«Затримали підприємця-педофіла», – повідомляє МВС. Ще тиждень тому написали б просто – «педофіла». Тепер вже ситуація змінилася і слово «підприємець» для когось звучить, як надія, а для когось, як загроза.
Микола Азаров каже, що їх 4 мільйони, і що вони «не беруть участі в суспільних витратах, не роблять внеску в утримання пенсіонерів».
Ті, хто немає таких авт, як у них, таких як у них будинків, ті, хто сердиться на них, коли вони, використовуючи кожну нагоду підняти ціни – називають їх торгашами.
Так, вони торгують – вони займаються усім, до чого у «генералів бізнесу» немає інтересу. Вони одягають, годують, взувають, стрижуть усіх, у кого немає грошей літати на розпродажі до Мілану.
Вони справді підприємці, бо підприємливі, не тягнуть гроші з державного бюджету через злочинні схеми й тому рахують кожну копійку.
Їх справді 4 мільйони, а це означає, що завдяки їхньому бажанню вести свій бізнес щонайменше 16-20 мільйонів громадян України загалом обходяться без бюджетних грошей. Адже підприємці ще годують свої родини, підтримують своїх батьків й дають можливість заробити людям, які йдуть до них працювати.
Ці дрібні і середні підприємці і є реальний український середній клас.
Цей клас зародився у безгрошівні 90-і. Його народила нагальна потреба годувати й одягати дітей за умови кількамісячної, а той -річної невиплати заробітної плати, а потім вже цілком здорове бажання «мати свою копієчку і ні від кого не залежати».
Повитухою цього класу стала Олександра Кужель, запровадивши спрощену систему оподаткування.
Чого ж хоче цей торгаш? Чого хочуть ці підприємці? Чого хоче цей середній клас?
Він хоче заплатити вагому для бюджету, але посильну для нього суму – і щоб ніхто його не чіпав! Він хоче прозорих правил гри, бо не потребує опіки , а ще більше не терпить втручання держави у його життя. Це означає, що він хоче свободи.
Микола Азаров каже, що їх 4 мільйони, і що вони «не беруть участі в суспільних витратах, не роблять внеску в утримання пенсіонерів».
Ті, хто немає таких авт, як у них, таких як у них будинків, ті, хто сердиться на них, коли вони, використовуючи кожну нагоду підняти ціни – називають їх торгашами.
Так, вони торгують – вони займаються усім, до чого у «генералів бізнесу» немає інтересу. Вони одягають, годують, взувають, стрижуть усіх, у кого немає грошей літати на розпродажі до Мілану.
Вони справді підприємці, бо підприємливі, не тягнуть гроші з державного бюджету через злочинні схеми й тому рахують кожну копійку.
Їх справді 4 мільйони, а це означає, що завдяки їхньому бажанню вести свій бізнес щонайменше 16-20 мільйонів громадян України загалом обходяться без бюджетних грошей. Адже підприємці ще годують свої родини, підтримують своїх батьків й дають можливість заробити людям, які йдуть до них працювати.
Ці дрібні і середні підприємці і є реальний український середній клас.
Цей клас зародився у безгрошівні 90-і. Його народила нагальна потреба годувати й одягати дітей за умови кількамісячної, а той -річної невиплати заробітної плати, а потім вже цілком здорове бажання «мати свою копієчку і ні від кого не залежати».
Повитухою цього класу стала Олександра Кужель, запровадивши спрощену систему оподаткування.
Чого ж хоче цей торгаш? Чого хочуть ці підприємці? Чого хоче цей середній клас?
Він хоче заплатити вагому для бюджету, але посильну для нього суму – і щоб ніхто його не чіпав! Він хоче прозорих правил гри, бо не потребує опіки , а ще більше не терпить втручання держави у його життя. Це означає, що він хоче свободи.
