– Україна і ЄС уперто декларують, що йдуть шляхом зближення. Озвучена мета – угода про асоціацію. Обов’язкова складова цієї угоди – створення зони вільної торгівлі.
Наразі песимісти кажуть, що переговори з цього питання зайшли у глухий кут, бо українським товарам та продукції ще дуже далеко до стандартів ЄС.
Оптимісти ж кажуть, що угода буде підписана і, можливо, навіть через рік або навіть наступного літа, якщо Україна і ЄС досягнуть певних компромісів. Тому зараз і точиться головна робота з досягнення цих компромісів.
Панове, чи погоджуєтеся ви з тим, що насправді зараз і обговорюються основні моменти? Чи можна знайти ці компроміси?
Володимир СіденкоВолодимир Сіденко: Я хотів би попередньо зауваження зробити, що коли питання ставилося про початок переговорів, світова економіка в цілому і українська економіка були в якісно іншому стані, тому що був швидкий темп розвитку, стабільна макроекономічна ситуація.
А сьогодні ми ведемо переговори в умовах, коли всі переживають довгострокові наслідки глобальної фінансово-економічної кризи, причому в Україні вони виявилися найбільш серйозними серед країн світу.
Це об’єктивно ускладнює досягнення таких компромісів, тому що немає бажання відкривати свій ринок додатково, що могло б за певних умов загрожувати ускладненню ситуації в аспекті збільшення безробіття, втрати певних замовлень на внутрішньому ринку. І це є певна проблема.
– Ви маєте на увазі Україну чи ЄС?
Володимир Сіденко: Ми повинні мати на увазі і Україну, і ЄС, в якому є чимало країн, зокрема південних країн, які сьогодні далекі від оптимальної форми. І це створює певні нові бар’єри, яких би не було, якби загальна ситуація з економікою в світі була краща.
– Деякі експерти кажуть, що світ став чеснішим внаслідок цієї фінансово-економічної кризи, тому що в стосунках між країнами стало менше політики, а більше економіки.
Ігор БураковськийІгор Бураковський: Будь-яка криза відіграє певну позитивну роль. Цей позитив полягає в тому, що старі моделі, неефективні речі, «бульбашки», відверті спекуляції і так далі під час кризи показують свою абсолютну неспроможність і зникають. Хоча потім, звичайно, з’являються якісь нові проблеми.
З іншого боку, коли йде мова про політику, я, чесно кажучи, все ж таки спробував би відокремити політику і зону вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі, про яку ми говоримо, то це інструмент зовнішньоекономічної політики. Сьогодні у світі я практично не знаю жодної країни, яка не була б членом однієї або навіть декількох угод про вільну торгівлю. Тому це, умовно кажучи, той мінімальний інструмент, який сьогодні активно використовується в світі.
Якщо ми будемо говорити з тих позицій, ми повинні зрозуміти одну дуже просту річ, що у світі немає якихось преференцій для когось, країни між собою дуже жорстко конкурують. І якщо навіть часткою України в сукупному торгівельному обороті в ЄС є десь 1% з чимось по окремих товарах і взагалі, то ми повинні для себе зрозуміти одну дуже просту річ: для європейців немає великих і маленьких ринків, немає, так би мовити, великих і маленьких країн, вони чітко захищають свої економічні інтереси. До речі, це треба робити Україні.
Тому в цьому сенсі, коли мова йде про перемови щодо зони вільної торгівлі в сучасному світі, тут нічого особистого, є відповідні економічні інтереси, є економічна конкретна ситуація, про яку говорив мій колега. І це треба сприймати саме так в такому об’єктивному плані, без пошуків якихось підтекстів і других політичних фонів.
– У чому може бути зацікавлений ЄС, в яких товарах українських?
Володимир Сіденко:Я не ставив би питання так вузько, оскільки мова йде не про створення класичної зони вільної торгівлі, де просто ліквідуються мита і кількісні обмеження. Мова йде про формат так званої поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі, яка тісна пов’язана із запровадженням широкого комплексу заходів зі внутрішньою інституційною реформою, яка покликана удосконалити загалом економічний потенціал України і дати країні можливість поступово входити до єдиного внутрішнього ринку ЄС. Про це йде мова. Тобто, це є лише крок на цьому шляху.
