Сімоне Аттіліо Беллецца, кандидат історичних наук, співробітник університету Республіки Сан-Маріно– Сьогодні у парламенті важливе голосування про вотум недовіри стосовно заступника міністра юстиції Джакомо Каліендо, підозрюваного у корупції. Ймовірно, що результат буде не на користь уряду, адже нова фракція Фіні та інші домовилися утриматися від голосування. Це неофіційно, але фактично означатиме провал чинної більшості. Що буде далі з Берлусконі, важко сказати. Не факт, що його політичне майбутнє закінчиться відставкою кабміну. Але однозначно можна прогнозувати, що на наступних виборах Берлусконі і Фіні не будуть разом в одному блоці.
– Як італійські громадяни сприйняли розкол між політиками, і яким чином це вплине на популярність як Берлусконі, так і Фіні?
– Дуже важко передбачити реакцію електорату, бо з одного боку Берлусконі вже вичерпав свій час, але Берлусконі також вдавалося відновити довіру італійців навіть у моменти найменш очікувані. Вважаю, що частина людей, які раніше впевнено голосували за Берлусконі, тепер стомилися. Конфлікт Фіні з Берлусконі не є ідеологічно продуманим кроком для розвалу коаліції, це виявлення настроїв громадськості. Безперечно, цей політичний розкол спричинить потім і розкол серед виборців.
– Пан Фіні реально може бути наступником Берлусконі чи Берлусконі політично непереможний?
– Сильвіо Берлусконі програв вибори 2006 року, тому зовсім непереможним його назвати не можна. Він сильний лідер, але як політик уже дуже старий. Наступна виборча кампанія може бути заважкою для нього, бо ж йдеться про те, щоб дати право на п’ятирічне керування країною людині, яка наближається до 80 років... 58-літній Джанфранко Фіні зі свого боку дуже досвідчений політик, який почав свій шлях з фашистської партії. Однак, думаю, малоймовірно, що Фіні власними силами спроможний перемогти Берлусконі на виборах. Хоча, якщо правоцентристи вирішать відчислити Берлусконі, змінити лідера, тоді Фіні, звичайно, може сподіватися на наступництво.
– Як на Вашу думку, Італія Берлусконі – це країна західної демократії чи, як стверджують деякі, це «диктатура, замаскована під демократію» або авторитаризм італійського штибу?
– Безумовно, останні визначення є перебільшенням. Насправді свобода слова і волевиявлення в Італії ще існує, попри те, що з боку уряду Берлусконі були доволі серйозні напади. Візьмімо свіжий приклад: законопроект про обмеження на прослуховування та публікацію телефонних розмов. Але проти цих намірів виступила також і частина проурядових правих політиків, тож не всі члени провладної коаліції погоджуються з рішеннями Берлусконі. Італійська демократія ще має антитіла, щоб захищатися від встановлення диктатури.
– Чи можна порівнювати розрив між двома італійськими політиками з тим, що сталося в Україні між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко?
– Я не думаю, що можна робити подібні порівняння. Якщо щось і є схоже між італійською та українською політикою, то за присутністю у владних ешелонах впливових бізнес-груп я схильний порівнювати «Партію регіонів» Януковича з партією «Народ свободи» Берлусконі. Хоча в цьому випадку провладна партія Італії перебуває на вищому щаблі розвитку. В Україні поки що спостерігаємо формування різних фінансово-політичних еліт, які згодом могли б гарантувати демократичний розвиток держави. А в Італії ці групи чи лобі вже стверджені і вони присутні у таборах різного політичного спрямування, демократія вже існує. Йдеться лише про те, як ними керувати на вищому політичному рівні. З цієї точки зору Джанфранко Фіні – надійніший лідер, ніж Сильвіо Берлусконі. Допоки в країні існує лише одне лобі, як, наприклад, у Росії, тоді демократичних гарантій бракує.
