Львів – 14 година, 15 липня. Центр Львова. Вулиця Федорова, неподалік Домініканського собору. Біля під’їзду будинку, в якому йде ремонт, чоловік (заможний, з огляду на вбрання, золотий ланцюжисько на шиї і дорогий годинник на руці, поруч його припаркований «Лексус») жорстоко бив будівельника по обличчю і голові, волаючи на усю вулицю російською усі існуючі матюки. Робітник, утричі худіший від свого роботодавця, усе більше схилявся під важким мішком з цементом.
Я здалеку спершу не збагнула, що взагалі відбувається. Гадала якісь з’ясування відносин між п’яницями, але коли підійшла ближче, то почула як «крутелик» звинувачував робітника у тому, що не міг його якийсь час знайти. Вразили переповнені злом, люттю і агресією очі. Чолов’яга під тягарем мішка і від страху став ще більш згорблений і переляканий. На моє запитання, що тут відбувається, ніхто звісно не зреагував, мовляв, йди далі, не втручайся. Перехожі байдуже проходили поруч.
Чи можна собі таке уявити, що десь у цивілізованому світі роботодавець, просто на вулиці розпустить кулаки на людину, яка у нього працює? Зменшить оплату – так, звільнить – так, зробить попередження – так. Але в Україні панує лише сила грошей у суцільному беззаконні. Бо навіть маленький українець знає, що сьогодні усім керують тільки великі гроші. І для того, хто їх має, не страшні жодна міліція, суд, прокуратура, СБУ. Бо усі купуються, а закон тільки для бідних, немічних і хворих.
Сьогодні проста людина, без посвідчення і грошей – ніхто у своїй країні, незахищена і зайва, з неї намагаються зробити раба. Бо рабами легко керувати. І красти, красти. Красти, красти.
Нова влада Януковича запустила у хід добре випробуваний у радянський час метод залякування людей. Нині панує тотальний страх. Страх сказати правду, відстояти гідність, свободу, зрештою, дати мішком по голові тому, хто розпускає руки, не дивлячись, що той роботодавець. Простий українець знає, що він буде звільнений, арештований, а ще виплатить штраф. Бо захищав себе від стусанів на вулиці.
У Львові нещодавно збирали раду ректорів усіх вузів. Влада запропонувала їм хабар – місце у міській чи обласній раді від Партії регіонів. У залі сиділи заможні люди, здавалося б, які мають майже усе. Ще не так давно вони мило заглядали в очі Ющенкові і кричали «Так», коли вже було можна. Жоден ректор не підвівся і не сказав, що він відмовляється від такого хабара. Тут теж панував страх. Але чи має перспективи перестрашена нація?..
Я здалеку спершу не збагнула, що взагалі відбувається. Гадала якісь з’ясування відносин між п’яницями, але коли підійшла ближче, то почула як «крутелик» звинувачував робітника у тому, що не міг його якийсь час знайти. Вразили переповнені злом, люттю і агресією очі. Чолов’яга під тягарем мішка і від страху став ще більш згорблений і переляканий. На моє запитання, що тут відбувається, ніхто звісно не зреагував, мовляв, йди далі, не втручайся. Перехожі байдуже проходили поруч.
Чи можна собі таке уявити, що десь у цивілізованому світі роботодавець, просто на вулиці розпустить кулаки на людину, яка у нього працює? Зменшить оплату – так, звільнить – так, зробить попередження – так. Але в Україні панує лише сила грошей у суцільному беззаконні. Бо навіть маленький українець знає, що сьогодні усім керують тільки великі гроші. І для того, хто їх має, не страшні жодна міліція, суд, прокуратура, СБУ. Бо усі купуються, а закон тільки для бідних, немічних і хворих.
Сьогодні проста людина, без посвідчення і грошей – ніхто у своїй країні, незахищена і зайва, з неї намагаються зробити раба. Бо рабами легко керувати. І красти, красти. Красти, красти.
Нова влада Януковича запустила у хід добре випробуваний у радянський час метод залякування людей. Нині панує тотальний страх. Страх сказати правду, відстояти гідність, свободу, зрештою, дати мішком по голові тому, хто розпускає руки, не дивлячись, що той роботодавець. Простий українець знає, що він буде звільнений, арештований, а ще виплатить штраф. Бо захищав себе від стусанів на вулиці.
У Львові нещодавно збирали раду ректорів усіх вузів. Влада запропонувала їм хабар – місце у міській чи обласній раді від Партії регіонів. У залі сиділи заможні люди, здавалося б, які мають майже усе. Ще не так давно вони мило заглядали в очі Ющенкові і кричали «Так», коли вже було можна. Жоден ректор не підвівся і не сказав, що він відмовляється від такого хабара. Тут теж панував страх. Але чи має перспективи перестрашена нація?..