Якщо ми розглядаємо так, то мова йде не просто про товари, які сьогодні може Україна постачати, а й про використання усього довгострокового потенціалу. Україна, безумовно, має певний потенціал, який однак треба реалізувати ще, формулювати так політику, щоб ці можливості стали реаліями.
У цьому плані Україна цікава не лише тим, що вона може постачати, наприклад, сировину для біоенергетики, у чому ЄС дуже зацікавлений сьогодні, що вона може виступати як транзитер природного газу на територію ЄС чи може постачати певні види продовольства, вона здатна надавати певні послуги по запуску ракетних носіїв, але мова йде про те, що слід розвинути здатність України бути повноцінним гравцем на єдиному європейському ринку.
І це залежить від того, яким чином Україна буде здатна реалізовувати свою внутрішню інноваційну політику в контексті тих орієнтирів, які сформульовані в інноваційній політиці ЄС.
Ігор Бураковський:Коли ми говоримо про товари, то ми не повинні захоплюватися такими великими переліками і сказати: по таких категоріях ми можемо поставляти, по таких не зможемо.
Ми сьогодні досить активно торгуємо з ЄС. На сьогоднішній день на ЄС припадає приблизно 28% українського експорту. Приблизно 35% європейського імпорту йде з ЄС. Тому тут дуже широка гама товарів, починаючи навіть від тієї сільськогосподарської продукції, навколо якої завжди є певні проблеми, і закінчуючи різного роду товарами промислового призначення.
Я думаю, що ми просто повинні для себе як українці, як люди, які розуміють, що треба утверджуватися у світовому господарстві, ставити дуже просте питання: будуть купувати ті товари, які будуть мати відповідну якість і відповідну ціну. Всі в таким чином конкурують. І далі все залежатиме від конкретної економічної ситуації.
Це можуть бути як дійсно продукти сільськогосподарського виробництва різного ступеня обробки, це можуть бути різного роду схеми, які на сьогоднішній день реалізуються, скажімо, та ж сама давальницька сировина. На сьогоднішній день українська легка промисловість багато в чому виживає саме за рахунок завезення фурнітури, тканин і так далі, які обробляться в Україні, а потім постачаються і імпортуються назад в країни ЄС і в інший світ.
Тому я не думаю, що треба шукати якісь такі конкретні речі, але при цьому ми повинні зрозуміти, що зона вільної торгівлі виконує як інструмент торгівельної політики дві дуже прості функції. Перше. Знімаючи обмеження, ми тим самим забезпечуємо можливості для українського експорту і присутності на європейських ринках. З іншого боку, знімаючи обмеження на шляху європейських товарів, ми забезпечуємо стабільне постачання необхідних імпортних товарів.
Жодна країна сьогодні не може виробляти все, тому треба просто раціонально дивитися, що ми виробляємо, що ми імпортуємо, в тому числі з ЄС.
– До України приїжджав єврокомісар з питань торгівлі Карл Де Гюхт. Велися переговори з урядом України… Не лише економічні параметри були позначені, в тому числі мова йшла про законодавство, про гарантії, які повинні мати люди, які хочуть вести бізнес на території України.
Панове, чи можливо, на вашу думку, до літа зробити якийсь такий прорив, якщо буде така воля уряду і політична (знову ж таки політика сюди домішується), щоб насправді ми могли показати якісь позитивні моменти ЄС?
Ігор Бураковський:Коли ми говоримо про зону вільної торгівлі, повертаючись до слів мого колеги, ця угода складатиметься з двох великих блоків. Перший блок – це питання, пов’язані зі скасуванням імпортного мита і різного роду того, що називається «прикордонних обмежень на торгівлю».
З іншого боку, оскільки торгівля є високо інтегрованою частиною національної економіки, країни домовляються про дуже широке коло питань, пов’язаних, скажімо, з технічним регулюванням, зі стандартами, які використовуються з обох боків кордону, питання державних закупівель, питання торгівлі послугами. Інвестор – це фактично торгівля послугами. І це також дуже великий розділ, який на сьогоднішній день обговорюється.
