Про що свідчить цей стан речей – українська книжка «не має попиту», за словами окремих видавців; в Україні мало читають – на думку експертів; книговидання скорочується – факт; на душу населення припадає менше однієї книжки на рік?
Ланцюгова реакція
Відповісти можна лаконічно: це, як багато іншого, свідчить про тотальне здичавіння, примітивізацію, варваризацію всього і всіх, світоглядний глухий кут, кризу культури й моралі, гламуризацію і деградацію, занепад науки, освіти, духовності. Цивілізаційний присмерк…
Це – наслідки того, що відбулося і відбувається з суспільством, в якому тривкі цінності та набутки виявились зайвими, а нові – не цінностями зовсім. Набуті знання і досвід – зайві, а куплені дипломи – затребувані, навіть для посідання високих посад. («Керують нами не герої», як зауважив сатирик, і не «відмінники», а здебільшого «трійочники»).
Та що там «керують». І лікують, і будують, і закони пишуть, і кодекси.
Підміна здорового суперництва купленими чи подарованими перемогами і нагородами – у науці, політиці, мистецтві, літературі – стала «нормою»: ніхто не дивується з рейтингів «сотні кращих» чи «десяти найкращих».
Неуцтво не лякає, його зводять до плоских жартів, над ним хихикають, або й тлумачать – мовляв, нічого страшного, це «особливості української демократії».
Насправді це – ланцюгова реакція, наслідки якої непередбачувані. Хоч… не складно й передбачити: світоглядна обмеженість, новітня варваризація – предтеча більших лих. Страх перед силою влади неуцтва, страх виявляти спротив, страх перед узвичаєністю порушень прав і свобод. Звідси – крок до репресій, а за тим – і катувань та «чисток». Тощо.
Великі таємниці
А при чому тут письменники і читачі? Хіба нема в нас розумних, талановитих людей, захоплюючих книг та їх читачів? Та є! І виставки-ярмарки та форуми, і конкурси на «кращого читача», і досягнення в царині культури й економіки. І письменники. Хоч письменник в Україні – не статус і не фах. А книговидання скорочується: за половину 2010 року наклади зменшилися на 5 218 400, з них україномовних – на 4 423 000, російськомовних – на 719 000 примірників; у вересні – загалом на 8 924 000 примірників.
Для порівняння: в Австралії, Північній Америці, Європі кількість виданих книг неухильно зростає. У Китаї, Японії, Південній Кореї – зростає. Історик книги Євген Немировський наводить показники: понад 1000 назв книг на мільйон населення – у Данії, Австрії й інших країнах Європи.
Критичним, вважає дослідник, є книговидання в країнах Африки: 20 книг на мільйон населення. Українське книговидання в дослідженні не відображене. Воно – поза межами критичного. Із початку 2010 року, за даними Книжкової палати, випущено в світ 12 635 книг і брошур тиражем 22 582 000 примірників. У 2009 – 22491 найменування, накладом 48 514 000 примірників. «Коефіцієнт корисної дії» визначте самі.
Щодо читача, то уявити його портрет не можуть ні критики, ні письменники, ні соціологи. Де і як він шукає книги? Яким темам і авторам віддає перевагу – велика таємниця. А конкурс «Кращий читач України» стосується школярів 6-7 класів, навряд чи можна його вважати показником. Хоч слід радіти і йому. Бо 400 000 дітей, які за 9 років узяли участь у конкурсі, не стануть неуками, вони освоїли прагнення бути ерудитами, здобувати маленькі перемоги. Можливо, альтернативу непевному майбутньому шукатимуть саме вони. Зуміють протиставити гуманітарним, екологічним чи техногенним катастрофам свої знання та вміння. Окрім такого шляху, іншого до цивілізаційного поступу ніхто не придумав. Страх, байдужість, брехня, лінощі не є двигунами прогресу. І в цьому роль книги, названої Джонатаном Свіфтом «дитиною розуму», незмінна.
Інша таємниця – чому таких книг в Україні небагато? Де критерій цінності книги? Чому на кінофільм за романом Василя Шкляра «Чорний Ворон» оголошено «всенародний збір коштів», а до держави «вирішено не звертатись»? Чому державі такий фільм – про визвольну боротьбу українців (повстанців Холодного Яру) проти більшовицької влади не потрібен? Чому викреслено рядок із положення про Шевченківську премію щодо нагородження кращих книг на теми Голодомору? А які теми затребувані сьогодні – гламурні пригоди валютних повій?..
Чому бракує перекладів зарубіжних авторів та оригінальних книг іноземними мовами, за винятком вартісних російських (не йдеться про «ширпотреб» антиукраїнського змісту з Росії, що ввозиться безконтрольно). А до тих добрих книг, які є, доступ читача – обмежений. Бібліотеки занепадають і не наповнюються, особливо в селах. Дорожнеча видань не дає змоги їх придбати (розкішні «елітні» видання – апріорі для еліт, ще одна таємниця: скільки їх в елітних оселях). Середня вартість книжки 30-50 гривень, дитячої – 10-200. Мінімальна зарплата – надто мінімальна, щоб купувати книг досхочу. Споживчий кошик (1 сорочка на рік, 2 пари взуття на 5, гумові чоботи – на 7) не передбачає витрат на такі забаганки, як книга. Зате там передбачені 5 упаковок валідолу на рік. Ось ними й варто скористатися, якщо здолає безсоння й думки про таємниці буття-майбуття, ланцюгові реакції варваризації суспільства, світоглядних занепадів і цивілізаційного присмерку.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ланцюгова реакція
Відповісти можна лаконічно: це, як багато іншого, свідчить про тотальне здичавіння, примітивізацію, варваризацію всього і всіх, світоглядний глухий кут, кризу культури й моралі, гламуризацію і деградацію, занепад науки, освіти, духовності. Цивілізаційний присмерк…
Це – наслідки того, що відбулося і відбувається з суспільством, в якому тривкі цінності та набутки виявились зайвими, а нові – не цінностями зовсім. Набуті знання і досвід – зайві, а куплені дипломи – затребувані, навіть для посідання високих посад. («Керують нами не герої», як зауважив сатирик, і не «відмінники», а здебільшого «трійочники»).
