Понад 20 років триває робота владики УГКЦ Михайла Гринчишина і наукового працівника Центрального державного історичного архіву у Львові Оксани Гайової над документами митрополита Андрея. А це не лише послання, а й численні листи, декрети, статті, доповіді, звернення, які зберігаються у львівському та київському архівах, а також за кордоном.
Чимало з цих документів уже побачили світ у тематичних збірниках і ще готуються до друку. А ось пастирські послання слуги Божого Андрея опубліковані на сьогодні усі, в трьох томах: з 1899 до 1914 ( видано у 2007 році), з 1918 до 1939 (видано у 2009 році) і з 1939 до 1944 років (у 2010 році).
З 1914 до 1917 років митрополит був ув’язнений царським російським урядом і перебував у Суздалі. Коли владика повернувся на батьківщину, одразу у січні 1918 року написав своє послання до духовенства і вірних після заслання.
Третій том пастирських послань митрополита, який днями побачив світ, про найскладніший період у житті галичан та УГКЦ, коли змінювались окупаційні режими, українці не мали своєї держави, коли вбивали українців, поляків, євреїв, панували ненависть і провокації. Єдиним провідником для багатьох людей у той час був саме владика Андрей.
Послання митрополита збереглись усі
Морально-пасторальні праці митрополита найповніше відкривають духовну велич митрополита і для дослідників – це неоціненний скарб, наголошує у розмові Оксана Гайова. Адже вдалося опублікувати всі декретові послання за довголітнє перебування на престолі слуги Божого Андрея Шептицького.
Оксана Гайова з новим томом послань митрополита«Не можу стверджувати, що збереглась уся кореспонденція митрополита, але, що те, що збереглись усі послання, можна стверджувати. Адже відомо, що митрополит організував УГКЦ на поселяннях у Канаді, США, Бразилії, Аргентині. Він писав не лише для вірних у Галичині, а й для усієї Церкви. Тоді були друкарні, послання поширювались світом. У нас був 1946 і ліквідація УГКЦ, а за кордоном вірні зберегли праці митрополита, – говорить Оксана Гайова. – Коли ми комплектували збірники, то нам надсилали матеріали з Заходу і ми порівнювали. Тому, Богу дякувати, всі послання збереглись».
Із усіх пастирських послань митрополита, відколи він у 1899 приступив до обов’язків Станиславівського єпископа і до смерті 1 листопада 1944-го, можна дослідити і пізнати історію Галичини, релігійну, культурну, економічну, суспільну і політичну ситуації, побачити вади населення, дізнатись, на що саме звертав увагу митрополит і як реагував на ту чи іншу подію у житті духовенства і вірних, як вчив він поводитись в окупаційний режим, а ще як писав про ліберальну совість, українську державу, про декалог, звертався до православної інтелігенції.
Лише про вибори слуга Божий написав 5 послань, вказуючи, як мають поводитися вірні і священики. До слова, останнім було заборонено агітувати за будь-яку конкретну особу. У посланні «Наша державність» (відоме ще «Як будувати рідну хату») владика Андрей пише про українську державу, наділену християнською душею, зазначає, щоб люди обирали людину, яка є передусім християнином.
«Читай послання і роби висновки»
Третій том пастирських послань митрополита дає відповіді на усі ті перекручені закиди, які донині лунають на адресу владики, нав’язані ще у радянський час спецвідділом КДБ. До слова, уже у Польщі інтелектуали почали об’єктивно говорити про багатогранну постать митрополита Андрея. Вони відкидають брехливі звинувачення і перекручування фактів. Чимало колишніх працівників КДБ теж опублікували своє зізнання про ту брехню, яку поширювали у радянський період.
«Навіть радянські публіцисти, історики, не називатиму їхні прізвища, які писали на замовлення, сьогодні шкодують про це або говорять відверто, що не мали архівів. Чимало польських науковців змінили свої думки. Свідомо обманювали людей, бо не мали документів, бо так треба було. Документи були відкриті у 1990 році. А до того до них мали доступ лише ті, кому видали дозвіл №2, та й не всі матеріали їм видавали. Тому так важлива не монографія і збірники документів, де немає ніякої точки зору. Читай архіви і роби висновки», – каже Гайова.
