«Футбольний стадіон виконує нині ті самі функції, які в середньовічному місті відігравав собор», – розповів днями один студент-розумник. Одразу згадав історію про вигнання торговців з храму. Адже футбол став полем для неабияких фінансових оборудок.
В Україні за спинами футболістів стоять мільярдери – власники клубів. І було б неправильно думати, що для них футбол – це чистої води поклик душі. Величезні кошти, які виділяються на підготовку Євро-2012, яскраве тому підтвердження.
Згідно Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини Євро-2012 витрати становлять 142,45 млрд. грн. Якщо фінансування армії урізали на 2,13 млрд. грн., то Євро-2012 – збільшили на 15,79 млрд. грн. Не менш показовим є й те, як цей бюджет, кажучи чиновницький сленгом, освоюють. Днями Верховна Рада ухвалила закон, який дозволяє робити закупівлі пов’язані з Євро-2012 без тендеру. На тій підставі, що часу лишилося мало, профільні чиновники витрачатимуть гроші без конкурсу – на власний розсуд.
Тепер дещо про ефективність витрат.
У 2001-2005 рр. стадіон «Штадт де Суісс – Ванкдорф» на 32 тисячі місць у швейцарському Берні збудували за 350 млн. франків (за тодішнім курсом – 271 млн. доларів). Одна з головних особливостей стадіону – дах, вкритий сонячними батареями. Ця електростанція забезпечує не лише сам стадіон, але й 400 довколишніх будинків.
Реконструкція столичного НСК «Олімпійський» за словами профільного віце-прем’єра Бориса Колесникова обійдеться в 500-550 млн. доларів. Щоправда, головна українська футбольна арена має бути удвічі більшою – на 69 тисяч місць. Проте Швейцарія – одна з найбагатших і найдорожчих країн світу. Там і будматеріали, і робота будівельників дорожчі. В Україні натомість дорожчою є «робота» політиків та чиновників.
Чи треба за таких умов дивуватися, що Україна витрачає на підготовку до європейського чемпіонату більше, ніж ПАР – на підготовку до світового!..
Очевидно, зараз важко уявити футбол без великого бізнесу. Утім, бізнесу (причому, дуже непрозорого) у футболі стало занадто багато.
В Україні за спинами футболістів стоять мільярдери – власники клубів. І було б неправильно думати, що для них футбол – це чистої води поклик душі. Величезні кошти, які виділяються на підготовку Євро-2012, яскраве тому підтвердження.
Згідно Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини Євро-2012 витрати становлять 142,45 млрд. грн. Якщо фінансування армії урізали на 2,13 млрд. грн., то Євро-2012 – збільшили на 15,79 млрд. грн. Не менш показовим є й те, як цей бюджет, кажучи чиновницький сленгом, освоюють. Днями Верховна Рада ухвалила закон, який дозволяє робити закупівлі пов’язані з Євро-2012 без тендеру. На тій підставі, що часу лишилося мало, профільні чиновники витрачатимуть гроші без конкурсу – на власний розсуд.
Тепер дещо про ефективність витрат.
У 2001-2005 рр. стадіон «Штадт де Суісс – Ванкдорф» на 32 тисячі місць у швейцарському Берні збудували за 350 млн. франків (за тодішнім курсом – 271 млн. доларів). Одна з головних особливостей стадіону – дах, вкритий сонячними батареями. Ця електростанція забезпечує не лише сам стадіон, але й 400 довколишніх будинків.
Реконструкція столичного НСК «Олімпійський» за словами профільного віце-прем’єра Бориса Колесникова обійдеться в 500-550 млн. доларів. Щоправда, головна українська футбольна арена має бути удвічі більшою – на 69 тисяч місць. Проте Швейцарія – одна з найбагатших і найдорожчих країн світу. Там і будматеріали, і робота будівельників дорожчі. В Україні натомість дорожчою є «робота» політиків та чиновників.
Чи треба за таких умов дивуватися, що Україна витрачає на підготовку до європейського чемпіонату більше, ніж ПАР – на підготовку до світового!..
Очевидно, зараз важко уявити футбол без великого бізнесу. Утім, бізнесу (причому, дуже непрозорого) у футболі стало занадто багато.