Тому в цьому сенсі пан комісар говорить про необхідність такого збалансованого підходу, коли беруть на себе великі зобов’язання, пов’язані по цілому пакету документів.
Тепер якщо відповісти на Ваше запитання, то в принципі я думаю, що це цілком можливо зробити. За великим рахунком, наскільки я знаю стан переговорів і ті проблеми, які на сьогоднішній день виникають, багато питань мають технічний характер.
Але, на жаль, саме такі невеликі технічні питання дуже складно вирішуються в Україні. Ми це бачимо на різних рівнях. У цьому сенсі зона вільної торгівлі, ці перемови є певним заручником нашої інституційної неспроможності.
Що стосується таких проблем, які сьогодні є спірними, це питання торгівлі сільськогосподарськими продуктами, це питання, пов’язані із запровадженням певних норм, наприклад, захисту навколишнього середовища. Виконання їх є надзвичайно складними, надзвичайно фінансово важким для України, будемо говорити відверто.
Це також питання, пов’язані з тим, які ринки в який час будуть відкриватися. Україна хоче асиметричне відкриття, тобто спочатку відкривається ЄС, а ми для себе зберігаємо певні перехідні періоди. У ЄС, особливо стосовно товарів сільськогосподарського виробництва, там є спільна сільськогосподарська політика, трохи інший погляд на цю проблематику.
– Ваш прогноз, пане Сіденко?
Володимир Сіденко:Країни є не зовсім в симетричній ситуації. Одні і ті ж проблеми по-різному виглядають з різних боків. Якщо для ЄС шлях до нуля по промисловій продукції дуже малий, крім того, не виникає проблеми невідповідності стандартів виробництва промислової продукції для українського ринку, то для України саме по собі відкриття європейського ринку через скасування імпортного мита ще нічого не гарантує, тому що є велика проблема невідповідності технічним регламентам ЄС, без вирішення проблеми яких ви не вийдете на європейський ринок навіть за нульової ставки.
Це проблема, пов’язана з тим, що необхідно здійснювати дуже широкомасштабні заходи, фінансувати їх, у тому числі й з державного бюджету, і це ставить певну проблему. У зв’язку з цим і виникає така ситуація, що Україна хоче трохи розтягти цей процес.
Але при цьому існує певна небезпека, оскільки дослідження показують, що коли процес створення зони вільної торгівлі розтягується на великий період, скажімо, на 10 чи 15 років, то цей імпульс може бути взагалі втрачений. І досягти повноцінного формату зони вільної торгівлі не вдасться.
– Тобто, ефекту цього повноцінного, симетричного не буде. Хтось отримає вигоду, наприклад, ЄС отримає ринок, а ми не отримаємо нічого?
Володимир Сіденко: Треба пройти таким вузьким коридором між достатньо енергійними заходами по створенню і при цьому зберегти для себе певний період для адаптації до нових умов конкуренції.
І друге питання. Пан Бураковський правильно сказав, що для ЄС одна ситуація в промисловості, а інша ситуація в сільському господарстві. Сільське господарство ЄС дуже сильно захищене зовнішніми бар’єрами, не обов’язково митними. Але там діє специфічна сфера аграрного протекціонізму. Проблема в тому, яким чином Україні забезпечити присутність на аграрному ринку ЄС.
Як я розумію, сьогодні ЄС не дуже поспішає і хоче застосувати такий самий підхід, як Україна по промисловості, до свого аграрного ринку. З цим пов’язана така складна ситуація з пошуком компромісу.
– У нас є слухач.
Слухач: Чому Україна неспроможна?А літакобудування? А машинобудування? А суднобудування? А військова техніка?
І ще. Чи не здається вам, що колоніальний режим Януковича просто не здатен це зробити?
Володимир Сіденко: Треба розрізняти. Якщо в авіабудуванні є в нас досить великий ступінь, особливо по важкому перевезенню вантажів відповідно до міжнародних критеріїв, то по суднобудуванню відбувається досить стрімке падіння нашої конкурентоспроможності. Фактично ми сьогодні продаємо на експорт лише корпуси цих суден, оскільки вся «начинка» наша сьогодні не відповідає міжнародним умовам.