У збірник увійшли два останні послання митрополита: до Великодня, яке у 1944 році так і не дійшло до вірних, і написане 7 вересня, в якому митрополит, який бачить уже руїну збудованої ним Церкви, закликає до спокою, праці. Не втрачати своєї віри і триматись разом Церкви, бо вона відродиться. З середини 30-х років митрополит, важко хворий на артрит (у нього були паралізовані обидві руки), диктував свої послання, потім їх перечитував, робив правки і підписував. Опісля його помічники, у тому числі і рідний брат блаженний Климентій, переписували вручну ці праці і розповсюджували їх у єпархіях Галичини та в українській діаспорі.
Під час роботи над документами інколи було складно збагнути мову конспірації. Для прикладу, священик зі Сходу України радиться з митрополитом, яке вино – біле чи червоне – краще для його здоров’я. Насправді мова йшла про чистоту дотримання обряду. І таких прикладів десятки.
«Усі послання митрополита не втратили своєї актуальності донині. Геніальність і розум митрополита ще й у тому, що він неймовірно складні речі умів подавати настільки доступно науково і водночас просто, що вони легко читаються і людьми богопосвяченими, і звичайними», – зазначає науковець.
Митрополит вчить смиренності
На запитання, чого навчив митрополит Оксану Гайову протягом 20 років праці над його спадщиною, вона відповіла, що не лише більшої обізнаності історії держави, Церкви, питанням обрядовості, а найважливіше – смиренності.
«Якщо ще 8 років тому я могла до безкінечності говорити про митрополита, його праці, діяльність, то чим більше пізнаю, тим більше хочеться мовчати, бо усвідомлюю, як ще мало знаю. На тлі величі митрополита розумієш свою неміч. Суть у тому духові Божому, який керував митрополитом протягом усього його життя. Це була свята людина, – наголошує Оксана Гайова. – Не знаю, за які наші таланти Господь нам його послав. Але, мабуть, ми того заслужили. Але митрополит писав, що найрідкіснішою і найшляхетнішою рисою людини є вдячність. Тому маємо пізнавати і читати, бути вдячними митрополитові. Є готові послання, тепер вони доступні кожному і можна працювати й вивчати ».
Найголовніша думка, яка простежується від першого і до останнього послання, про те, що митрополит прийшов до людей, щоб усіх їх привести під знамено Христа. Оце і було кредо життя владики: готуватись на землі до зустрічі з Господом.
Чимало з цих документів уже побачили світ у тематичних збірниках і ще готуються до друку. А ось пастирські послання слуги Божого Андрея опубліковані на сьогодні усі, в трьох томах: з 1899 до 1914 ( видано у 2007 році), з 1918 до 1939 (видано у 2009 році) і з 1939 до 1944 років (у 2010 році).
З 1914 до 1917 років митрополит був ув’язнений царським російським урядом і перебував у Суздалі. Коли владика повернувся на батьківщину, одразу у січні 1918 року написав своє послання до духовенства і вірних після заслання.
Третій том пастирських послань митрополита, який днями побачив світ, про найскладніший період у житті галичан та УГКЦ, коли змінювались окупаційні режими, українці не мали своєї держави, коли вбивали українців, поляків, євреїв, панували ненависть і провокації. Єдиним провідником для багатьох людей у той час був саме владика Андрей.
Послання митрополита збереглись усі
Морально-пасторальні праці митрополита найповніше відкривають духовну велич митрополита і для дослідників – це неоціненний скарб, наголошує у розмові Оксана Гайова. Адже вдалося опублікувати всі декретові послання за довголітнє перебування на престолі слуги Божого Андрея Шептицького.
Із усіх пастирських послань митрополита, відколи він у 1899 приступив до обов’язків Станиславівського єпископа і до смерті 1 листопада 1944-го, можна дослідити і пізнати історію Галичини, релігійну, культурну, економічну, суспільну і політичну ситуації, побачити вади населення, дізнатись, на що саме звертав увагу митрополит і як реагував на ту чи іншу подію у житті духовенства і вірних, як вчив він поводитись в окупаційний режим, а ще як писав про ліберальну совість, українську державу, про декалог, звертався до православної інтелігенції.
