– Потреба у цьому документі виникла тому, що за 19 років незалежності української держави ми так і не отримали об’єднавчої гуманітарної ідеї, яка б об’єднувала наших людей на основі взаємоповаги, взаєморозуміння і толерантності. І коли я почав аналізувати ситуацію в державі, з’ясувалося, що у нас є проблема з духовними цінностями, які б були загальними і об’єднавчими. В свій час при СРСР був так званий моральний кодекс будівників комунізму. Можна до нього по-різному ставитися, але він відігравав роль морального взірця. І коли я став аналізувати, чи є у нас якісь такі документи, то я знайшов вчення Російської православної церкви щодо прав людини. Як правозахисник я безумовно цим зацікавився і подивився, що вони дуже підходять до нашого суспільства і нічим не заперечують можливість об’єднавчої ідеї для цивілізаційного розвитку нашої держави.
Вперше, коли я вносив цей документ, то у ньому було багато посилань на Біблію, на святе писання. І хоча, мені здається, що вони жодною мірою не зачіпали жодної конфесії, профільний комітет порекомендував мені відкоригувати документ. Тоді я підготував нову редакцію, у якій зняв усі посилання на святе писання і цитати. В преамбулі є посилання на Бога, але таке посилання є і у нашій Конституції і конституціях інших держав, зокрема і в Конституції США. Якщо ми прочитаємо, про які цінності цивілізаційні йдеться, то мені здається, що жодна політична сила і жодна партія не буде заперечувати необхідність ухвалення такого взірця, до якого треба наближатися.
Ну чи може когось роз’єднувати положення, що роботодавець повинен поважати найманого робітника?! Чи може когось роз’єднати поняття про те, що не повинно бути міжконфесійних чвар, що повинна бути взаємоповага до культур, до мов і до національностей, і до відправлення культових обрядів. При цьому ми жодним чином не порушуємо конституційну норму про те, що церква є відділеною від держави. Ми плануємо ухвалення цього документа як декларацію Верховної Ради і це буде документ до якого ми будемо наближатися. А закони, які ми будемо ухвалювати в гуманітарній сфері, ми будемо розглядати через призму цієї декларації.
– Пане Колесніченко, чи не видається Вам, що документ вступає у суперечність із підтвердженим Віктором Януковичем під час візиту до Німеччини європейським вектором розвитку України? Оскільки у третьому абзаці проекту декларації йдеться про те, що універсальні цінності, універсальні права людини, які покладені в основу законодавства західної цивілізації і відображені в Конституції України – не виправдали себе на українських теренах і потребують заміни на «істинно українські етичні підвалини прав людини».
– Заява пана Януковича і документ який я пропоную жодним чином одне одному не суперечать. Коли ми кажемо про західноєвропейські цінності, то ми маємо на увазі не права людини. Права людини є основою цього проекту, так як і програма Президента «Україна для людей» базується на правах людини. Це наріжний камінь нашої філософії. Але не всі європейські цінності підходять для нас. Тому що кожна держава має свої історичні, релігійні та культурні корені. Є своє ставлення до того чи іншого розвитку. Наприклад, я вважаю що гомосексуальні шлюби неприйнятні для нашої культури і для нашої держави, завжди буду виступати проти них, хоча деякі європейські держави це підтримують. Вважаю, що переважна кількість громадян України будуть проти цього. Те саме стосується ювенальної юстиції, яка для нашої держави у тому вигляді, як вона є на Заході, для нас неприйнятна. Те саме стосується евтаназії, яке обговорюється і є прийнятна для деяких європейських країн. Для мене це неприйнятне і я завжди буду проти цього виступати. Є християнські цінності і я не вважаю, що ми маємо наслідувати ці ідеї й пропагувати їх на території нашої держави. Це й вільне кохання, через яке у Європі вже пройшли і від чого відмовилися. Хіба ми повинні ці помилки наслідувати і на свій ґрунт перетягати? Ні!
Тому ми й пропонуємо цю декларацію, яка б окреслювала оці загальні людські, наші, притаманні українському суспільству, громадянські права.
– У проекті декларації повторюється норма про свободу совісті й наголошується на тому, що кожна людина має право вільно обирати собі релігію. Але далі йдеться про те, що «суспільство має право вільно визначати зміст і обсяг взаємодії держави з різними релігійними громадами залежно від їх чисельності, традиційності для країни або регіону, внеску в історію і культуру, від громадянської позиції». Хіба це не намагання вибудувати певну ієрархію конфесій, при якій православ’я буде на верхньому щаблі, а іудаїзм чи іслам на останніх?
– По-перше, ми маємо на увазі не принципи православної церкви, а загальнолюдські християнські цінності. А ми країна християнська. По-друге, ви вірно зрозуміли, що якщо релігія, яка має більшість прихильників, буде більше й представлена у нашій державі. Але ніколи ми не будемо державою, яка відмовиться від світського шляху розвитку. Церква завжди буде відокремлена від держави.
