За три з половиною місяці перебування при владі Віктора Януковича стало цілком зрозуміло, що регіонали не звикли, не здатні і не хочуть працювати в демократичній системі координат. Тому вони починають готувати народ до модифікованого культу особи свого лідера, який в доконаному вигляді має нагадувати щось середнє між колишнім культом Леоніда Брежнєва в Радянському Союзі і нинішнім модифікованим культом особи Володимира Путіна в Росії.
Власне, ми нині можемо лише спостерігати початковий етап зародження такого культу, але політичному лідеру, який в дійсності має не більше 35 відсотків підтримки електорату (хоча придворні соціологи вже пишуть 65 відсотків), використання культу вождя необхідне для того, аби зміцнити легітимність власної влади. Навряд чи це явище можна назвати новим на пострадянському просторі, адже в сусідній до України Росії вже створено своєрідний культ особи Володимира Путіна, який, хоча й в гротескній формі, відображає сутність сучасної російської політики. А зважаючи на те, що «януковичі» нині намагаються перенести весь російський досвід путінської епохи останніх 10 років на українські терени, можна не сумніватися в тому, що вони можуть навіть спробувати піти далі, ніж у Москві.
Партії регіонів, яка за короткий час президентства свого лідера Януковича показала, що вона може тільки діяти методами, котрі до болю нагадують методи колишньої КПРС, просто таки необхідний такий культ. Адже в неї наявна розгалужена партійна структура по всій Україні, і лише культ особи її ставленика в президентському кріслі дасть змогу Партії регіонів почати крок за кроком розчищати поле українського політикуму.
Приклад Путіна
В такому разі українці матимуть культ особи такого собі «батька» українців, який день і ніч дбає про народ та думає, що ще корисного зробити для того, аби українцям жилося краще і добробутніше, ніж зараз. На створення такого великомасштабного образу Януковича – справжнього батька нації – вже кинута вся пропагандистська машина, підвладна регіоналам.
Отож, ще трохи і масово підуть листи «трудящих» до адміністрації Президента, що всі політичні партії, окрім Партії регіонів, дискредитували себе і тому мають бути розпущені. А Партія регіонів залишиться одна на політичній сцені України. Хоча ні, не одна. Скоріше за все буде використаний досвід колишньої НДР і буде залишено близько півдюжини партій-маріонеток, котрі з усіх сил намагатимуться показати на публіці свою принциповість і цілковиту незалежність від діючої влади.
Але Путін прийшов до влади ще людиною відносно молодого віку, тому він взяв собі за приклад раннього Сталіна, а Янукович став Президентом на два роки пізніше, ніж Леонід Брежнєв. Й тому, будучи людиною фактично пенсійного віку, він асоціюється в очах багатьох українців із такою собі невдалою копією раннього генсека Брежнєва. Тому в 1964-му було 58 років, але тоді Леонід Брежнєв ще був якось спроможний не лише більш чітко говорити, а й інколи й мислити.
Виглядає, що Янукович із усіх сил прагне стати таким собі українським Путіним і перетворити Україну на подобу приспаної Росії останніх десяти років. Культ особи Володимира Путіна формувався всі ці роки величезним чекістським колективом, що згуртував свої сили навколо Кремля, при цьому створивши для Заходу і співгромадян міф про надзвичайну популярність В.В.П. в народі.
Політтехнологи, найняті командою «донецьких», також із усіх сил «ліплять» зі свого лідера ледве не національного героя, який врятував Україну від проклятих «бєндєровцев». Причому «януковичі», не маючи за собою жодної реальної ідеології, спромоглися зіграти на ностальгічних почуттях і совковому менталітеті третини населення України, яке вони маніпулятивним шляхом видали довірливому західному світу, як переважаючу більшість. При цьому ідеологи Партії регіонів дуже точно врахували той факт, що мають справу в Україні з тими, хто вихований в рамках комуністичної системи і принаймні три покоління людей з такою ментальністю виросли в атмосфері тотальної ненависті до західного світу.
Система формування культу особи Януковича розрахована на простаків і лакеїв, які прокладають шлях до такого культу, і в кінцевому підсумку – на встановлення диктатури в Україні. Адже на когось же муситиме списувати «лідер» нації свої прорахунки і неможливість виконати економічні і соціальні обіцянки, які він так щедро роздаровував напередодні президентських виборів. Частина довірливих українців чекала на Спасителя, а отримали особу, що створила обіцяне райське життя тільки для свого найближчого оточення.
Якщо проаналізувати процес становлення культу Віктора Януковича, то за деякими ознаками він нагадує і шляхи отримання безмежної влади румунським диктатором Ніколає Чаушеску. Чаушеску також дуже любив, коли оточення влаштовувало йому шоу «потьомкінської» всенародної любові до нього, але ми всі добре пам’ятаємо чим це у підсумку закінчилося для румунського диктатора.