Та що там «керують». І лікують, і будують, і закони пишуть, і кодекси.
Підміна здорового суперництва купленими чи подарованими перемогами і нагородами – у науці, політиці, мистецтві, літературі – стала «нормою»: ніхто не дивується з рейтингів «сотні кращих» чи «десяти найкращих».
Неуцтво не лякає, його зводять до плоских жартів, над ним хихикають, або й тлумачать – мовляв, нічого страшного, це «особливості української демократії».
Насправді це – ланцюгова реакція, наслідки якої непередбачувані. Хоч… не складно й передбачити: світоглядна обмеженість, новітня варваризація – предтеча більших лих. Страх перед силою влади неуцтва, страх виявляти спротив, страх перед узвичаєністю порушень прав і свобод. Звідси – крок до репресій, а за тим – і катувань та «чисток». Тощо.
Великі таємниці
А при чому тут письменники і читачі? Хіба нема в нас розумних, талановитих людей, захоплюючих книг та їх читачів? Та є! І виставки-ярмарки та форуми, і конкурси на «кращого читача», і досягнення в царині культури й економіки. І письменники. Хоч письменник в Україні – не статус і не фах. А книговидання скорочується: за половину 2010 року наклади зменшилися на 5 218 400, з них україномовних – на 4 423 000, російськомовних – на 719 000 примірників; у вересні – загалом на 8 924 000 примірників.
Для порівняння: в Австралії, Північній Америці, Європі кількість виданих книг неухильно зростає. У Китаї, Японії, Південній Кореї – зростає. Історик книги Євген Немировський наводить показники: понад 1000 назв книг на мільйон населення – у Данії, Австрії й інших країнах Європи.
Критичним, вважає дослідник, є книговидання в країнах Африки: 20 книг на мільйон населення. Українське книговидання в дослідженні не відображене. Воно – поза межами критичного. Із початку 2010 року, за даними Книжкової палати, випущено в світ 12 635 книг і брошур тиражем 22 582 000 примірників. У 2009 – 22491 найменування, накладом 48 514 000 примірників. «Коефіцієнт корисної дії» визначте самі.
Щодо читача, то уявити його портрет не можуть ні критики, ні письменники, ні соціологи. Де і як він шукає книги? Яким темам і авторам віддає перевагу – велика таємниця. А конкурс «Кращий читач України» стосується школярів 6-7 класів, навряд чи можна його вважати показником. Хоч слід радіти і йому. Бо 400 000 дітей, які за 9 років узяли участь у конкурсі, не стануть неуками, вони освоїли прагнення бути ерудитами, здобувати маленькі перемоги. Можливо, альтернативу непевному майбутньому шукатимуть саме вони. Зуміють протиставити гуманітарним, екологічним чи техногенним катастрофам свої знання та вміння. Окрім такого шляху, іншого до цивілізаційного поступу ніхто не придумав. Страх, байдужість, брехня, лінощі не є двигунами прогресу. І в цьому роль книги, названої Джонатаном Свіфтом «дитиною розуму», незмінна.
Інша таємниця – чому таких книг в Україні небагато? Де критерій цінності книги? Чому на кінофільм за романом Василя Шкляра «Чорний Ворон» оголошено «всенародний збір коштів», а до держави «вирішено не звертатись»? Чому державі такий фільм – про визвольну боротьбу українців (повстанців Холодного Яру) проти більшовицької влади не потрібен? Чому викреслено рядок із положення про Шевченківську премію щодо нагородження кращих книг на теми Голодомору? А які теми затребувані сьогодні – гламурні пригоди валютних повій?..
Чому бракує перекладів зарубіжних авторів та оригінальних книг іноземними мовами, за винятком вартісних російських (не йдеться про «ширпотреб» антиукраїнського змісту з Росії, що ввозиться безконтрольно). А до тих добрих книг, які є, доступ читача – обмежений. Бібліотеки занепадають і не наповнюються, особливо в селах. Дорожнеча видань не дає змоги їх придбати (розкішні «елітні» видання – апріорі для еліт, ще одна таємниця: скільки їх в елітних оселях). Середня вартість книжки 30-50 гривень, дитячої – 10-200. Мінімальна зарплата – надто мінімальна, щоб купувати книг досхочу. Споживчий кошик (1 сорочка на рік, 2 пари взуття на 5, гумові чоботи – на 7) не передбачає витрат на такі забаганки, як книга. Зате там передбачені 5 упаковок валідолу на рік. Ось ними й варто скористатися, якщо здолає безсоння й думки про таємниці буття-майбуття, ланцюгові реакції варваризації суспільства, світоглядних занепадів і цивілізаційного присмерку.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
