– Завтра «Тартак» співатиме патріотичних пісень. Наскільки українці потребують таких заходів?
– Звичайно, не вистачає патріотизму. Про це свідчить хоча б те, що ми ще не збудували країну, яку хоче більшість населення України. Але є брак патріотизму справжнього, непідкупного, нефальшивого.
– А в чому має проявлятися цей патріотизм?
– Я думаю, що критеріями визначення є той факт, чи готова людина інтереси держави чи народу ставити вище власних приватних інтересів.
– З того часу, як ти співав пісню «Я не хочу» змінилась влада. Чи не з’явилось у тебе бажання стати героєм?
– Влада змінилась двічі з того часу. Спочатку з Кучми на Ющенка, тепер Ющенка замінив Янукович. На жаль, жодного разу ще не було такого, щоб ця пісня хоч якимось чином втратила свою актуальність. Дуже хочеться, щоб коли-небудь прийшов той момент, коли я, виконуючи цю пісню десь на концерті, міг сказати: от колись ця пісня була актуальною, а тепер все змінилося, і нарешті кожен прагне стати героєм України.
– Сашко, зараз в українських піснях багато чути песимізму. Твій рецепт, що варто робити, щоб руки не опускались, коли розчаровуєшся.
– Навіть коли мої пісні здаються песимістичними, вони завжди мають промінь надії. У тій же пісні «Я не хочу» у третьому куплеті сказано, що треба робити, щоб змінилась ситуація.
У пісні «Не кажучи нікому» сказано, що хай уже наші хлопці, які боролись за Україну і загинули, але головне те, що їхня фізична смерть не означає смерті духовної. Доки ми намагаємось наслідувати їхні прагнення до волі української держави, доти можна буде говорити, що їхня ідея жива.
У нашому житті все залежить від нас. Поки ми будемо думати, хто нам хтось зробить добро, доти ми будемо мати те, на що заслуговуємо.
– Сашко Положинський є справжнім патріотом?
– Не хочу говорити про справжній чи не справжній, але я себе вважаю патріотом України. Вважаю, що здатен доволі часто ставити вищі інтереси на перший план, а приватні інтереси узгоджувати з інтересами суспільства та інтересами інших людей, які є поруч мене.
– Звичайно, не вистачає патріотизму. Про це свідчить хоча б те, що ми ще не збудували країну, яку хоче більшість населення України. Але є брак патріотизму справжнього, непідкупного, нефальшивого.
– А в чому має проявлятися цей патріотизм?
– Я думаю, що критеріями визначення є той факт, чи готова людина інтереси держави чи народу ставити вище власних приватних інтересів.
– З того часу, як ти співав пісню «Я не хочу» змінилась влада. Чи не з’явилось у тебе бажання стати героєм?
– Влада змінилась двічі з того часу. Спочатку з Кучми на Ющенка, тепер Ющенка замінив Янукович. На жаль, жодного разу ще не було такого, щоб ця пісня хоч якимось чином втратила свою актуальність. Дуже хочеться, щоб коли-небудь прийшов той момент, коли я, виконуючи цю пісню десь на концерті, міг сказати: от колись ця пісня була актуальною, а тепер все змінилося, і нарешті кожен прагне стати героєм України.
– Сашко, зараз в українських піснях багато чути песимізму. Твій рецепт, що варто робити, щоб руки не опускались, коли розчаровуєшся.
– Навіть коли мої пісні здаються песимістичними, вони завжди мають промінь надії. У тій же пісні «Я не хочу» у третьому куплеті сказано, що треба робити, щоб змінилась ситуація.
У пісні «Не кажучи нікому» сказано, що хай уже наші хлопці, які боролись за Україну і загинули, але головне те, що їхня фізична смерть не означає смерті духовної. Доки ми намагаємось наслідувати їхні прагнення до волі української держави, доти можна буде говорити, що їхня ідея жива.
У нашому житті все залежить від нас. Поки ми будемо думати, хто нам хтось зробить добро, доти ми будемо мати те, на що заслуговуємо.
– Сашко Положинський є справжнім патріотом?
– Не хочу говорити про справжній чи не справжній, але я себе вважаю патріотом України. Вважаю, що здатен доволі часто ставити вищі інтереси на перший план, а приватні інтереси узгоджувати з інтересами суспільства та інтересами інших людей, які є поруч мене.
