журналіст. Це символ, бренд. Як і Бурмака.
Крім того, Бурмаку завжди вважали рок-виконавицею. Сама співачка – постійна учасниця небагатьох вітчизняних рок-фестивалів. У той же час домінуючим мотивом пострадянського року ще з часів перебудови завжди був соціальний протест. Не індивідуальний – як найчастіше буває на благополучнішому Заході.
До того ж, наш рок завжди відрізнявся від своїх зарубіжних родичів насамперед глибоким змістом, а не формою виконання – він ніс у собі як найсильніше смислове навантаження, так і глибоке духовне наповнення.
Хто сьогодні кобзарі в Україні?
Не спи, моя рідна земля,
прокинься, моя Україно!
(Гурт «Мандри»)
Так уже склалося, що пострадянський рок практично не дав своїх сходів на Україні. Україномовних рок-виконавців, за духом і змістом, дуже мало. Перш за все це Фома («Мандри»), Сашко Положинський («Тартак») та Ірена Карпа («Фактично самі»). Але вони, на жаль, відомі далеко не всій Україні – на півдні і південному сході вони малопопулярні. До того ж андеграундна манера виконання пісень, притаманна двом останнім музикантам, не завжди доступна поколінню українців, старших 20-25 років. Тому втеча Бурмаки зі справжньої рок-сцени, безперечно, буде неабиякою втратою для суспільства.
Показово, що всі перераховані вище рок-музиканти мають принципову громадянську позицію, якою не бояться ділитися з оточуючими. Карпі і Положинському нерідко доводиться відстоювати свої принципові переконання в політичних ток-шоу і на сторінках ЗМІ. Фома з гурту «Мандри» був першим, хто відгукнувся на заклик мітингувальників проти Податкового кодексу прийти і підтримати їх зі сцени, адресований музикантам.
Росія може експортувати не тільки газ і нафту
Я – гражданин, а кто ты?
Пашешь за кусок хлеба и стакан воды?
Хочешь оставаться в стороне от войны?
Но только кто, если не ты?
Кто, если не мы?
(Dino MC 47)
Цікаво, що на нещодавньому підприємницькому Майдані звучали в основному старі пісні часів Помаранчевої революції (нових-бо ніхто не придумав), а також композиції ветерана російського року Юрія Шевчука (ДДТ).
До самого останнього часу Шевчук залишався єдиним у Росії музикантом, що мав повне право називатися рокером. Цой і Башлачов рано пішли з життя, а Кінчев («Аліса»), Бутусов («Наутілус»), Гребенщиков («Акваріум») вже давно і довго живуть у мирі та злагоді з авторитарним путінським режимом. Про Макаревича з легендарної «Машини часу» і мова не йде. Щодо молодших виконавців на зразок Агати Крісті, Земфіри, Лагутенко, «БІ-2», «Смислових галюцинацій» і т.п., то музичні експерти справедливо охрестили їх представниками так званого «рокопопсу».
Та все ж сьогодні Україна може по-білому позаздрити Росії. Більш ніж десятирічний режим Путіна-Медведєва обумовив появу нової порослі музикантів, котрі прийшли підтримати, а пізніше і провести на відпочинок Юрія Шевчука. У Росії народився, так би мовити, громадський реп.
В Україні, на відміну від її північного сусіда, реп-музика представлена лише номінально. Російський же реп за своєю суттю і величезною силою впливу на молодь є унікальним і не має аналогів.
Мова йде не про попсових виконавців на зразок Тіматі і не про той жанр, в якому грає український гурт «ТНМК». Мається на увазі музичний напрямок, який називався «пацанським» репом. Сотні виконавців цієї музики об'єднують, за зразком і подобою злочинних синдикатів, тисячі своїх шанувальників із усіх регіонів величезної країни в цілі реп-клани.
Треба сказати, що спочатку пацанський реп і орієнтувався на своїх родоначальників зі США – так званих «гангста-реперів» та, по суті, ставав більш модною альтернативою горезвісному російському шансону, який оспівує кримінальну романтику. Така ситуація зберігалася упродовж довгих років.
