Інтернати як такі віджили свій вік, кажуть громадські активісти, відтак спроба нинішньої влади збільшити мережу інтернатів вони вважають недоречною, навіть шкідливою для виховання дітей-сиріт.
Відсутність соціалізації
За даними Державного комітету статистики, в Україні існує 684 інтернати. Кількість дітей-вихованців поступово зменшується, відтак немає потреби збільшувати число цих закладів, зазначає Галина Постолюк, керівник однієї з благодійних організацій. Навпаки, за її словами, слід відмовитися від такої форми виховання дітей. По-перше, це економічно невигідно. На утримання двох дитячий будинків, в яких перебуває сотня сиріт, в рік держава виділяє 10 мільйонів гривень. Якщо ж дитина виховується у прийомній сім’ї - це у 4-6 разів дешевше. По-друге (і це найголовніше) з інтернатів діти виходять морально скаліченими, зазначає Галина Постолюк. «Є маса досліджень, проведених різними закордонними організаціями. На жаль, даних по Україні немає, але я впевнена, що результати, якщо і відрізняються, то незначно. Тільки 5 % дітей, які виховувалися в інтернатному закладі отримують постійну роботу і створюють свою сім’ю, 30% з них стають на кримінальний шлях. Я впевнена, що практично так воно і є». З досвіду соціальної роботи Галини Постолюк в одному з районів Київської області, практично 50% сімей, які знаходяться в групі ризику вилучення дітей, це сім’ї, створені колишніми випускниками інтернатних закладів. І відбувається так, бо вони не мають моделі сімейного виховання, - пояснює керівник організації.
Павло Гладченко у 6 років залишився сиротою. Інтернат, в якому він виховувався, вважався одним із зразкових у Радянському Союзі. Тепер він – керівник соціального проекту, який допомагає сиротам. За словами Павла, у кращому випадку вихованці інтернатів забезпечені мінімальним матеріальним набором – їжею, дахом над головою, медичним обслуговуванням, можливість навчатися. Але вони не мають головного - людського спілкування і розуміння їхніх проблем. «Одна з основних проблем, яку мають випускники інтернатів - це відсутність соціалізації. Вони не підготовлені до життя. Уявіть собі – ви переїжджаєте в іншу країну, у вас немає друзів, родичів, квартири. Все, що у вас є – це знання мови. Спробуйте вижити!»
Виховання та навчання: об’єднати чи розмежувати?
Дитина-сирота має ті ж самі права, що й діти, які мають батьків. Система ж інтернатів обмежує свободу безбатченків, ці заклади фактично ізолюють сиріт від суспільства, стверджує Надія Кабаченко, директор школи соціальної роботи при університеті «Києво-Могилянська академія». На її думку, необхідно розмежовувати виховання і навчання дітей-сиріт. Безбатченки мають ходити до школи разом з іншими своїми однолітками. «Ми обмежуємо можливості дітей. В інтернаті вони перебувають більшу частину часу, їх там навчають, вони там живуть, харчуються - традиційна система нашого інтернату. Але інтегруватися в суспільство шансів у них дуже мало. Тому що школа, громада, сім’я це ті речі, які виступають основними чинниками, які допомагають дітям зрозуміти, як потрібно жити, як люди спілкуються. І тому коли я думаю про запропоновані прем’єр-міністром зміни, то розумію: це перехід до того, що називається «стигматизацією». Тобто спочатку ми класифікуємо, що дитина сирота, потім поміщаємо її у відповідний центр, і діти-сироти з самого раннього дитинства усвідомлюють, що вони не такі як всі, - пояснює Надія Кабаченко.
Забезпечення освітніх потреби багатьох дітей є безперечним плюсом інтернатних закладів, стверджує Віра Шинкаренко, начальник відділу освіти осіб з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти та науки. Крім того, для навчання до інтернатів можуть ходити діти з малозабезпечених і неблагополучних родин. «В окремих випадках можуть залучатися діти з малозабезпечених дітей - це положення 2003 року. В чому тут суть: діти можуть приходити навчатися, а потім йти додому. Тобто відбувається це без вилучення з сім’ї. Це особливо важливо для дітей, які мають відхилення у здоров’ї , - зауважує начальниця відділу.
