Частина перша
Частина друга
– Президент України Віктор Янукович, вітаючи військовослужбовців зі святом, заявив, що Україна готова творити мобільну, професійну армію, оснащену сучасним озброєнням і технікою.
Як сказано у привітанні, у минулому році було зупинено руйнацію армії, досягнуто стабілізації, створені умови для системного і глибокого реформування нашого війська.
Звичайно, з нагоди свята приємно говорити приємні речі. Що з того вже зроблено? І на коли можна очікувати створення цієї мобільної, професійної армії?
На мій погляд, якщо ми ведемо розмову про стан ЗСУ і про їхні перспективи, то ми маємо визнати, що в свята дійсно кажуть тільки про приємне, але поза святом треба мати мужність сказати правду. Ця правда заключається у тому, що Україні, на жаль, не вдалося зробити все те, що не тільки бажано, а й потрібно було зробити.
Коли ми ведемо мову про професійну армію, я хотів би зазначити тільки штрихом. У нас є професійно-складова частина ЗСУ – це офіцерський склад. Якщо сьогодні ми кажемо про те, що офіцерський склад не задоволений службою, що він не має перспективи, що він не забезпечений житлом, що багато звільняється з ЗСУ, то це одна з маленьких відповідей на те, як будувати професійну армію у складі контрактника, людини, яка на порядок менше буде забезпечена, не матиме перспектив у своїй службі, не зможе побудувати свою кар’єру, також не буде мати житла. Це проблема надзвичайно велика.
Я думаю, що ми до неї тільки-тільки торкаємося. І відповіді, на жаль, до сьогодні ми не дали.
– Пане полковнику, з Вашої точки зору, чого досягнуто і чого ні?
Коли наше керівництво про це говорить, очевидно, про це треба думати в першу чергу, тому що часом виникає така ситуація, коли на керівні посади або просто на командирську посаду призначається людина, яка не зовсім готова до цього. Це кадровий менеджмент. У цьому відношенні проводиться велика робота. Я думаю, рано чи пізно це буде виконано.
– Міністр оборони в одному з інтерв’ю напередодні свята сказав про те, що зараз визначені три напрямки, на яких треба сконцентрувати зусилля. Це відновлення техніки, бойова підготовка і забезпечення соціальних гарантій.
Панове, з чого ви б починали?
Володимир Терещенко:
Збройні Сили – це озброєння. Без озброєння неможливо вирішити жодного з питань, які поруч стоять: і соціалка, і бойова підготовка
На превеликий жаль, за всі 19 років ми не тільки не вирішили це питання, ми його загнали у глибокий кут, з якого практично немає виходу. Я думаю, що і нинішнє Міноборони, і нинішні керівники Міноборони навряд чи вірять у те, що найближчим часом можливо зрушити з місця. Тут повинні бути еволюційні зміни. І вони відбудуться тільки разом з державою. Без рішень еволюційних у державі не буде порядку і ладу. Так не буде і в армії.
– Якщо говорити про озброєння, то цього року ми закуповуємо, здається, 20 танків «Оплот».
Наскільки цих 20 танків або один підводний човен «Запоріжжя», який мають поставити на службу, здатні забезпечити нашу обороноздатність? І чи це саме те, що потрібно?
Олег Махно: Ефективність техніки будь-якої завжди перевіряє життя чи це війна, чи це навчання. І рівень цієї техніки, звичайно, треба передбачати, як кажуть, із запасом. Кожна армія мріє і повинна мати цю техніку. Скільки б ми «Оплотів» не закуповували, тобто чи 20, чи 40, вони мають бути. Має бути передова зброя? Має бути. Інша справа, що держава, як зараз говорять, не може собі дозволити.
Але з іншого боку, якщо це собі дозволити, а люди будуть готові цією технікою користуватися, використовувати. Перш за все до цього треба готуватися. Але друге питання: чи буде потреба протягом 5-ти, 10-ти, 20-ти років? Це вже друге питання. Але по першій команді користуватися? Це питання з питань. Це кадровий менеджмент.
– А чи зможуть вони це робити? Оскільки кажуть, що льотчики не налітали визначеної кількості годин. Так само танкісти не мали тих «Оплотів» для того, щоб користуватися ними. І зараз кажуть про те, що відновлені літаки, відновлені вертольоти. Але наскільки безпечно на відновленій техніці літати?
Володимир Терещенко:
Але в той же час Міноборони і держава втратили. Наприклад, у нас є складова в України – це ракетна складова. Всім відоме КБ «Південне» і Південний машинобудівний завод. Але сьогодні в Україні ухвалене рішення. Ким воно прийняте і як воно прийняте? Не сьогодні, трошки раніше. І ми позбулися ракетної зброї. Армія України сьогодні не має ракетної зброї. Але ми розуміємо, що «золотий вік» танка пройшов і наступив «золотий вік» високоточної зброї. І носіями цієї зброї є авіація.