На мою думку, про культ особи Януковича необхідно говорити зараз, коли він лише тільки зароджується, а не чекати коли Партія регіонів поставить Україну вже перед повністю доконаним фактом. Та вже зараз цілком можна прослідкувати еволюцію входження Віктора Януковича в нову для себе роль. У спілкуванні не лише зі своїм оточенням, а й з народом, він тримає себе навіть не як цар, котрий зійшов із вершини своєї влади поспілкуватися зі смертними внизу соціальної піраміди. Він позиціонує свою особу не менше, як месію, котрий покликаний виконати надважку покладену на нього роль – очистити Україну від всього «націоналістичного», себто питомо українського.
Сталінізм без сталінів?
При цьому «великий вождь» регіонів намагається опиратися на історичну спадщину сталінізму, хоча сам про це поки що публічно і не говорить. Але при цьому заперечення Голодомору як геноциду української нації є фактично ретроспективним поверненням до спадщини Сталіна. І хоча сам Янукович заперечує наявність існування цензури в Україні, проте цей необхідний інструмент реалізації влади будь-яким диктаторським режимом неприкрито застосовується в українських засобах масової інформації.
Утім, мабуть було б не зовсім правильно говорити про те, що команда «донецьких» повністю готова скопіювати путінську чи сталінську модель культу особи. Скоріше за все, в українському випадку мова має йти про відмінну від попередніх модель такого собі «януковичелізму», котра намагаючись заволодіти свідомістю завойованого народу, прагне поставити під свій контроль всі канали розповсюдження інформації в Україні.
Проте на відміну від Володимира Путіна, який залучив для своїх політичних потреб російський націоналізм, Віктор Янукович послуговується в насильницьки зросійщеній в часи СРСР Україні інструментом російсько-радянського шовінізму. А міністр освіти Табачник вже готовий виховувати для «януковичів» нові покоління безнаціональних манкуртів, які сприйматимуть всю цю шовіністичну пропаганду в Україні, як само собою зрозуміле явище.
Єдине, що необхідно «донецьким» і чого вони ще не встигли досягти за три з половиною місяці посиленого демонтажу Української держави – це створення молодіжної організації, подібної до «Наших» у Росії. Але можна не сумніватися в тому, що це питання вони вже зараз детально проробляють, і в тому, що вони у будь-який момент дуже швидко спроможні організовувати антимітинги в пику опозиції говорить про те, що зачатки подібної структури вже існують.
А десь через декілька місяців носіння футболки, прикрашеної особою любого їхньому серцю лідера, стане просто невід’ємною традицією українських «наших», які з усіх сил демонструватимуть свою любов до Президента. Все це цілком може бути реалізоване на теренах України, якщо українська опозиція і надалі буде змагатися між собою за право лідерства, забуваючи при цьому про свою відповідальність за історичну долю України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Власне, ми нині можемо лише спостерігати початковий етап зародження такого культу, але політичному лідеру, який в дійсності має не більше 35 відсотків підтримки електорату (хоча придворні соціологи вже пишуть 65 відсотків), використання культу вождя необхідне для того, аби зміцнити легітимність власної влади. Навряд чи це явище можна назвати новим на пострадянському просторі, адже в сусідній до України Росії вже створено своєрідний культ особи Володимира Путіна, який, хоча й в гротескній формі, відображає сутність сучасної російської політики. А зважаючи на те, що «януковичі» нині намагаються перенести весь російський досвід путінської епохи останніх 10 років на українські терени, можна не сумніватися в тому, що вони можуть навіть спробувати піти далі, ніж у Москві.
Партії регіонів, яка за короткий час президентства свого лідера Януковича показала, що вона може тільки діяти методами, котрі до болю нагадують методи колишньої КПРС, просто таки необхідний такий культ. Адже в неї наявна розгалужена партійна структура по всій Україні, і лише культ особи її ставленика в президентському кріслі дасть змогу Партії регіонів почати крок за кроком розчищати поле українського політикуму.
Приклад Путіна
В такому разі українці матимуть культ особи такого собі «батька» українців, який день і ніч дбає про народ та думає, що ще корисного зробити для того, аби українцям жилося краще і добробутніше, ніж зараз. На створення такого великомасштабного образу Януковича – справжнього батька нації – вже кинута вся пропагандистська машина, підвладна регіоналам.
Отож, ще трохи і масово підуть листи «трудящих» до адміністрації Президента, що всі політичні партії, окрім Партії регіонів, дискредитували себе і тому мають бути розпущені. А Партія регіонів залишиться одна на політичній сцені України. Хоча ні, не одна. Скоріше за все буде використаний досвід колишньої НДР і буде залишено близько півдюжини партій-маріонеток, котрі з усіх сил намагатимуться показати на публіці свою принциповість і цілковиту незалежність від діючої влади.
Але Путін прийшов до влади ще людиною відносно молодого віку, тому він взяв собі за приклад раннього Сталіна, а Янукович став Президентом на два роки пізніше, ніж Леонід Брежнєв. Й тому, будучи людиною фактично пенсійного віку, він асоціюється в очах багатьох українців із такою собі невдалою копією раннього генсека Брежнєва. Тому в 1964-му було 58 років, але тоді Леонід Брежнєв ще був якось спроможний не лише більш чітко говорити, а й інколи й мислити.