Поступова відмова від інтернатів…
Три роки тому було ухвалено державну програму реформування закладів для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Вона передбачала поетапне закриття цих закладів, натомість покликана була розвивати інші форми виховання безбатченків – опіку, прийомні сім’ї, і нарешті, усиновлення. Але реформи, якщо і відбуваються, то досить повільно. Інтернати як були, так і залишилися підпорядковані різним міністерствам, до того ж вони є обтяжливими для місцевих бюджетів, з яких фінансуються, стверджує Зінаїда Кияниця, заступник директора однієї з громадських організацій. «Ті ресурси, які витрачаються сьогодні на інтернати, мають перейти на розвиток сімейних форм, на розвиток системи соціальних послуг, на підтримку самих вразливих сімей з дітьми», - впевнена вона.
За словами Зінаїди Кияниці, країни Західної Європи ще півстоліття тому відмовилися від інтернатів. Найпоширенішою системою опіки у державах Євросоюзу є виховання сиріт у так званих «гостинних сім’ях», розповідає брюссельський кореспондент Радіо Свобода.
У державах Європейської співдружності діти без батьківської опіки перебувають у сирітських притулках або дитячих закладах іншого типу. Однак, ці установи не мають нічого спільного з інтернатами, які тут існували раніше, але були реформовані у відкритіші заклади з пристойним фінансуванням, малою кількістю вихованців та персоналом досвідчених педагогів, лікарів та дитячих психологів. Проте, найпоширеніша система опіки про сиріт чи покинутих дітей у Європі – це виховання у так званих «гостинних сім’ях».
Бельгійці Крістіан Ремі та Кармела Стелато мають троє своїх дітей та ще опікуються дванадцятирічною дівчинкою Сарою, яку немовлям взяли у «сирітських яслах». «Ми взяли Сару на виховання, бо її батьки не спроможні опікуватися нею. Такі діти тимчасово перебувають у спеціальних «яслях для покинутих», доки їх не візьме якась з «гостинних родин». Тому, Сара – не сирота, а її батьки, за бажання, можуть з нею бачитися», - каже Крістіан.
Його дружина Кармела додає, що перед тим, як стати «гостинною родиною» їх протягом півроку ретельно вивчали, анкетували та відвідували соціальні працівники. Сім’я також перебувала під наглядом протягом декількох років, вже маючи Сару на своєму утриманні.
З іншого боку, держава активно заохочує родини до піклування про дітей-сиріт і допомагає їм фінансово. Наприклад, на виховання Сари Кармела та Крістіан отримують приблизно 500 євро - щомісячну допомогу сумою 250 євро та ще стільки ж - у формі субсидії від місцевої влади.
Досконала та гуманна система опіки за сиротами та дітьми з неблагополучних сімей – одна з умов європейської інтеграції . Наприклад, Румунія, де система інтернатів була дуже поширена, перед вступом до ЄС була змушена реформувати її, створивши соціальні установи іншого типу, насамперед, покращивши їх фінансування.
Перехід до сімейних форм виховання
Євросоюз неодноразово пропонував і Україні технічну допомогу для реформування соціальних установ, що піклуються про сиріт та дітей з неблагополучних сімей. Однак, суттєвих зрушень в цьому напрямку експерти не відмічають. В Україні хоч і практикують різні альтернативи інтернатам, однак впровадження новацій лише починається.
Наприклад, для соціалізації дітей, які живуть в інтернатах, існує методика наставництва - спеціально навчені люди можуть приходити в інтернати, провідувати дітей, спілкуватися з ними. Ця методика стосується насамперед підлітків, які мають дуже мало шансів отримати сім’ю. Вона допомагає спілкуванню поза межами звичного кола співмешканців.
Ще однією альтернативою постійному перебуванні в інтернаті є патронатна сім’я або сім’я вихідного дня. Людей, які бажають допомагати дітям, навчають і вони отримують статус патронатних батьків. Після цього вони мають право не тільки відвідувати дитину в інтернаті, але й забирати її додому, наприклад на вихідні та канікули.
Важливою формою сімейного влаштування дітей є також і прийомні родини термінового влаштування. Найчастіше в них знаходяться діти, з біологічними батьками яких йде робота для подальшої можливості повернути дитину в рідну сім’ю.Отже, найважливішими напрямками роботи в сфері захисту дітей фахівці називають підтримку біологічної родини, створення державних механізмів підтримки сімей з дітьми, які перебувають в кризі, розвиток системи соціальних працівників, а також сприяння сімейним формам виховання. За успішної роботи за всіма напрямками, притік дітей в інтернати припиниться і тоді відкриється шлях до реформування інтернатних закладів.