Авіація – надзвичайно дорогий вид зброї. Його не так просто утримати в ЗСУ. Ракетні війська ми втрачаємо тим, що необдумані ухвалюємо рішення, а артилерія сьогодні практично небоєздатна із-за відсутності боєприпасів, які сьогодні на складах злітають у повітря. Але вони за своїм технічним станом майже непридатні для використання.
Проблема у тому, що треба ухвалювати рішення державного рівня. Ми кажемо про програму розвитку. Скільки було програм розвитку? І ні одна не виконана, тому що вона не була ухвалена на найвищому рівні і за неї не спитали відповідально. У цьому проблема. Я думаю, що вона поки що зависла у повітрі і не вирішується.
– Разом з відновленими літаками можна здобувати бойову підготовку на відновлених літаках? Пане Махно, ставите Ви чи Ваші колеги подібні запитання керівництву Міноборони?
Олег Махно: Ми намагаємося висвітлювати, як проходить ця бойова підготовка. Ця підготовка має бути постійною. Інша справа, якої якості і коли, і скільки. Якщо немає часу для того ж відновленого літака, то про яку бойову підготовку будемо говорити? Оскільки нашим літакам, нашій авіації не тільки в нас, але й у світі відводиться першочергова роль, а це конфлікти різні показують, то, звичайно, про неї треба дбати.
Я розумію, що льотчик хотів би постійно літати, так як і танкіст їздити, так як і ракетник робити пуски ракети, але знову ж таки, на чому літати і за що літати? Це, звичайно, питання з питань. Я розумію, якби не переривалася та спадковість у бойовій підготовці, потрібно, щоб старші передавали досвід молодшим, які приходять, а молодші не втрачали інтересу до служби. Якраз над цим треба працювати будь-якому командиру будь-якого рівня.
– Наскільки працюють над цим командири і наскільки є інтерес у молодих офіцерів до служби? І чи правда те, що багато офіцерів зараз кидають службу в ЗСУ?
Олег Махно: Але й багато громадян хочуть вступити у військові інститути і академії. Це також показник, про який треба пам’ятати і на який треба звертати увагу.
Якщо він хоче вступати, а потім хоче кидати, то це одне. І подивитися, з якої причини. Тут багато аспектів. Доля кожного офіцера – це рішення кожного офіцера. Інша справа, коли скажуть: ні. Звичайно, люди будуть повертатися, будуть іти з армії. І це знову питання з питань, яке дуже важливе для нашої держави.
– Те, що називається третє питання: соціальні гарантії.
Олег Махно: Так, я згоден. Перед новим роком дещо вдалося підняти грошове утримання військовослужбовцям.
– Задоволені Ви ним?
Олег Махно: Звичайно.
– Давайте послухаємо про це точку зору народного депутата України, колишнього міністра оборони Олександра Кузьмука.
Але я переконаний у тому, що в бюджеті наступного року такі доручення дав Президент України, щоб урахували питання підвищення фінансового забезпечення офіцерського корпусу. Це не є грошовим утриманням. Це є надбавки від 500 гривень. Це не вирішує проблему, але це все, на що сьогодні спроможна фінансово-економічна ситуація в Україні.
Плюс я розраховує на те, що буде вирішене і одноразове безкоштовне харчування військовослужбовців за контрактом.
– Чи вирішають ці 500 гривень ситуацію?
Наші колеги з’ясовували, що грошове забезпечення, яке отримуватиме лейтенант, складає приблизно 2600 гривень, командир батальйону, підполковник – 3700, командир бригади, полковник – 4650.
Володимир Терещенко: Безумовно, що це мало. Але в той же час будь-яка надбавка, яка є, як вона не рахувалася б, то це і корисно, і правильно.
Держава в такому стані, що, я думаю, військовий також повинен розуміти, що неможливо сьогодні розраховувати на те, що військові будуть мати якісь преференції стосовно інших працівників, людей, які не в менш скрутному становищі.
Традиційно в армії колишнього СРСР бойова підготовка була на найвищому рівні. Сьогодні ті традиції залишилися. Сьогодні офіцерський склад в ЗСУ готовий виконувати завдання і польотів, і польових виходів, і навчань, і пуски, і стрільба, але абсолютно однозначно видно: це відсутність можливості забезпечити пально-мастильним матеріалами, можливістю вийти техніці на полігони і таке інше. Але це за собою тягне не тільки втрату боєздатності особового складу, це тягне за собою і втрату боєздатності техніки, яка руйнується, стоячи в парках, не виїжджуючись, не експлуатуючись.