Те, що ви можете продавати на експорт, це не означає, що ви можете продавати на ринок ЄС, тому що там рівень вимог вищий, ніж у середньому в світі. Мова йде про те, що інколи – чи це по фармацевтичній продукції, чи по продукції харчування– ви повинні пройти відповідні сертифікаційні процедури по всьому ланцюгу виробництв. І будь-яка ланка цього виробництва може бути визнана як така, що не відповідає умовам ЄС. І ринок при цьому буде закритий.
– І, може, наш танк «Булат» і є непоганим танком, але є в ЄС країни, які виробляють свої танки, тому вони будуть захищати свої танки.
Володимир Сіденко: До речі, щодо авіабудування. Ми також знаємо, що Airbus Industrie не дуже поспішає приймати нових конкурентів на єдиний європейський ринок.
– Пане Бураковський, які компроміси могли б бути можливими? Що ми могли б запропонувати ЄС таке, щоб вони погодилися дати можливість якомусь виду нашої продукції просуватися на їхній ринок?
Ігор Бураковський: Я думаю, що компроміси повинні бути не по товарах, а по ширшому колу питань.
Що таке на сьогоднішній день внутрішній ринок ЄС? Це система регулювання. Умовно кажучи, всі регулюючі норми можна поділити десь на 35-36 категорій. У кожній категорії ми можемо шукати якісь можливості йти на глибшу інтеграцію до ЄС або на менш глибоку інтеграцію. Тому в цьому сенсі це знову ж таки питання великої шахівниці, де є конкретні речі.
Я думаю, що, очевидно, треба звернути увагу ще раз на сільське господарство. Я думаю, що треба дивитися на питання, пов’язані з технічним регулюванням.
– Ми є конкурентами з ЄС, що стосується сільського господарства. Правда ж?
Ігор Бураковський: Сьогодні всі конкурують з усіма. І в принципі, коли мова йде про зону вільної торгівлі і інші інструменти, ми намагаємося цією конкуренцією управляти. Тому в даному випадку ми не повинні забувати, що наш товар обирає не ЄС, не єврокомісар, якого ви цитували, а обирає конкретний споживач. Тобто, ми конкуруємо з відповідними компаніями, конкуруємо за відповідного споживача, який є в ЄС. Тому в цьому сенсі тут є великі проблеми, пов’язані з українським бізнесом.
Тобто, держава створює певні умови, держава створює певний режим, який зрозумілий тим бізнесменам і нашим бізнесменам, а далі вже безпосередньо бізнес конкурує. Він конкурує сьогодні на внутрішньому ринку без ЄС, окремі бізнеси і в процесі ринку і конкуренції закриваються. Це частина ринкової економіки. Чи не те ж саме відбуватиметься і в процесі співпраці і конкуренції з ЄС.
Тобто, ще раз хочу сказати, що сьогоднішнє світове господарство – це співпраця і конкуренції. Співпраця у визначенні певних правил і норм, як ми присутні на ринку тієї чи іншої країни, а далі вже починається конкуренція. Тобто, всі наші домовленості і в жодній країні світу, і в домовленостях між ЄС і США, між США і Китаєм і так далі немає якихось таких гарантованих преференції, далі йде конкуренція. І це треба зрозуміти.
– Пане Сіденко, у цій боротьбі за компроміси чи є шанси України зберегти і захистити свої інтереси?
Володимир Сіденко: По-перше, ЄС навряд чи налаштований на те, щоб повністю досягти таких умов, які будуть пригнічувати розвиток економіки України. Але проблема в тому, що все залежить від того, наскільки є стратегічно орієнтованою внутрішня економічні і соціальна політика країни. Від цього залежить потенціал адаптації України до нових умов конкуренції, які виникатимуть внаслідок укладення угоди про зону вільної торгівлі.