Відсутність соціалізації
За даними Державного комітету статистики, в Україні існує 684 інтернати. Кількість дітей-вихованців поступово зменшується, відтак немає потреби збільшувати число цих закладів, зазначає Галина Постолюк, керівник однієї з благодійних організацій. Навпаки, за її словами, слід відмовитися від такої форми виховання дітей. По-перше, це економічно невигідно. На утримання двох дитячий будинків, в яких перебуває сотня сиріт, в рік держава виділяє 10 мільйонів гривень. Якщо ж дитина виховується у прийомній сім’ї - це у 4-6 разів дешевше. По-друге (і це найголовніше) з інтернатів діти виходять морально скаліченими, зазначає Галина Постолюк. «Є маса досліджень, проведених різними закордонними організаціями. На жаль, даних по Україні немає, але я впевнена, що результати, якщо і відрізняються, то незначно. Тільки 5 % дітей, які виховувалися в інтернатному закладі отримують постійну роботу і створюють свою сім’ю, 30% з них стають на кримінальний шлях. Я впевнена, що практично так воно і є». З досвіду соціальної роботи Галини Постолюк в одному з районів Київської області, практично 50% сімей, які знаходяться в групі ризику вилучення дітей, це сім’ї, створені колишніми випускниками інтернатних закладів. І відбувається так, бо вони не мають моделі сімейного виховання, - пояснює керівник організації.
Павло Гладченко у 6 років залишився сиротою. Інтернат, в якому він виховувався, вважався одним із зразкових у Радянському Союзі. Тепер він – керівник соціального проекту, який допомагає сиротам. За словами Павла, у кращому випадку вихованці інтернатів забезпечені мінімальним матеріальним набором – їжею, дахом над головою, медичним обслуговуванням, можливість навчатися. Але вони не мають головного - людського спілкування і розуміння їхніх проблем. «Одна з основних проблем, яку мають випускники інтернатів - це відсутність соціалізації. Вони не підготовлені до життя. Уявіть собі – ви переїжджаєте в іншу країну, у вас немає друзів, родичів, квартири. Все, що у вас є – це знання мови. Спробуйте вижити!»
Виховання та навчання: об’єднати чи розмежувати?
Дитина-сирота має ті ж самі права, що й діти, які мають батьків. Система ж інтернатів обмежує свободу безбатченків, ці заклади фактично ізолюють сиріт від суспільства, стверджує Надія Кабаченко, директор школи соціальної роботи при університеті «Києво-Могилянська академія». На її думку, необхідно розмежовувати виховання і навчання дітей-сиріт. Безбатченки мають ходити до школи разом з іншими своїми однолітками. «Ми обмежуємо можливості дітей. В інтернаті вони перебувають більшу частину часу, їх там навчають, вони там живуть, харчуються - традиційна система нашого інтернату. Але інтегруватися в суспільство шансів у них дуже мало. Тому що школа, громада, сім’я це ті речі, які виступають основними чинниками, які допомагають дітям зрозуміти, як потрібно жити, як люди спілкуються. І тому коли я думаю про запропоновані прем’єр-міністром зміни, то розумію: це перехід до того, що називається «стигматизацією». Тобто спочатку ми класифікуємо, що дитина сирота, потім поміщаємо її у відповідний центр, і діти-сироти з самого раннього дитинства усвідомлюють, що вони не такі як всі, - пояснює Надія Кабаченко.
Забезпечення освітніх потреби багатьох дітей є безперечним плюсом інтернатних закладів, стверджує Віра Шинкаренко, начальник відділу освіти осіб з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти та науки. Крім того, для навчання до інтернатів можуть ходити діти з малозабезпечених і неблагополучних родин. «В окремих випадках можуть залучатися діти з малозабезпечених дітей - це положення 2003 року. В чому тут суть: діти можуть приходити навчатися, а потім йти додому. Тобто відбувається це без вилучення з сім’ї. Це особливо важливо для дітей, які мають відхилення у здоров’ї , - зауважує начальниця відділу.