Ми розуміємо, що на сьогодні техніка надзвичайно складна. Це і електроніка, і така інше. Вона повинна працювати. Відсутність цієї операції, безумовно, приводить до втрати боєготовності, боєздатності цілих підрозділів, з’єднань і армії в цілому.
– Зараз розроблена концепція подальшого реформування ЗСУ. Нібито, вона має запроваджуватися у два етапи. Перший етап – це протягом двох наступних років. Нібито має бути стабілізована ситуація в ЗСУ, щоб не допустити подальшого зниження бойової готовності та боєздатності. А на другому етапі (це вже до 2015 року) будуть створювати передумови до поступового розвитку ЗСУ.
Але громадяни не можуть не боятися, що поки армія буде в стані стагнації, а часом якась зовнішня загроза, як бути? Хто буде захищати?
Володимир Терещенко:
Я думаю, що сучасну армію привести до боєздатного стану одночасно неможливо. Передові армії світу це давно зрозуміли. Навіть невеликі держави за кількістю населення тримають армію, яка боєздатна мирного часу. Ми втратили це. Нам доведеться це діло відновлювати. Відновлювати набагато складніше.
Я багато разів чув і про різні програми. На жаль, вони не виконані. Дуже віриться, що, можливо, сьогодні ті прагматичні люди, які прийшли до влади, зрозуміють, що армія – це не просто інститут, який як атрибут держави, а армія має свої специфічні завдання, за які повинна нести відповідальність. Тому їй треба забезпечити можливість виконати цю функцію і з мирного часу, щоб потім не було розмов на зразок 1941 року, коли армія залишилася у такому стані. Результат був, як ми знаємо, плачевний.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: 19 років нашому війську і 19 років, як військові скаржаться, що грошей немає, ніхто ними не опікується, якісь інші біди. Даруйте, а чому немає ніяких конструктивних пропозицій?
Для того, щоб якесь конструктивне рішення сформулювати, то треба креативну людину, треба людей, що мають здатність до синтетичного розуму. А такі люди є.
Олег Махно: Щодо креативності, то це гарне слово, звучить нормально, будемо казати. Можливо, навіть правильно поставлене питання. Але ж життя армії – це щоденне життя. Є програми, про які говорять, треба виконувати.
Більше того, якщо приходить час, і ця програма призначена до аналізу, то чому це потім не проаналізувати і не сказати, чому не виконано? Найлегше сказати, що немає коштів. Але якщо вони були, то чому не виконано?
Я думаю, що тема армії, в якому стані вона не була б, постійно буде на вустах, на слуху, як говорять, тому що держава живе, народжує, і армія також буде постійно як необхідна функція державна. Громадяни, які там служать, також бачать, як це все робиться, в розумінні своєму докладають зусиль.
Але скільки я в армії служив, стільки й чув громадських думок і не завжди сприймаю, коли армію критикують. Це найлегше зробити.
– До речі, концепцією реформування ЗСУ передбачено скорочення чисельності особового кладу. Передбачається скорочення на 15-20%.
Звичайно, що це зменшить витрати на особовий склад, але чи забезпечить це обороноздатність?
Володимир Терещенко:
Колись я чув таку думку, що надзвичайно тяжко було з мільйонної армію зробити сучасну у 200 тисяч. Але я думаю, що то був дарунок долі Україні, яка отримала армію мільйонного угруповання, у якої були десятки тисяч озброєнь, якими ми так розпорядилися, що сьогодні наші 150 тисяч не мають гідного озброєння і не мають гідного життя військовослужбовців.
Я погоджуюся з тим, що людина, яка виконує завдання в ЗСУ на найвищому рівні, надзвичайно важлива, тому що від неї багато залежить.
І той, вибачте за таке слово, єралаш, який пройшов за ці 19 років, коли помінялося десяток міністрів оборони, десяток начальників Генштабу, десятки командувачів різних видів, родів військ, я не думаю, що він приніс користь ЗСУ, я не думаю, що це були правильні рішення. Стабільність і відповідальність, коли людина за декілька років придбає досвід, а потім повинна віддати те, що вона навчилася, те, що вона знає, і друга справа, коли його у цьому віці міняють.
– Коли ж ми все-таки зможемо мати мобільну армію, добре оснащену і гарну озброєну?
Олег Махно: Тоді, коли це буде.
– А коли – це коли?
Олег Махно: Я думаю, що Ви самі не гірше за мене розумієте.
Я хотів би зауважити ще один момент невеликий. Взагалі не можна міняти правил гри під час гри. І так само не можна приймати на службу військовослужбовців за одними правилами, а потім пропонувати під час служби інші. Тоді в них і виникають певні сумніви, що вони займаються не тим, чим потрібно. А армію, якщо робити, вона обов’язково буде зроблена. Тільки робити треба.