Але кілька років тому на горизонті замаячила нова, вражаюча динамікою свого розвитку тенденція.
Свідомих російських реперів на зразок тих, що з ростовського гурту «Ю.Г» (пісня «Iгри патріотів»), і сольного виконавця, москвича, відомого під сценічним псевдонімом Dino MC 47, стає все більше. Ці хлопці та дівчата пишуть і виконують дуже відверті пісні з яскраво вираженими й напрочуд соціальними текстами і не бояться називати речі своїми іменами. Вони голосно освідчуються у любові до Батьківщини, викривають хижацьку політику влади, піднімають теми корупції, свободи слова та расової нетерпимості, говорять про необхідність виникнення громадянського суспільства й виховання патріотів. Окремі пісні заповнені і небезпечною конкретикою, що накликає проблеми для самих музикантів. Але головне – вона є загрозливою для самої влади!
Поки це лише перші проби пера, але процес іде повним ходом. І це в Росії – країні, в якій навіть авторам карикатур на представників чинної влади дають реальні тюремні терміни!
«Ще не вмерла Україна»
Віддаю перевагу напису «Вхід заборонений», ніж напису «Виходу немає»
(Єжи Лец)
Так може ще зарано нашим поетам і рок-музикантам скиглити про втому і розчарування й впадати в тугу? Мабуть, не настав ще той час, коли треба буде співати за упокій країни останню лебедину пісню. Як там у державному гімні співається?..
У Росії процес встановлення тоталітарного режиму почався набагато раніше і триває набагато довше, ніж у нас. При цьому наші сусіди в пошуках виходу з кризової ситуації все одно опинилися перед одним-єдиним вибором: хто, якщо не ми. Напевно, українському народу слід скористатися багатим російським досвідом, усвідомивши цю аксіому раз і назавжди. Адже недарма кажуть, що на своїх помилках вчаться тільки дурні.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ті, хто надів на очі шори, повинні пам'ятати, що в комплект входять ще уздечка і батіг
(Єжи Лец)
Я не хочу бути героєм України –
не цінує героїв моя країна!...
(Гурт «Тартак»)
Переглядаючи інтернет-публікації, натрапив на цікаве повідомлення на сайті громадянської журналістики «Народна правда», залишене одним із учасників проекту. Автор звістки вважав за важливе ознайомити своїх однодумців із окремими рядками з нового творіння співачки Марійки Бурмаки – «Я втомилась від цих революцій», – паралельно додавши пародію свого авторства на цю пісню української виконавиці.
Говорячи в двох словах, настрій згаданої пісні Бурмаки дійсно буде зрозумілий далеко не всім прихильникам музичного, а головне – людського і «цивільного» талантів Марійки.
Я втомилась від цих революцій,
Що такими не є насправді,
Що такими даремно лиш звуться,
Я сама собі буду правда...
І це та сама Бурмака, перші пісні якої писалися їх виконавицею на вірші поетів «розстріляного відродження»?
Та небайдужа громадянка, композиція якої «Ми йдемо» стала, без перебільшення, гімном Майдану-2004?!
Та українка, яку Андрій Окара свого часу відніс до унікального вітчизняного архетипу української «діви-войовниці», поставивши її в одну низку з легендарними Роксоланою, Лесею Українкою, Марусею Чурай та харизматичною Юлією Тимошенко?!!
Упевнений, що багато з тих, хто добре знайомий із творчістю Бурмаки, до теперішнього часу були хоча б частково солідарні з точкою зору російського публіциста і політтехнолога.
Окара, до речі, схибив двічі, так як помістив у свій список істинних патріоток та берегинь країни співачку Руслану, яка від самого початку ніяк не тягнула на образ української Жанни д'Арк. Хіба що віддалено і виключно в своїх сценічних амплуа.
Звичайно, Марійка не виступала у відвертому одязі на закритих вечірках у «донецьких», як це колись робила Руслана, успішно поєднуючи свою концертну діяльність із парламентською «боротьбою проти бандюків» із Партії регіонів під прапором «Нашої України». Але чи можна вірити у непохитність і щирість громадянської позиції Бурмаки після прослуховування її останнього творіння? Не факт.