Тобто, вони залежать не лише від балансу умов, зафіксованих у торговельній угоді про зону вільної торгівлі, але залежать і від того, яким чином ми будемо проводити внутрішню політику щодо реалізації нових переваг, які виникатимуть внаслідок цього укладення, і нейтралізація ризиків, які безперечно також існуватимуть після підписання і ратифікації такої угоди.
– Багато експертів кажуть, що в Україні і в більшості країн світу політика дуже пов’язана з великим бізнесом, тому ті політичні сили, які зараз при владі, відстоюють інтереси в першу чергу тих бізнесових кіл, які їх підтримували на цьому шляху до влади. Колив відбуваються перемови про зону вільної торгівлі, то в першу чергу відстоюються інтереси, як стверджують ці експерти, тих бізнесових кіл.
Чи це є в інтересах всієї України, на вашу думку, панове? Тому що це може так і бути, що насправді це в загальному вектор правильний для України.
Володимир Сіденко:Проблема не в тому, що відстоюються інтереси бізнесу, вони відстоюються в політиці будь-якої країни. Проблема в тому, наскільки український бізнес стратегічно розуміє свої перспективи і наскільки він здатний зрозуміти спільність своїх інтересів і інтересів країни. Стосовно другого у мене багато сумнівів. Тому що реальні результати структурних перетворень в економіці країни свідчать про те, що немає такого розуміння в українського бізнесу. Поки що.
Ігор Бураковський: Зона вільної торгівлі – це інструмент, який дає нам можливості. Саме так ми його й повинні розглядати.
Зможемо скористатися можливостями – отримаємо позитивний ефект. Не зможемо скористатися можливостями – це вже будуть проблеми безпосередньо України.
– Будемо сподіватися, що розумних людей в Україні вистачає.
Наразі песимісти кажуть, що переговори з цього питання зайшли у глухий кут, бо українським товарам та продукції ще дуже далеко до стандартів ЄС.
Оптимісти ж кажуть, що угода буде підписана і, можливо, навіть через рік або навіть наступного літа, якщо Україна і ЄС досягнуть певних компромісів. Тому зараз і точиться головна робота з досягнення цих компромісів.
Панове, чи погоджуєтеся ви з тим, що насправді зараз і обговорюються основні моменти? Чи можна знайти ці компроміси?
А сьогодні ми ведемо переговори в умовах, коли всі переживають довгострокові наслідки глобальної фінансово-економічної кризи, причому в Україні вони виявилися найбільш серйозними серед країн світу.
Це об’єктивно ускладнює досягнення таких компромісів, тому що немає бажання відкривати свій ринок додатково, що могло б за певних умов загрожувати ускладненню ситуації в аспекті збільшення безробіття, втрати певних замовлень на внутрішньому ринку. І це є певна проблема.
– Ви маєте на увазі Україну чи ЄС?
Володимир Сіденко: Ми повинні мати на увазі і Україну, і ЄС, в якому є чимало країн, зокрема південних країн, які сьогодні далекі від оптимальної форми. І це створює певні нові бар’єри, яких би не було, якби загальна ситуація з економікою в світі була краща.
– Деякі експерти кажуть, що світ став чеснішим внаслідок цієї фінансово-економічної кризи, тому що в стосунках між країнами стало менше політики, а більше економіки.
З іншого боку, коли йде мова про політику, я, чесно кажучи, все ж таки спробував би відокремити політику і зону вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі, про яку ми говоримо, то це інструмент зовнішньоекономічної політики. Сьогодні у світі я практично не знаю жодної країни, яка не була б членом однієї або навіть декількох угод про вільну торгівлю. Тому це, умовно кажучи, той мінімальний інструмент, який сьогодні активно використовується в світі.
Для європейців немає великих і маленьких ринків, немає великих і маленьких країн, вони чітко захищають свої економічні інтереси. Це треба робити Україні
Тому в цьому сенсі, коли мова йде про перемови щодо зони вільної торгівлі в сучасному світі, тут нічого особистого, є відповідні економічні інтереси, є економічна конкретна ситуація, про яку говорив мій колега. І це треба сприймати саме так в такому об’єктивному плані, без пошуків якихось підтекстів і других політичних фонів.
