Перші сто днів нової влади в Україні наочно підтвердили, що здобутки її, окрім відвертого політичного фальшування з парламентською більшістю та формуванням уряду, просто ніякі. Однак усе те, що хоче реалізувати в Україні режим Януковича, можливо здійснити лише за однієї умови: якщо владі вдасться залякати український народ. Поки що «януковичам» свою програму «заляканості» вдалося провести лише в двох областях України. Але це поки що. В міру того, як донецька влада розставлятиме своїх ставлеників і посіпак по всій Україні, вона вимагатиме від них збільшувати рівень заляканості українців.
Адже якщо при авторитарній владі народ почуватиметься хоч трохи вільно, то всі потуги такого авторитаризму не матимуть жодного сенсу. При цьому головне завдання режиму «януковичів» реалізовувати цю «заляканість» на українських теренах таким чином, аби вдавати для демократичного Заходу, що це зовсім ніяка не заляканість. Просто, мовляв, український народ починає потроху усвідомлювати, які вагомі переваги несуть для нього зміни, запроваджені в країні. А усвідомлюючи, він тому і підтримує владу, котра для нього робить так багато.
Прецедентне залякування
Очевидно, що культивування необхідного владі рівня «заляканості» неможливо сьогодні досягти, залучаючи для цього лише ті методи, котрі використовувалися в колишньому Радянському Союзі. Адже перед тим тоталітарна радянська влада знищила в сталінських таборах десятки мільйонів ні в чому не винних людей. «Януковичам» потрібне нині «модерне залякування», таке, щоб його було погано видно ззовні. І щоб водночас воно відбило бажання до спротиву в політично активних людей, котрі усвідомили цінність демократії і свободи за попередні роки життя без «януковичів».
Бо якщо за короткий проміжок часу не досягти критично необхідного рівня «залякуваності», то український народ цілком може оговтатися і почати організований спротив режиму, котрий намагається відібрати у нього всі завоювання майже двадцяти років демократичного розвитку.
Не виключено, що першими кроками до тотального «залякування» може стати прецедентне залякування населення. Бо вже нині Партія регіонів почала на місцях розстановку кадрів, котра дуже нагадує те, що робила в УРСР колишня КПРС. Таким чином, людина, котра не виявила достатньої прихильності, або, як мінімум, лояльності до того, що нав’язує Україні Партія регіонів, не матиме жодних шансів на працевлаштування згідно з її рівнем професіоналізму і кваліфікації.
Особливо просто реалізовувати подібні принципи на районному і селищному рівні. Де і без «януковичів» вибір варіантів працевлаштування у людей невеликий. Прецедентне «залякування» у цьому випадку важливе тим, що варто владі вибрати декількох найнелояльныших у політичному сенсі персон, щоб на їхньому прикладі показати іншим, що може бути і з ними, якщо вони чинитимуть спротив владі «януковичів».
Ясно, що це все робитиметься приховано, ніяких списків нелояльних, котрі можна було б відслідити і зафіксувати, скоріше за все, просто не буде. Адже правлячий режим дуже швидко повернув до політичного обігу «телефонне право», котре безвідмовно діяло в Радянському Союзі. А в такому разі будь-яка протиправна вказівка дається усно і в разі чого той, хто комусь дає незаконні завдання, завжди може відмовитись від своїх слів. Мотивувавши це тим, що такого просто не було і не може бути взагалі.
Власне, першим етапом, необхідним для досягнення «януковичами» необхідних критичних параметрів покірності, є вибіркове насильство. Залякування населення для досягнення покори – це своєрідні методи психологічної зброї, котра необхідна для реалізації влади за умови відсутності підтримки дій влади більшістю населення і у випадку її сумнівної легітимності. «Януковичі» здатні заплатити і заплатять за нові модерні й ефективні технології приведення суспільства до стану тотальної слухняності і неспротиву будь-яким діям ыз боку існуючого режиму. Насильницький варіант утримання влади – це єдиний метод, яким здатен утримати силою влади режим «донецьких».
Але якщо в СРСР застосовувалися моделі «закритої популяції», коли, ізолювавши населення від зовнішнього світу, нав’язували йому єдино можливий з точки зору комуністичної влади варіант співіснування з нею, то теперішній українській владі ізолювати українців від зовнішнього світу навряд чи вдасться. Тому, запланувавши провести через Верховну Раду декілька необхідних для неї законів, влада готує суспільство до введення поліцейського режиму, за якого будь-які протестні політичні акції українців будуть жорстоко придушуватися.
Потреба вождя
Водночас «януковичі», котрі працюють у тандемі з комуністичною партією, намагаються віднайти ключ до колективної свідомості українців. В цьому сенсі встановлення пам’ятника кату українського народу Сталіну є лише пробним каменем, намаганням стимулювати виникнення в населення інстинкту підпорядкування і слідування за вождем. І зрозуміло, що цим затребуваним вождем для українців «януковичі» бачать зовсім не Сталіна, а самого Януковича. Адже вироблення стійкого інстинкту підпорядкування можливо досягти не лише шляхом прямого залякування, а й відвертого маніпулювання суспільною свідомістю.