Хтось заперечить автору статті: мовляв, Марійка може співати про що хоче, і вона нічого нікому не винна. І з цим не посперечатися – будь Бурмака Таїсією Повалій, яку так палко кохає нинішній голова держави, або, наприклад, подругою самої Марійки (за її ж визнанням), співачкою Гайтаною.
Але ані перша, ані друга поп-співачки ніколи не приміряли на себе вбрання ура-патріотів і не славили студентів, загиблих у бою під Крутами. І сьогодні, за умов протистояння народу і влади, від Бурмаки, на відміну від інших українських виконавців, багато чого очікують. Справжній поет просто не може залишатися осторонь від народу. Як не має він і права мовчати. Принаймні, не треба вип'ячувати свої втому і розчарування!
В останні місяці градус соціальної напруги в країні майже досяг температури кипіння. Спочатку недовіра людей до влади виразилося у формі пасивного протесту, що вилився у найнижчу явку виборців на місцевих виборах, потім негативні процеси активізувалися і перетворились на вуличні пікети і мітинги.
Втім, настрій пісні Бурмаки, навпаки, аж ніяк не ілюструє втоми, гіркоти розчарування чи навіть розпачу від неможливості щось змінити. Що, принаймні багато чого б пояснило. А відеокліп на цю композицію навіть закінчується на мажорній ноті – фразою-написом у нижній частині екрану «Все буде добре». Ну, ні дати, ні взяти, Вєрка Сердючка! Ніякого тобі натяку на протест, навіть на такий беззубий, як у Шнура з Росії у всім відомій пісні про вибори.
Загально відомо, що призначення і відповідальність людей мистецтва та представників окремих творчих професій перед своїм народом найяскравіше проявляється саме в складні моменти життя суспільства. I коли хоча б один із носіїв високих ідей складає зброю, це гнітюче діє на маси, які нерідко сприймають подібну слабкість чи не як зраду.
У цьому сенсі вельми показова неабияка розгубленість, що охоплює численних учасників політичних форумів Уанету тоді, коли відома публіцистка Тетяна Коробова випадає з інтернет-ефіру, йдучи з тих чи інших причин у затяжну «відпустку». Адже Тетяна в очах багатьох українців із давніх часів значить більше, ніж просто журналіст. Це символ, бренд. Як і Бурмака.
Крім того, Бурмаку завжди вважали рок-виконавицею. Сама співачка – постійна учасниця небагатьох вітчизняних рок-фестивалів. У той же час домінуючим мотивом пострадянського року ще з часів перебудови завжди був соціальний протест. Не індивідуальний – як найчастіше буває на благополучнішому Заході.
До того ж, наш рок завжди відрізнявся від своїх зарубіжних родичів насамперед глибоким змістом, а не формою виконання – він ніс у собі як найсильніше смислове навантаження, так і глибоке духовне наповнення.
Хто сьогодні кобзарі в Україні?
Не спи, моя рідна земля,
прокинься, моя Україно!
(Гурт «Мандри»)
Так уже склалося, що пострадянський рок практично не дав своїх сходів на Україні. Україномовних рок-виконавців, за духом і змістом, дуже мало. Перш за все це Фома («Мандри»), Сашко Положинський («Тартак») та Ірена Карпа («Фактично самі»). Але вони, на жаль, відомі далеко не всій Україні – на півдні і південному сході вони малопопулярні. До того ж андеграундна манера виконання пісень, притаманна двом останнім музикантам, не завжди доступна поколінню українців, старших 20-25 років. Тому втеча Бурмаки зі справжньої рок-сцени, безперечно, буде неабиякою втратою для суспільства.
Показово, що всі перераховані вище рок-музиканти мають принципову громадянську позицію, якою не бояться ділитися з оточуючими. Карпі і Положинському нерідко доводиться відстоювати свої принципові переконання в політичних ток-шоу і на сторінках ЗМІ. Фома з гурту «Мандри» був першим, хто відгукнувся на заклик мітингувальників проти Податкового кодексу прийти і підтримати їх зі сцени, адресований музикантам.