Виглядає, що Янукович із усіх сил прагне стати таким собі українським Путіним і перетворити Україну на подобу приспаної Росії останніх десяти років. Культ особи Володимира Путіна формувався всі ці роки величезним чекістським колективом, що згуртував свої сили навколо Кремля, при цьому створивши для Заходу і співгромадян міф про надзвичайну популярність В.В.П. в народі.
Політтехнологи, найняті командою «донецьких», також із усіх сил «ліплять» зі свого лідера ледве не національного героя, який врятував Україну від проклятих «бєндєровцев». Причому «януковичі», не маючи за собою жодної реальної ідеології, спромоглися зіграти на ностальгічних почуттях і совковому менталітеті третини населення України, яке вони маніпулятивним шляхом видали довірливому західному світу, як переважаючу більшість. При цьому ідеологи Партії регіонів дуже точно врахували той факт, що мають справу в Україні з тими, хто вихований в рамках комуністичної системи і принаймні три покоління людей з такою ментальністю виросли в атмосфері тотальної ненависті до західного світу.
Система формування культу особи Януковича розрахована на простаків і лакеїв, які прокладають шлях до такого культу, і в кінцевому підсумку – на встановлення диктатури в Україні. Адже на когось же муситиме списувати «лідер» нації свої прорахунки і неможливість виконати економічні і соціальні обіцянки, які він так щедро роздаровував напередодні президентських виборів. Частина довірливих українців чекала на Спасителя, а отримали особу, що створила обіцяне райське життя тільки для свого найближчого оточення.
Якщо проаналізувати процес становлення культу Віктора Януковича, то за деякими ознаками він нагадує і шляхи отримання безмежної влади румунським диктатором Ніколає Чаушеску. Чаушеску також дуже любив, коли оточення влаштовувало йому шоу «потьомкінської» всенародної любові до нього, але ми всі добре пам’ятаємо чим це у підсумку закінчилося для румунського диктатора.
На мою думку, про культ особи Януковича необхідно говорити зараз, коли він лише тільки зароджується, а не чекати коли Партія регіонів поставить Україну вже перед повністю доконаним фактом. Та вже зараз цілком можна прослідкувати еволюцію входження Віктора Януковича в нову для себе роль. У спілкуванні не лише зі своїм оточенням, а й з народом, він тримає себе навіть не як цар, котрий зійшов із вершини своєї влади поспілкуватися зі смертними внизу соціальної піраміди. Він позиціонує свою особу не менше, як месію, котрий покликаний виконати надважку покладену на нього роль – очистити Україну від всього «націоналістичного», себто питомо українського.
Сталінізм без сталінів?
При цьому «великий вождь» регіонів намагається опиратися на історичну спадщину сталінізму, хоча сам про це поки що публічно і не говорить. Але при цьому заперечення Голодомору як геноциду української нації є фактично ретроспективним поверненням до спадщини Сталіна. І хоча сам Янукович заперечує наявність існування цензури в Україні, проте цей необхідний інструмент реалізації влади будь-яким диктаторським режимом неприкрито застосовується в українських засобах масової інформації.
Утім, мабуть було б не зовсім правильно говорити про те, що команда «донецьких» повністю готова скопіювати путінську чи сталінську модель культу особи. Скоріше за все, в українському випадку мова має йти про відмінну від попередніх модель такого собі «януковичелізму», котра намагаючись заволодіти свідомістю завойованого народу, прагне поставити під свій контроль всі канали розповсюдження інформації в Україні.
Проте на відміну від Володимира Путіна, який залучив для своїх політичних потреб російський націоналізм, Віктор Янукович послуговується в насильницьки зросійщеній в часи СРСР Україні інструментом російсько-радянського шовінізму. А міністр освіти Табачник вже готовий виховувати для «януковичів» нові покоління безнаціональних манкуртів, які сприйматимуть всю цю шовіністичну пропаганду в Україні, як само собою зрозуміле явище.
Єдине, що необхідно «донецьким» і чого вони ще не встигли досягти за три з половиною місяці посиленого демонтажу Української держави – це створення молодіжної організації, подібної до «Наших» у Росії. Але можна не сумніватися в тому, що це питання вони вже зараз детально проробляють, і в тому, що вони у будь-який момент дуже швидко спроможні організовувати антимітинги в пику опозиції говорить про те, що зачатки подібної структури вже існують.
А десь через декілька місяців носіння футболки, прикрашеної особою любого їхньому серцю лідера, стане просто невід’ємною традицією українських «наших», які з усіх сил демонструватимуть свою любов до Президента. Все це цілком може бути реалізоване на теренах України, якщо українська опозиція і надалі буде змагатися між собою за право лідерства, забуваючи при цьому про свою відповідальність за історичну долю України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