Якщо у нас представників іудаїзму піввідсотка, то безумовно ми з повагою та толерантністю будемо ставитися до цієї релігії. Але яка може бути підтримка до тих, кого практично немає у нашому суспільстві? Це як і щодо закону про регіональні мови та мови національних меншин. Чим більший розвиток цієї мови, чим більша кількість людей нею говорить – тим більшою має бути підтримка держави і тим більше має забезпечуватися розвиток цієї мови. Це європейські цінності.
Текст самої Декларації й пояснювальної записки до неї можна прочитати на сайті Верховної Ради
Вперше, коли я вносив цей документ, то у ньому було багато посилань на Біблію, на святе писання. І хоча, мені здається, що вони жодною мірою не зачіпали жодної конфесії, профільний комітет порекомендував мені відкоригувати документ. Тоді я підготував нову редакцію, у якій зняв усі посилання на святе писання і цитати. В преамбулі є посилання на Бога, але таке посилання є і у нашій Конституції і конституціях інших держав, зокрема і в Конституції США. Якщо ми прочитаємо, про які цінності цивілізаційні йдеться, то мені здається, що жодна політична сила і жодна партія не буде заперечувати необхідність ухвалення такого взірця, до якого треба наближатися.
Ну чи може когось роз’єднувати положення, що роботодавець повинен поважати найманого робітника?! Чи може когось роз’єднати поняття про те, що не повинно бути міжконфесійних чвар, що повинна бути взаємоповага до культур, до мов і до національностей, і до відправлення культових обрядів. При цьому ми жодним чином не порушуємо конституційну норму про те, що церква є відділеною від держави. Ми плануємо ухвалення цього документа як декларацію Верховної Ради і це буде документ до якого ми будемо наближатися. А закони, які ми будемо ухвалювати в гуманітарній сфері, ми будемо розглядати через призму цієї декларації.
– Пане Колесніченко, чи не видається Вам, що документ вступає у суперечність із підтвердженим Віктором Януковичем під час візиту до Німеччини європейським вектором розвитку України? Оскільки у третьому абзаці проекту декларації йдеться про те, що універсальні цінності, універсальні права людини, які покладені в основу законодавства західної цивілізації і відображені в Конституції України – не виправдали себе на українських теренах і потребують заміни на «істинно українські етичні підвалини прав людини».
– Заява пана Януковича і документ який я пропоную жодним чином одне одному не суперечать. Коли ми кажемо про західноєвропейські цінності, то ми маємо на увазі не права людини. Права людини є основою цього проекту, так як і програма Президента «Україна для людей» базується на правах людини. Це наріжний камінь нашої філософії. Але не всі європейські цінності підходять для нас. Тому що кожна держава має свої історичні, релігійні та культурні корені. Є своє ставлення до того чи іншого розвитку. Наприклад, я вважаю що гомосексуальні шлюби неприйнятні для нашої культури і для нашої держави, завжди буду виступати проти них, хоча деякі європейські держави це підтримують. Вважаю, що переважна кількість громадян України будуть проти цього. Те саме стосується ювенальної юстиції, яка для нашої держави у тому вигляді, як вона є на Заході, для нас неприйнятна. Те саме стосується евтаназії, яке обговорюється і є прийнятна для деяких європейських країн. Для мене це неприйнятне і я завжди буду проти цього виступати. Є християнські цінності і я не вважаю, що ми маємо наслідувати ці ідеї й пропагувати їх на території нашої держави. Це й вільне кохання, через яке у Європі вже пройшли і від чого відмовилися. Хіба ми повинні ці помилки наслідувати і на свій ґрунт перетягати? Ні!
Тому ми й пропонуємо цю декларацію, яка б окреслювала оці загальні людські, наші, притаманні українському суспільству, громадянські права.
– У проекті декларації повторюється норма про свободу совісті й наголошується на тому, що кожна людина має право вільно обирати собі релігію. Але далі йдеться про те, що «суспільство має право вільно визначати зміст і обсяг взаємодії держави з різними релігійними громадами залежно від їх чисельності, традиційності для країни або регіону, внеску в історію і культуру, від громадянської позиції». Хіба це не намагання вибудувати певну ієрархію конфесій, при якій православ’я буде на верхньому щаблі, а іудаїзм чи іслам на останніх?
– По-перше, ми маємо на увазі не принципи православної церкви, а загальнолюдські християнські цінності. А ми країна християнська. По-друге, ви вірно зрозуміли, що якщо релігія, яка має більшість прихильників, буде більше й представлена у нашій державі. Але ніколи ми не будемо державою, яка відмовиться від світського шляху розвитку. Церква завжди буде відокремлена від держави.
Якщо у нас представників іудаїзму піввідсотка, то безумовно ми з повагою та толерантністю будемо ставитися до цієї релігії. Але яка може бути підтримка до тих, кого практично немає у нашому суспільстві? Це як і щодо закону про регіональні мови та мови національних меншин. Чим більший розвиток цієї мови, чим більша кількість людей нею говорить – тим більшою має бути підтримка держави і тим більше має забезпечуватися розвиток цієї мови. Це європейські цінності.
Текст самої Декларації й пояснювальної записки до неї можна прочитати на сайті Верховної Ради