Росія може експортувати не тільки газ і нафту
Я – гражданин, а кто ты?
Пашешь за кусок хлеба и стакан воды?
Хочешь оставаться в стороне от войны?
Но только кто, если не ты?
Кто, если не мы?
(Dino MC 47)
Цікаво, що на нещодавньому підприємницькому Майдані звучали в основному старі пісні часів Помаранчевої революції (нових-бо ніхто не придумав), а також композиції ветерана російського року Юрія Шевчука (ДДТ).
До самого останнього часу Шевчук залишався єдиним у Росії музикантом, що мав повне право називатися рокером. Цой і Башлачов рано пішли з життя, а Кінчев («Аліса»), Бутусов («Наутілус»), Гребенщиков («Акваріум») вже давно і довго живуть у мирі та злагоді з авторитарним путінським режимом. Про Макаревича з легендарної «Машини часу» і мова не йде. Щодо молодших виконавців на зразок Агати Крісті, Земфіри, Лагутенко, «БІ-2», «Смислових галюцинацій» і т.п., то музичні експерти справедливо охрестили їх представниками так званого «рокопопсу».
Та все ж сьогодні Україна може по-білому позаздрити Росії. Більш ніж десятирічний режим Путіна-Медведєва обумовив появу нової порослі музикантів, котрі прийшли підтримати, а пізніше і провести на відпочинок Юрія Шевчука. У Росії народився, так би мовити, громадський реп.
В Україні, на відміну від її північного сусіда, реп-музика представлена лише номінально. Російський же реп за своєю суттю і величезною силою впливу на молодь є унікальним і не має аналогів.
Мова йде не про попсових виконавців на зразок Тіматі і не про той жанр, в якому грає український гурт «ТНМК». Мається на увазі музичний напрямок, який називався «пацанським» репом. Сотні виконавців цієї музики об'єднують, за зразком і подобою злочинних синдикатів, тисячі своїх шанувальників із усіх регіонів величезної країни в цілі реп-клани.
Треба сказати, що спочатку пацанський реп і орієнтувався на своїх родоначальників зі США – так званих «гангста-реперів» та, по суті, ставав більш модною альтернативою горезвісному російському шансону, який оспівує кримінальну романтику. Така ситуація зберігалася упродовж довгих років.
Але кілька років тому на горизонті замаячила нова, вражаюча динамікою свого розвитку тенденція.
Свідомих російських реперів на зразок тих, що з ростовського гурту «Ю.Г» (пісня «Iгри патріотів»), і сольного виконавця, москвича, відомого під сценічним псевдонімом Dino MC 47, стає все більше. Ці хлопці та дівчата пишуть і виконують дуже відверті пісні з яскраво вираженими й напрочуд соціальними текстами і не бояться називати речі своїми іменами. Вони голосно освідчуються у любові до Батьківщини, викривають хижацьку політику влади, піднімають теми корупції, свободи слова та расової нетерпимості, говорять про необхідність виникнення громадянського суспільства й виховання патріотів. Окремі пісні заповнені і небезпечною конкретикою, що накликає проблеми для самих музикантів. Але головне – вона є загрозливою для самої влади!
Поки це лише перші проби пера, але процес іде повним ходом. І це в Росії – країні, в якій навіть авторам карикатур на представників чинної влади дають реальні тюремні терміни!
«Ще не вмерла Україна»
Віддаю перевагу напису «Вхід заборонений», ніж напису «Виходу немає»
(Єжи Лец)
Так може ще зарано нашим поетам і рок-музикантам скиглити про втому і розчарування й впадати в тугу? Мабуть, не настав ще той час, коли треба буде співати за упокій країни останню лебедину пісню. Як там у державному гімні співається?..
У Росії процес встановлення тоталітарного режиму почався набагато раніше і триває набагато довше, ніж у нас. При цьому наші сусіди в пошуках виходу з кризової ситуації все одно опинилися перед одним-єдиним вибором: хто, якщо не ми. Напевно, українському народу слід скористатися багатим російським досвідом, усвідомивши цю аксіому раз і назавжди. Адже недарма кажуть, що на своїх помилках вчаться тільки дурні.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