– У чому може бути зацікавлений ЄС, в яких товарах українських?
Володимир Сіденко:
Якщо ми розглядаємо так, то мова йде не просто про товари, які сьогодні може Україна постачати, а й про використання усього довгострокового потенціалу. Україна, безумовно, має певний потенціал, який однак треба реалізувати ще, формулювати так політику, щоб ці можливості стали реаліями.
У цьому плані Україна цікава не лише тим, що вона може постачати, наприклад, сировину для біоенергетики, у чому ЄС дуже зацікавлений сьогодні, що вона може виступати як транзитер природного газу на територію ЄС чи може постачати певні види продовольства, вона здатна надавати певні послуги по запуску ракетних носіїв, але мова йде про те, що слід розвинути здатність України бути повноцінним гравцем на єдиному європейському ринку.
І це залежить від того, яким чином Україна буде здатна реалізовувати свою внутрішню інноваційну політику в контексті тих орієнтирів, які сформульовані в інноваційній політиці ЄС.
Ігор Бураковський:
Ми сьогодні досить активно торгуємо з ЄС. На сьогоднішній день на ЄС припадає приблизно 28% українського експорту. Приблизно 35% європейського імпорту йде з ЄС. Тому тут дуже широка гама товарів, починаючи навіть від тієї сільськогосподарської продукції, навколо якої завжди є певні проблеми, і закінчуючи різного роду товарами промислового призначення.
Я думаю, що ми просто повинні для себе як українці, як люди, які розуміють, що треба утверджуватися у світовому господарстві, ставити дуже просте питання: будуть купувати ті товари, які будуть мати відповідну якість і відповідну ціну. Всі в таким чином конкурують. І далі все залежатиме від конкретної економічної ситуації.
Це можуть бути як дійсно продукти сільськогосподарського виробництва різного ступеня обробки, це можуть бути різного роду схеми, які на сьогоднішній день реалізуються, скажімо, та ж сама давальницька сировина. На сьогоднішній день українська легка промисловість багато в чому виживає саме за рахунок завезення фурнітури, тканин і так далі, які обробляться в Україні, а потім постачаються і імпортуються назад в країни ЄС і в інший світ.
Тому я не думаю, що треба шукати якісь такі конкретні речі, але при цьому ми повинні зрозуміти, що зона вільної торгівлі виконує як інструмент торгівельної політики дві дуже прості функції. Перше. Знімаючи обмеження, ми тим самим забезпечуємо можливості для українського експорту і присутності на європейських ринках. З іншого боку, знімаючи обмеження на шляху європейських товарів, ми забезпечуємо стабільне постачання необхідних імпортних товарів.
Жодна країна сьогодні не може виробляти все, тому треба просто раціонально дивитися, що ми виробляємо, що ми імпортуємо, в тому числі з ЄС.
– До України приїжджав єврокомісар з питань торгівлі Карл Де Гюхт. Велися переговори з урядом України… Не лише економічні параметри були позначені, в тому числі мова йшла про законодавство, про гарантії, які повинні мати люди, які хочуть вести бізнес на території України.
Панове, чи можливо, на вашу думку, до літа зробити якийсь такий прорив, якщо буде така воля уряду і політична (знову ж таки політика сюди домішується), щоб насправді ми могли показати якісь позитивні моменти ЄС?
Ігор Бураковський:
З іншого боку, оскільки торгівля є високо інтегрованою частиною національної економіки, країни домовляються про дуже широке коло питань, пов’язаних, скажімо, з технічним регулюванням, зі стандартами, які використовуються з обох боків кордону, питання державних закупівель, питання торгівлі послугами. Інвестор – це фактично торгівля послугами. І це також дуже великий розділ, який на сьогоднішній день обговорюється.
Тому в цьому сенсі пан комісар говорить про необхідність такого збалансованого підходу, коли беруть на себе великі зобов’язання, пов’язані по цілому пакету документів.
Тепер якщо відповісти на Ваше запитання, то в принципі я думаю, що це цілком можливо зробити. За великим рахунком, наскільки я знаю стан переговорів і ті проблеми, які на сьогоднішній день виникають, багато питань мають технічний характер.