Поступова відмова від інтернатів…
Три роки тому було ухвалено державну програму реформування закладів для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Вона передбачала поетапне закриття цих закладів, натомість покликана була розвивати інші форми виховання безбатченків – опіку, прийомні сім’ї, і нарешті, усиновлення. Але реформи, якщо і відбуваються, то досить повільно. Інтернати як були, так і залишилися підпорядковані різним міністерствам, до того ж вони є обтяжливими для місцевих бюджетів, з яких фінансуються, стверджує Зінаїда Кияниця, заступник директора однієї з громадських організацій. «Ті ресурси, які витрачаються сьогодні на інтернати, мають перейти на розвиток сімейних форм, на розвиток системи соціальних послуг, на підтримку самих вразливих сімей з дітьми», - впевнена вона.
За словами Зінаїди Кияниці, країни Західної Європи ще півстоліття тому відмовилися від інтернатів. Найпоширенішою системою опіки у державах Євросоюзу є виховання сиріт у так званих «гостинних сім’ях», розповідає брюссельський кореспондент Радіо Свобода.
У державах Європейської співдружності діти без батьківської опіки перебувають у сирітських притулках або дитячих закладах іншого типу. Однак, ці установи не мають нічого спільного з інтернатами, які тут існували раніше, але були реформовані у відкритіші заклади з пристойним фінансуванням, малою кількістю вихованців та персоналом досвідчених педагогів, лікарів та дитячих психологів. Проте, найпоширеніша система опіки про сиріт чи покинутих дітей у Європі – це виховання у так званих «гостинних сім’ях».
Бельгійці Крістіан Ремі та Кармела Стелато мають троє своїх дітей та ще опікуються дванадцятирічною дівчинкою Сарою, яку немовлям взяли у «сирітських яслах». «Ми взяли Сару на виховання, бо її батьки не спроможні опікуватися нею. Такі діти тимчасово перебувають у спеціальних «яслях для покинутих», доки їх не візьме якась з «гостинних родин». Тому, Сара – не сирота, а її батьки, за бажання, можуть з нею бачитися», - каже Крістіан.
Його дружина Кармела додає, що перед тим, як стати «гостинною родиною» їх протягом півроку ретельно вивчали, анкетували та відвідували соціальні працівники. Сім’я також перебувала під наглядом протягом декількох років, вже маючи Сару на своєму утриманні.
З іншого боку, держава активно заохочує родини до піклування про дітей-сиріт і допомагає їм фінансово. Наприклад, на виховання Сари Кармела та Крістіан отримують приблизно 500 євро - щомісячну допомогу сумою 250 євро та ще стільки ж - у формі субсидії від місцевої влади.
Досконала та гуманна система опіки за сиротами та дітьми з неблагополучних сімей – одна з умов європейської інтеграції . Наприклад, Румунія, де система інтернатів була дуже поширена, перед вступом до ЄС була змушена реформувати її, створивши соціальні установи іншого типу, насамперед, покращивши їх фінансування.
Перехід до сімейних форм виховання
Євросоюз неодноразово пропонував і Україні технічну допомогу для реформування соціальних установ, що піклуються про сиріт та дітей з неблагополучних сімей. Однак, суттєвих зрушень в цьому напрямку експерти не відмічають. В Україні хоч і практикують різні альтернативи інтернатам, однак впровадження новацій лише починається.
Наприклад, для соціалізації дітей, які живуть в інтернатах, існує методика наставництва - спеціально навчені люди можуть приходити в інтернати, провідувати дітей, спілкуватися з ними. Ця методика стосується насамперед підлітків, які мають дуже мало шансів отримати сім’ю. Вона допомагає спілкуванню поза межами звичного кола співмешканців.
Ще однією альтернативою постійному перебуванні в інтернаті є патронатна сім’я або сім’я вихідного дня. Людей, які бажають допомагати дітям, навчають і вони отримують статус патронатних батьків. Після цього вони мають право не тільки відвідувати дитину в інтернаті, але й забирати її додому, наприклад на вихідні та канікули.
Важливою формою сімейного влаштування дітей є також і прийомні родини термінового влаштування. Найчастіше в них знаходяться діти, з біологічними батьками яких йде робота для подальшої можливості повернути дитину в рідну сім’ю.Отже, найважливішими напрямками роботи в сфері захисту дітей фахівці називають підтримку біологічної родини, створення державних механізмів підтримки сімей з дітьми, які перебувають в кризі, розвиток системи соціальних працівників, а також сприяння сімейним формам виховання. За успішної роботи за всіма напрямками, притік дітей в інтернати припиниться і тоді відкриється шлях до реформування інтернатних закладів.