Звісно, що пам’ятники самому Януковичу ставити поки що вони не можуть, однак з усіх сил намагаються видати його за такого собі «батька» нації. Який, правда, засів не в Кремлі, а на Печерських пагорбах. Але котрий із усіх своїх сил дбає про добробут життя підпорядкованого йому народу.
Звісно, що з цього усього нічого не виходить. Навпаки, своєю присутністю в президентському кріслі Янукович повернув до життя гумористичні елементи в українську політику, яких не було на українських теренах із часів Леоніда Брежнєва. І якщо анекдоти про Януковича з’являються в Україні поки що в меншій кількості, ніж про колишнього генерального секретаря Брежнєва, то лише тому, що останній процарював значно більше часу – 18 років. Але вже зараз за свою недолугістю Віктор Янукович дуже нагадує пізнього Брежнєва, котрий механічно виголошував написані для нього промови, не думаючи взагалі, що він говорить. Тому українське суспільство саркастично реагує на намагання оточення створити в народі своєрідний культ Януковича.
Намагання президентського оточення прищепити українському суспільству стандарти покірності і звичку до відчуженості від того, що тебе особисто не стосується, дуже швидко призвели до абсолютно протилежного ефекту. Український соціум продемонстрував стійкий рефлекс відторгнення штучних стандартів поведінки, котрі йому нав’язують. А намагання Партії регіонів діяти методами КПРС і узурпувати усю владу в країні, безумовно, змушують людей задуматись над тим, що буде з ними у тому випадку, коли діюча антидемократична влада почне контролювати все і вся в Україні.
Місцеві немісцеві вибори
Власне, місцеві вибори, дату і умови яких «януковичі» намагаються пристосувати під потреби своєї перемоги, можуть стати першим серйозним випробуванням для їхньої влади. Адже попри те, що вони добре навчились рахувати на свою користь, можливо, мобілізувавши всі наявні ресурси демократичних сил, не дадуть їм остаточно підім’яти під себе українські регіони. Консолідація демократів здатна потіснити «януковичів» навіть за несприятливих політичних умов і застосування владою адміністративного ресурсу. А отримавши перемогу на місцевих виборах, демократія в Україні може в перспективі досягти «немісцевих» результатів.
Адже головною причиною приходу до влади Віктора Януковича був не він сам і не його команда, а небажання лідерів демократичного табору, Ющенка і Тимошенко, порозумітися між собою. То, можливо, у цей критичний для України історичний момент українці, все ж, будуть здатні знайти між собою спільну мову? Адже без цього демократам годі й думати про майбутню перемогу.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Адже якщо при авторитарній владі народ почуватиметься хоч трохи вільно, то всі потуги такого авторитаризму не матимуть жодного сенсу. При цьому головне завдання режиму «януковичів» реалізовувати цю «заляканість» на українських теренах таким чином, аби вдавати для демократичного Заходу, що це зовсім ніяка не заляканість. Просто, мовляв, український народ починає потроху усвідомлювати, які вагомі переваги несуть для нього зміни, запроваджені в країні. А усвідомлюючи, він тому і підтримує владу, котра для нього робить так багато.
Прецедентне залякування
Очевидно, що культивування необхідного владі рівня «заляканості» неможливо сьогодні досягти, залучаючи для цього лише ті методи, котрі використовувалися в колишньому Радянському Союзі. Адже перед тим тоталітарна радянська влада знищила в сталінських таборах десятки мільйонів ні в чому не винних людей. «Януковичам» потрібне нині «модерне залякування», таке, щоб його було погано видно ззовні. І щоб водночас воно відбило бажання до спротиву в політично активних людей, котрі усвідомили цінність демократії і свободи за попередні роки життя без «януковичів».
Бо якщо за короткий проміжок часу не досягти критично необхідного рівня «залякуваності», то український народ цілком може оговтатися і почати організований спротив режиму, котрий намагається відібрати у нього всі завоювання майже двадцяти років демократичного розвитку.
Не виключено, що першими кроками до тотального «залякування» може стати прецедентне залякування населення. Бо вже нині Партія регіонів почала на місцях розстановку кадрів, котра дуже нагадує те, що робила в УРСР колишня КПРС. Таким чином, людина, котра не виявила достатньої прихильності, або, як мінімум, лояльності до того, що нав’язує Україні Партія регіонів, не матиме жодних шансів на працевлаштування згідно з її рівнем професіоналізму і кваліфікації.
Особливо просто реалізовувати подібні принципи на районному і селищному рівні. Де і без «януковичів» вибір варіантів працевлаштування у людей невеликий. Прецедентне «залякування» у цьому випадку важливе тим, що варто владі вибрати декількох найнелояльныших у політичному сенсі персон, щоб на їхньому прикладі показати іншим, що може бути і з ними, якщо вони чинитимуть спротив владі «януковичів».
