– Гадаю, дуже важливо зрозуміти, що стоїть за «російською» політикою Януковича. На перший погляд, може здаватися, що такі рішення, як продовження оренди бази російського Чорноморського флоту в Севастополі в обмін на дешевший газ, ведуть Україну в російському напрямку. Але я не думаю, що це так. Я думаю, що він частково відповів на те, що робив його попередник, бо антиросійська політика Віктора Ющенка не була популярною. Зараз він просто намагається бути приязнішим до Росії. Але Росія бачить ситуацію зовсім інакше. Якщо в Києві бачать «харківські угоди» закінченням «перезавантаження» відносин із Росією, то в Москві, навпаки, вбачають у них тільки початок. Там хочуть сполучити авіакомпанії України і Росії, газові компанії, «Нафтогаз» та «Газпром». Але українці явно до цього не були готові. І вже помітно, що ці нові вимоги захопили Київ зненацька. І там починають чинити опір.
– У своєму дослідженні Ви говорите, що Україна не стільки намагається іти шляхом до Європи чи до Росії, скільки намагається замкнутися в собі, а влада намагається перетворити її на авторитарний режим. Виглядає, що Росія дає приклад для наслідування?
– Так, у цьому сенсі Ви маєте рацію. Президент Янукович явно намагається консолідувати свою владу. І він дивиться на Росію, як на досить привабливу політичну модель. Янукович намагається збудувати однопартійну державу, бо під приводом антикорупційних заходів він переслідує опозицію.
– Що може зробити Європейський Союз, який, як Ви зауважуєте у звіті, через свою «цинічну політику» щодо України допоміг прийти до влади уряду Януковича?
– Є дуже небагато речей, які українці хочуть отримати від Європейського Союзу, наприклад, безвізовий в’їзд та більше можливостей для торгівлі й бізнесу. Тож Європейський Союз має певні обмежені важелі впливу для того, щоб наполягати на проведенні економічних, енергетичних і демократичних реформ. Але це далеко від тих стосунків, які ми сподівалися мати з Україною. Бо ще 5-10 років тому, якби Ви мене запитали, що буде далі в українсько-європейських відносинах, я б сказав, що Україна до того часу вже буде членом ЄС. Все вийшло навпаки, і в деяких питаннях Україна зараз віддаляється від членства.
– Що може ЄС зробити зараз, щоб не допустити появи авторитарної держави на своїх кордонах, і що має статися, щоб Євросоюз почав діяти?
– Потрібно спершу усвідомити, що в Україні є політичний виклик. Із розмов із офіційними особами в Брюсселі можна зробити висновок, що вони розуміють, що в Києві робиться щось не так, але наскільки це небезпечно, вони ще не розуміють. Але це нарешті станеться, і вони усвідомлять, що там відбувається, то вони б мали про це сказати. Я б хотів побачити, як хтось із європейських лідерів виступить з такою ж прямою і відвертою промовою, з якою виступила державний секретар США Гілларі Клінтон. Також європейські офіційні особи могли б більше уваги приділити зустрічам із опозиційними політиками.
І не варто чекати на якісь кричущі події, бо вони вже сталися: спосіб, яким був сформований нинішній уряд Миколи Азарова в порушення тієї Конституції, яка існувала на той момент; зміни в законі про місцеві вибори, які унеможливлять участь Блоку Юлії Тимошенко; рішення Конституційного Суду про повернення до Конституції 1996 року.
Небагато людей проливали б сльози за Конституцією 2004 року, але інколи ліки є гіршими, ніж сама хвороба. Бо спосіб, яким ухвалювалося рішення, сигналізував, що йдеться про маніпуляцію судовою системою. А незалежність судової системи – це одна з найдорожчих цінностей будь-якого європейця.
– У своєму дослідженні Ви говорите, що Україна не стільки намагається іти шляхом до Європи чи до Росії, скільки намагається замкнутися в собі, а влада намагається перетворити її на авторитарний режим. Виглядає, що Росія дає приклад для наслідування?
– Так, у цьому сенсі Ви маєте рацію. Президент Янукович явно намагається консолідувати свою владу. І він дивиться на Росію, як на досить привабливу політичну модель. Янукович намагається збудувати однопартійну державу, бо під приводом антикорупційних заходів він переслідує опозицію.
– Що може зробити Європейський Союз, який, як Ви зауважуєте у звіті, через свою «цинічну політику» щодо України допоміг прийти до влади уряду Януковича?
– Є дуже небагато речей, які українці хочуть отримати від Європейського Союзу, наприклад, безвізовий в’їзд та більше можливостей для торгівлі й бізнесу. Тож Європейський Союз має певні обмежені важелі впливу для того, щоб наполягати на проведенні економічних, енергетичних і демократичних реформ. Але це далеко від тих стосунків, які ми сподівалися мати з Україною. Бо ще 5-10 років тому, якби Ви мене запитали, що буде далі в українсько-європейських відносинах, я б сказав, що Україна до того часу вже буде членом ЄС. Все вийшло навпаки, і в деяких питаннях Україна зараз віддаляється від членства.
– Що може ЄС зробити зараз, щоб не допустити появи авторитарної держави на своїх кордонах, і що має статися, щоб Євросоюз почав діяти?
– Потрібно спершу усвідомити, що в Україні є політичний виклик. Із розмов із офіційними особами в Брюсселі можна зробити висновок, що вони розуміють, що в Києві робиться щось не так, але наскільки це небезпечно, вони ще не розуміють. Але це нарешті станеться, і вони усвідомлять, що там відбувається, то вони б мали про це сказати. Я б хотів побачити, як хтось із європейських лідерів виступить з такою ж прямою і відвертою промовою, з якою виступила державний секретар США Гілларі Клінтон. Також європейські офіційні особи могли б більше уваги приділити зустрічам із опозиційними політиками.
І не варто чекати на якісь кричущі події, бо вони вже сталися: спосіб, яким був сформований нинішній уряд Миколи Азарова в порушення тієї Конституції, яка існувала на той момент; зміни в законі про місцеві вибори, які унеможливлять участь Блоку Юлії Тимошенко; рішення Конституційного Суду про повернення до Конституції 1996 року.
Небагато людей проливали б сльози за Конституцією 2004 року, але інколи ліки є гіршими, ніж сама хвороба. Бо спосіб, яким ухвалювалося рішення, сигналізував, що йдеться про маніпуляцію судовою системою. А незалежність судової системи – це одна з найдорожчих цінностей будь-якого європейця.
