Експерти вважають, що киргизька опозиція відіграла незначну роль у вигнанні з посад президентів Киргизстану – і Аскара Акаєва, і Курманбека Бакієва. Події в обох випадках (у березні 2005-го і в квітні 2010 років) починалися й відбувалися дуже швидко, опозиціонери лише підкидали заклики про відставку президентів, що лише підливало олії у полум’я всенародного невдоволення владою.
Джерелами невдоволення режимами Акаєва та Бакієва були корупція та кумівство. Терпінню людей у Киргизстані настав край.
«Спільне цих революцій те, що в 2005 і у 2010 роках це були повстання людей, народ вийшов на вулиці, щоб вимагати кращої влади. Протестуючі виступали проти дискредитованих режимів та були розчаровані їхнім низьким рівнем життя», – каже центральноазійський експерт Еріка Марат, котра працює для Freedom House.
Суперечності між півднем і північчю Киргизстану впливають на політику
Якщо протести березня 2005 року розпочалися по всій країні і досить раптово, то в квітні 2010 року основні події майже блискавично розвивалися в Бішкеку, що змусило Бакієва 7 квітня вже покинути Киргизстан. У вигнанні ж Акаєва ключову роль відіграли громадяни південних районів країни, які прибули до столиці з протестами. А в подіях 2010 року південь держави став чи не головним джерелом опору тимчасового уряду Рози Отунбаєвої, яка, до речі, також з півдня Киргизстану.
Якщо під час першої революції 2005 року Киргизстан отримав широку міжнародну підтримку, то у 2010 році такої не відчувалося.
«Тепер уряд Рози Отунбаєвої розглядають у світі з дуже обережним оптимізмом, якщо такий є взагалі. До цієї влади дуже обережні європейські партнери і на Заході взагалі. Бо організації й уряди у світі бояться, що знову може повторитися те саме, що й з Бакієвим», – каже експерт Еріка Марат.
Тому експерти вважають, що нова влада Киргизстану мусить докласти максимум зусиль для подолання головних причин невдоволення народу: поганого життя, корупції, кумівства. Хоча зробити це буде важко, бо, як виглядає, у самому тимчасовому уряді немає єдності, і ця влада не отримала поки що вотуму довіри всього народу Киргизстану.
Джерелами невдоволення режимами Акаєва та Бакієва були корупція та кумівство. Терпінню людей у Киргизстані настав край.
«Спільне цих революцій те, що в 2005 і у 2010 роках це були повстання людей, народ вийшов на вулиці, щоб вимагати кращої влади. Протестуючі виступали проти дискредитованих режимів та були розчаровані їхнім низьким рівнем життя», – каже центральноазійський експерт Еріка Марат, котра працює для Freedom House.
Суперечності між півднем і північчю Киргизстану впливають на політику
Якщо протести березня 2005 року розпочалися по всій країні і досить раптово, то в квітні 2010 року основні події майже блискавично розвивалися в Бішкеку, що змусило Бакієва 7 квітня вже покинути Киргизстан. У вигнанні ж Акаєва ключову роль відіграли громадяни південних районів країни, які прибули до столиці з протестами. А в подіях 2010 року південь держави став чи не головним джерелом опору тимчасового уряду Рози Отунбаєвої, яка, до речі, також з півдня Киргизстану.
Якщо під час першої революції 2005 року Киргизстан отримав широку міжнародну підтримку, то у 2010 році такої не відчувалося.
«Тепер уряд Рози Отунбаєвої розглядають у світі з дуже обережним оптимізмом, якщо такий є взагалі. До цієї влади дуже обережні європейські партнери і на Заході взагалі. Бо організації й уряди у світі бояться, що знову може повторитися те саме, що й з Бакієвим», – каже експерт Еріка Марат.
Тому експерти вважають, що нова влада Киргизстану мусить докласти максимум зусиль для подолання головних причин невдоволення народу: поганого життя, корупції, кумівства. Хоча зробити це буде важко, бо, як виглядає, у самому тимчасовому уряді немає єдності, і ця влада не отримала поки що вотуму довіри всього народу Киргизстану.