Ясно, що це все робитиметься приховано, ніяких списків нелояльних, котрі можна було б відслідити і зафіксувати, скоріше за все, просто не буде. Адже правлячий режим дуже швидко повернув до політичного обігу «телефонне право», котре безвідмовно діяло в Радянському Союзі. А в такому разі будь-яка протиправна вказівка дається усно і в разі чого той, хто комусь дає незаконні завдання, завжди може відмовитись від своїх слів. Мотивувавши це тим, що такого просто не було і не може бути взагалі.
Власне, першим етапом, необхідним для досягнення «януковичами» необхідних критичних параметрів покірності, є вибіркове насильство. Залякування населення для досягнення покори – це своєрідні методи психологічної зброї, котра необхідна для реалізації влади за умови відсутності підтримки дій влади більшістю населення і у випадку її сумнівної легітимності. «Януковичі» здатні заплатити і заплатять за нові модерні й ефективні технології приведення суспільства до стану тотальної слухняності і неспротиву будь-яким діям ыз боку існуючого режиму. Насильницький варіант утримання влади – це єдиний метод, яким здатен утримати силою влади режим «донецьких».
Але якщо в СРСР застосовувалися моделі «закритої популяції», коли, ізолювавши населення від зовнішнього світу, нав’язували йому єдино можливий з точки зору комуністичної влади варіант співіснування з нею, то теперішній українській владі ізолювати українців від зовнішнього світу навряд чи вдасться. Тому, запланувавши провести через Верховну Раду декілька необхідних для неї законів, влада готує суспільство до введення поліцейського режиму, за якого будь-які протестні політичні акції українців будуть жорстоко придушуватися.
Потреба вождя
Водночас «януковичі», котрі працюють у тандемі з комуністичною партією, намагаються віднайти ключ до колективної свідомості українців. В цьому сенсі встановлення пам’ятника кату українського народу Сталіну є лише пробним каменем, намаганням стимулювати виникнення в населення інстинкту підпорядкування і слідування за вождем. І зрозуміло, що цим затребуваним вождем для українців «януковичі» бачать зовсім не Сталіна, а самого Януковича. Адже вироблення стійкого інстинкту підпорядкування можливо досягти не лише шляхом прямого залякування, а й відвертого маніпулювання суспільною свідомістю.
Звісно, що пам’ятники самому Януковичу ставити поки що вони не можуть, однак з усіх сил намагаються видати його за такого собі «батька» нації. Який, правда, засів не в Кремлі, а на Печерських пагорбах. Але котрий із усіх своїх сил дбає про добробут життя підпорядкованого йому народу.
Звісно, що з цього усього нічого не виходить. Навпаки, своєю присутністю в президентському кріслі Янукович повернув до життя гумористичні елементи в українську політику, яких не було на українських теренах із часів Леоніда Брежнєва. І якщо анекдоти про Януковича з’являються в Україні поки що в меншій кількості, ніж про колишнього генерального секретаря Брежнєва, то лише тому, що останній процарював значно більше часу – 18 років. Але вже зараз за свою недолугістю Віктор Янукович дуже нагадує пізнього Брежнєва, котрий механічно виголошував написані для нього промови, не думаючи взагалі, що він говорить. Тому українське суспільство саркастично реагує на намагання оточення створити в народі своєрідний культ Януковича.
Намагання президентського оточення прищепити українському суспільству стандарти покірності і звичку до відчуженості від того, що тебе особисто не стосується, дуже швидко призвели до абсолютно протилежного ефекту. Український соціум продемонстрував стійкий рефлекс відторгнення штучних стандартів поведінки, котрі йому нав’язують. А намагання Партії регіонів діяти методами КПРС і узурпувати усю владу в країні, безумовно, змушують людей задуматись над тим, що буде з ними у тому випадку, коли діюча антидемократична влада почне контролювати все і вся в Україні.
Місцеві немісцеві вибори
Власне, місцеві вибори, дату і умови яких «януковичі» намагаються пристосувати під потреби своєї перемоги, можуть стати першим серйозним випробуванням для їхньої влади. Адже попри те, що вони добре навчились рахувати на свою користь, можливо, мобілізувавши всі наявні ресурси демократичних сил, не дадуть їм остаточно підім’яти під себе українські регіони. Консолідація демократів здатна потіснити «януковичів» навіть за несприятливих політичних умов і застосування владою адміністративного ресурсу. А отримавши перемогу на місцевих виборах, демократія в Україні може в перспективі досягти «немісцевих» результатів.
Адже головною причиною приходу до влади Віктора Януковича був не він сам і не його команда, а небажання лідерів демократичного табору, Ющенка і Тимошенко, порозумітися між собою. То, можливо, у цей критичний для України історичний момент українці, все ж, будуть здатні знайти між собою спільну мову? Адже без цього демократам годі й думати про майбутню перемогу.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