Але, на жаль, саме такі невеликі технічні питання дуже складно вирішуються в Україні. Ми це бачимо на різних рівнях. У цьому сенсі зона вільної торгівлі, ці перемови є певним заручником нашої інституційної неспроможності.
Що стосується таких проблем, які сьогодні є спірними, це питання торгівлі сільськогосподарськими продуктами, це питання, пов’язані із запровадженням певних норм, наприклад, захисту навколишнього середовища. Виконання їх є надзвичайно складними, надзвичайно фінансово важким для України, будемо говорити відверто.
Це також питання, пов’язані з тим, які ринки в який час будуть відкриватися. Україна хоче асиметричне відкриття, тобто спочатку відкривається ЄС, а ми для себе зберігаємо певні перехідні періоди. У ЄС, особливо стосовно товарів сільськогосподарського виробництва, там є спільна сільськогосподарська політика, трохи інший погляд на цю проблематику.
– Ваш прогноз, пане Сіденко?
Володимир Сіденко:
Це проблема, пов’язана з тим, що необхідно здійснювати дуже широкомасштабні заходи, фінансувати їх, у тому числі й з державного бюджету, і це ставить певну проблему. У зв’язку з цим і виникає така ситуація, що Україна хоче трохи розтягти цей процес.
Але при цьому існує певна небезпека, оскільки дослідження показують, що коли процес створення зони вільної торгівлі розтягується на великий період, скажімо, на 10 чи 15 років, то цей імпульс може бути взагалі втрачений. І досягти повноцінного формату зони вільної торгівлі не вдасться.
– Тобто, ефекту цього повноцінного, симетричного не буде. Хтось отримає вигоду, наприклад, ЄС отримає ринок, а ми не отримаємо нічого?
Володимир Сіденко:
І друге питання. Пан Бураковський правильно сказав, що для ЄС одна ситуація в промисловості, а інша ситуація в сільському господарстві. Сільське господарство ЄС дуже сильно захищене зовнішніми бар’єрами, не обов’язково митними. Але там діє специфічна сфера аграрного протекціонізму. Проблема в тому, яким чином Україні забезпечити присутність на аграрному ринку ЄС.
Як я розумію, сьогодні ЄС не дуже поспішає і хоче застосувати такий самий підхід, як Україна по промисловості, до свого аграрного ринку. З цим пов’язана така складна ситуація з пошуком компромісу.
– У нас є слухач.
Слухач: Чому Україна неспроможна?А літакобудування? А машинобудування? А суднобудування? А військова техніка?
І ще. Чи не здається вам, що колоніальний режим Януковича просто не здатен це зробити?
Володимир Сіденко: Треба розрізняти. Якщо в авіабудуванні є в нас досить великий ступінь, особливо по важкому перевезенню вантажів відповідно до міжнародних критеріїв, то по суднобудуванню відбувається досить стрімке падіння нашої конкурентоспроможності. Фактично ми сьогодні продаємо на експорт лише корпуси цих суден, оскільки вся «начинка» наша сьогодні не відповідає міжнародним умовам.
Те, що ви можете продавати на експорт, це не означає, що ви можете продавати на ринок ЄС, тому що там рівень вимог вищий, ніж у середньому в світі. Мова йде про те, що інколи – чи це по фармацевтичній продукції, чи по продукції харчування– ви повинні пройти відповідні сертифікаційні процедури по всьому ланцюгу виробництв. І будь-яка ланка цього виробництва може бути визнана як така, що не відповідає умовам ЄС. І ринок при цьому буде закритий.
– І, може, наш танк «Булат» і є непоганим танком, але є в ЄС країни, які виробляють свої танки, тому вони будуть захищати свої танки.
Володимир Сіденко: До речі, щодо авіабудування. Ми також знаємо, що Airbus Industrie не дуже поспішає приймати нових конкурентів на єдиний європейський ринок.
– Пане Бураковський, які компроміси могли б бути можливими? Що ми могли б запропонувати ЄС таке, щоб вони погодилися дати можливість якомусь виду нашої продукції просуватися на їхній ринок?