Лише про вибори слуга Божий написав 5 послань, вказуючи, як мають поводитися вірні і священики. До слова, останнім було заборонено агітувати за будь-яку конкретну особу. У посланні «Наша державність» (відоме ще «Як будувати рідну хату») владика Андрей пише про українську державу, наділену християнською душею, зазначає, щоб люди обирали людину, яка є передусім християнином.
«Читай послання і роби висновки»
Третій том пастирських послань митрополита дає відповіді на усі ті перекручені закиди, які донині лунають на адресу владики, нав’язані ще у радянський час спецвідділом КДБ. До слова, уже у Польщі інтелектуали почали об’єктивно говорити про багатогранну постать митрополита Андрея. Вони відкидають брехливі звинувачення і перекручування фактів. Чимало колишніх працівників КДБ теж опублікували своє зізнання про ту брехню, яку поширювали у радянський період.
«Навіть радянські публіцисти, історики, не називатиму їхні прізвища, які писали на замовлення, сьогодні шкодують про це або говорять відверто, що не мали архівів. Чимало польських науковців змінили свої думки. Свідомо обманювали людей, бо не мали документів, бо так треба було. Документи були відкриті у 1990 році. А до того до них мали доступ лише ті, кому видали дозвіл №2, та й не всі матеріали їм видавали. Тому так важлива не монографія і збірники документів, де немає ніякої точки зору. Читай архіви і роби висновки», – каже Гайова.
У збірник увійшли два останні послання митрополита: до Великодня, яке у 1944 році так і не дійшло до вірних, і написане 7 вересня, в якому митрополит, який бачить уже руїну збудованої ним Церкви, закликає до спокою, праці. Не втрачати своєї віри і триматись разом Церкви, бо вона відродиться. З середини 30-х років митрополит, важко хворий на артрит (у нього були паралізовані обидві руки), диктував свої послання, потім їх перечитував, робив правки і підписував. Опісля його помічники, у тому числі і рідний брат блаженний Климентій, переписували вручну ці праці і розповсюджували їх у єпархіях Галичини та в українській діаспорі.
Під час роботи над документами інколи було складно збагнути мову конспірації. Для прикладу, священик зі Сходу України радиться з митрополитом, яке вино – біле чи червоне – краще для його здоров’я. Насправді мова йшла про чистоту дотримання обряду. І таких прикладів десятки.
«Усі послання митрополита не втратили своєї актуальності донині. Геніальність і розум митрополита ще й у тому, що він неймовірно складні речі умів подавати настільки доступно науково і водночас просто, що вони легко читаються і людьми богопосвяченими, і звичайними», – зазначає науковець.
Митрополит вчить смиренності
На запитання, чого навчив митрополит Оксану Гайову протягом 20 років праці над його спадщиною, вона відповіла, що не лише більшої обізнаності історії держави, Церкви, питанням обрядовості, а найважливіше – смиренності.
«Якщо ще 8 років тому я могла до безкінечності говорити про митрополита, його праці, діяльність, то чим більше пізнаю, тим більше хочеться мовчати, бо усвідомлюю, як ще мало знаю. На тлі величі митрополита розумієш свою неміч. Суть у тому духові Божому, який керував митрополитом протягом усього його життя. Це була свята людина, – наголошує Оксана Гайова. – Не знаю, за які наші таланти Господь нам його послав. Але, мабуть, ми того заслужили. Але митрополит писав, що найрідкіснішою і найшляхетнішою рисою людини є вдячність. Тому маємо пізнавати і читати, бути вдячними митрополитові. Є готові послання, тепер вони доступні кожному і можна працювати й вивчати ».
Найголовніша думка, яка простежується від першого і до останнього послання, про те, що митрополит прийшов до людей, щоб усіх їх привести під знамено Христа. Оце і було кредо життя владики: готуватись на землі до зустрічі з Господом.