Ігор Бураковський: Я думаю, що компроміси повинні бути не по товарах, а по ширшому колу питань.
Що таке на сьогоднішній день внутрішній ринок ЄС? Це система регулювання. Умовно кажучи, всі регулюючі норми можна поділити десь на 35-36 категорій. У кожній категорії ми можемо шукати якісь можливості йти на глибшу інтеграцію до ЄС або на менш глибоку інтеграцію. Тому в цьому сенсі це знову ж таки питання великої шахівниці, де є конкретні речі.
Я думаю, що, очевидно, треба звернути увагу ще раз на сільське господарство. Я думаю, що треба дивитися на питання, пов’язані з технічним регулюванням.
– Ми є конкурентами з ЄС, що стосується сільського господарства. Правда ж?
Ігор Бураковський: Сьогодні всі конкурують з усіма. І в принципі, коли мова йде про зону вільної торгівлі і інші інструменти, ми намагаємося цією конкуренцією управляти. Тому в даному випадку ми не повинні забувати, що наш товар обирає не ЄС, не єврокомісар, якого ви цитували, а обирає конкретний споживач. Тобто, ми конкуруємо з відповідними компаніями, конкуруємо за відповідного споживача, який є в ЄС. Тому в цьому сенсі тут є великі проблеми, пов’язані з українським бізнесом.
Тобто, держава створює певні умови, держава створює певний режим, який зрозумілий тим бізнесменам і нашим бізнесменам, а далі вже безпосередньо бізнес конкурує. Він конкурує сьогодні на внутрішньому ринку без ЄС, окремі бізнеси і в процесі ринку і конкуренції закриваються. Це частина ринкової економіки. Чи не те ж саме відбуватиметься і в процесі співпраці і конкуренції з ЄС.
Тобто, ще раз хочу сказати, що сьогоднішнє світове господарство – це співпраця і конкуренції. Співпраця у визначенні певних правил і норм, як ми присутні на ринку тієї чи іншої країни, а далі вже починається конкуренція. Тобто, всі наші домовленості і в жодній країні світу, і в домовленостях між ЄС і США, між США і Китаєм і так далі немає якихось таких гарантованих преференції, далі йде конкуренція. І це треба зрозуміти.
– Пане Сіденко, у цій боротьбі за компроміси чи є шанси України зберегти і захистити свої інтереси?
Володимир Сіденко: По-перше, ЄС навряд чи налаштований на те, щоб повністю досягти таких умов, які будуть пригнічувати розвиток економіки України. Але проблема в тому, що все залежить від того, наскільки є стратегічно орієнтованою внутрішня економічні і соціальна політика країни. Від цього залежить потенціал адаптації України до нових умов конкуренції, які виникатимуть внаслідок укладення угоди про зону вільної торгівлі.
Тобто, вони залежать не лише від балансу умов, зафіксованих у торговельній угоді про зону вільної торгівлі, але залежать і від того, яким чином ми будемо проводити внутрішню політику щодо реалізації нових переваг, які виникатимуть внаслідок цього укладення, і нейтралізація ризиків, які безперечно також існуватимуть після підписання і ратифікації такої угоди.
– Багато експертів кажуть, що в Україні і в більшості країн світу політика дуже пов’язана з великим бізнесом, тому ті політичні сили, які зараз при владі, відстоюють інтереси в першу чергу тих бізнесових кіл, які їх підтримували на цьому шляху до влади. Колив відбуваються перемови про зону вільної торгівлі, то в першу чергу відстоюються інтереси, як стверджують ці експерти, тих бізнесових кіл.
Чи це є в інтересах всієї України, на вашу думку, панове? Тому що це може так і бути, що насправді це в загальному вектор правильний для України.
Володимир Сіденко:
Ігор Бураковський: Зона вільної торгівлі – це інструмент, який дає нам можливості. Саме так ми його й повинні розглядати.
Зможемо скористатися можливостями – отримаємо позитивний ефект. Не зможемо скористатися можливостями – це вже будуть проблеми безпосередньо України.
– Будемо сподіватися, що розумних людей в Україні вистачає.
